Знайти будівлю Picard посеред сірих, почасти зовсім занедбаних будівель промислового району Мукачева виявляється доволі легко. Охайна жовта двоповерхівка, оточена зеленим газоном та молодими деревцями, та вишикувані вряд типові сині контейнери для сміття підказують, що саме тут розмістилося українське відділення німецького сімейного підприємства з пошиття сумок. "Німецький порядок тут виявляється у всьому: в організації праці, в організації самої будівлі, - ділиться своїми спостереженнями з DW 29-річний менеджер з логістики Іван Пинзеник. - Все облаштоване, скрізь порядок. І ми цього прагнемо, щоб всім було комфортно працювати, адже від людей, які знаходяться на виробництві, залежить успіх підприємства". Німецьке підприємство під українським началом Своєю появою 2010 року на Закарпатті та успіхом ТОВ "Пікард Україна" завдячує, щоправда, передусім ініціативі не німців, а українця - керівника Станіслава Діденка. Спеціаліст у галузі шкіргалантереї за підтримки федерального уряду Німеччини проходив практику на Picard ще 1996 року. Саме тоді, розповідає спокійний чоловік із втомленим поглядом, він вперше запропонував власнику фірми Томасу Пікарду започаткувати виробництво в Україні. Однак реалізували ідею лише через п'ятнадцять років. "Ми розпочали виробництво у 2011 році з дванадцяти чоловік, - пригадує Станіслав Діденко, - а на сьогоднішній день у нас працює більше 150-ти". Неквапом він обходить усі виробничі ділянки, склади, демонструє усі операції та кроки, необхідні для того, аби отримати зрештою високоякісну жіночу чи чоловічу шкіряну сумку, на яку тут же чіпляють цінник та етикетку зі словами "Made in Europe". Розкрійники, швачки, пакувальниці – усі чітко і злагоджено виконують свою роботу. Жодної метушні. Навіть відходи ретельно збирають, аби використати пізніше. "Ми збираємося розширюватися далі, і практично з лютого 2014 року почнеться виробництво малої шкіргалантереї", - пояснює Станіслав Діденко. Для цього підприємству знадобляться нові працівники. Навчання завдяки роботі, а не навпаки Утім, за словами директора, підбирати персонал в Мукачеві не так вже й легко. "Проблема є з кваліфікованими швачками. Я був, наприклад, в училищі, - пояснює керівник "Пікард Україна" , - училище готує швачок, але у них обладнання старе, навчальний процес абсолютно відірваний від виробництва. Та й діти не всі ідуть вчитися, щоб навчитися шити". Вирішити проблему підприємство намагається, зокрема, пропонуючи студентам пройти виробничу практику. Адже, як розповідає Станіслав Діденко, за винятком однієї людини, усі робітники навчилися працювати зі шкірою вже на підприємстві. 29-річний Іван Пинзеник впевнений, що від цього виграє не лише саме підприємство, а й місто та його населення, особливо молоді спеціалісти. До того, як пройти шлях від розкрійника до менеджера, Іван вивчав технології виробів легкої промисловості в Мукачівському державному університеті. "Ми – єдині, хто бере студентів на практику, щось їм показуємо, даємо можливість повчитися, тому що більше в Мукачеві підприємств, які займаються шкіргалантереєю, особливо немає, або ж вони не хочуть студентам щось показувати, бо не кожне підприємство хоче давати студентам можливість практики, базу основну". З Іваном погоджується і 26-річний Дмитро Шуберт, який за порадою викладача почав працювати розкрійником на німецькому підприємстві ще в останній рік навчання, коли писав дипломну роботу: "Приємно, що провчився п’ять років і не дарма, тобто не пішов працювати десь в торгівлю чи ще іншу сферу, яку я не знаю. А в цій сфері я маю знання і закріпив ці знання хорошою практикою". Сумка від Picard – не для української швачки. Окрім, власне, роботи за спеціальністю, більш-менш задоволені опитані DW працівники "Пікард Україна" і зарплатнею – в середньому 2000 гривень на місяць. Кажуть, жодних затримок, бувають премії, компенсують витрати на проїзд та доплачують за кожен рік роботи на підприємстві. Щоправда, навряд чи місцеві швачки можуть мріяти про одну з модних сумок за189 євро, близько сотні яких щодня виготовляють власними руками… 36-річна швачка Наталя, за власним зізнанням, усвідомлює, наскільки вигідне виробництво в Україні для німецького підприємства: "На жаль, так є, що рахується, що ми – дешева робоча сила, але з другої сторони, вони дають нам те, що держава не може дати. Тобто ми забезпечені роботою, зарплата іде без затримки, що доволі важливо. Робота завжди є, умови є, тому одне друге перекриває". Адже до того, як влаштуватися на роботу у "Пікард Україна" мати двох дітей взагалі не мала роботи, а чоловік, як і багато інших знайомих у місті, змушений був поневірятися на заробітках у Чехії. "Хотілося б, щоб Україна цінувала своїх людей, піклувалася про них, щоб потім не дивувалися, чому наші люди їдуть "по заграницях", втікають, щоб щось зробила для того, аби люди хотіли тут працювати", - нарікає Наталя. Головне – зберегти робочі місця У прийнятті рішень на місці Станіслав Діденко вільний - німецьке керівництво в усьому довіряє українцю, який краще за іноземців може впоратися з реаліями української держави (за таким же принципом Picard працює і в Тунісі та Бангладеш). За доволі короткий час "Пікард Україна" майже повністю виправдало усі інвестиції і стало прибутковим підприємством, розповідає Станіслав Діденко. Обережні німецькі інвестори крок за кроком планують подальше розширення, у яке поки і вкладають усі отримані за рахунок українського підприємства прибутки (2012 року понад мільйон гривень). Однак прогнозувати подальший розвиток в країні, "де все вирішує одна людина", Діденко не береться. Так, підприємство покладало великі сподівання на підписання Угоди про асоціацію України та ЄС, що дозволило б вирішити низку митних проблем, перейти з давальницької на українську сировину та напряму здійснювати продаж продукції в Україні. Попри невиправдані надії, керівник "Пікард Україна" запевняє: "При будь-яких умовах ми будемо працювати до тих пір, поки нам будуть давати працювати, тому що ця робота – це забезпечення тих людей і тих сімей, які в нас працюють". Deutsche Welle