На вік-енд – до Кракова!

Зібралися практично за годину і виїхали у п’ятницю зранку. Повернутися ж планували у неділю ввечері. Сашко забронював готель практично в центрі Кракова – всього 40 євро за добу на двох. Як на Європу – доволі дешево, тим більше, що у старій частині міста та ще й зі сніданками. Дорогу на власному авто ми планували подолати за 3–4 години, навіть ураховуючи простоювання на кордонах. Утім усе виявилося не так уже й просто, бо в Європі не розженешся, як на наших автошляхах: усюди попередження про радари та відеоспостереження, а кілька сотень євро викинути просто за те, що їдеш швидше, ніж дозволено, не хочеться. Їхали ми через Словаччину, і перше, що мене вразило, це убогість країни. Якось очікувала, що європейська держава (у якій я, щоправда, ніколи не була) виглядатиме краще, але, правду сказати, і дороги в Україні ліпші, і будиночки в селах охайніші, чистіші, принаймні пофарбовані. Польща уже з першого кілометра видалася набагато привабливішою. Щоправда, обмежень у русі та відеоспостережень тут ще більше. Вразила їхня поліційна машина, з якою розминулися на дорозі: під лобовим склом – табло, яке висвічувало швидкість зустрічного авто. Тож побачили, як прудко рухаємося самі 48 км/год (якраз в’їжджали в місто) – і страшенно потішилися – бодай не порушуємо правил. Але подумалося – оце підхід! Та з таким жорстким контролем і суцільними відеоспостереженнями мимоволі станеш найдисциплінованішим водієм у світі. Отаке би й нам! Краків – польський Львів Краків зустрів нас холодним вологим вітром, снігом із дощем, а невдовзі й ожеледицею. І хоча температура коливалася в межах нуля – мінус одного, ми дуже змерзли. У готелі пояснили: холодно, бо дуже висока вологість. Як уже потім довідалися, причина в тому, що місто фактично стоїть на болотах. Ба більше – з часом і поступово воно потроху в них провалюється, тому нерідко можна зустріти престижні ресторани чи дуже сановиті магазинчики, які фактично містяться в підвалах. Поляки цілком серйозно кажуть – уже потонули. Але ж Краків гарний! У мене є знайомий, який свято переконаний: дізнаватися про нове місто треба обов’язково вночі – тоді можна побачити гарно освітлені будинки, алеї, вулиці, яскраві вітрини, й не помітити якихось негативних речей. Нічна прогулянка Краковом цю гіпотезу цілком підтвердила. Подумалося, наскільки виважено й розумно міська влада підійшла до освітлення. І я вже не кажу про вишуканні прикраси, цікаві фігурки тваринок і янголів, фактично виплетені з гірлянд, дерева, обвішані бурульками, в яких миготять білі й сині вогники (це справді треба бачити!), а ще – фонтани, побудовані таким чином, що кожен струмінь води підсвічується... Щоправда, зблизька виявилося, що насправді й фонтан побудований із гірлянд – але видовище незабутнє. А чого вартий Різдвяний ярмарок на головній площі! Безліч оригінальних прикрас, подарунків, ялинок із найрізноманітніших матеріалів і, звичайно, – запашний глінтвейн із гігантських діжок та національна страва біґос (готується методом тушкування суміші шматочків свинини (шинки, корейки, шпига), цибулі, огірків, капусти, але не на воді, а на квасові. – Ред.). Варто пошукати і «Ґржене віно» – гаряче вино з медом, настояне на духмяних приправах. Смачно – не те слово! До речі, з такою кавою, яку полюбляють закарпатці, в Кракові, як, власне, й у Львові, не дуже склалося. Чомусь їхнє еспрессо, вартістю 20 гривень за чашечку, не дуже смачне. Проте яка кухня! Про польські ковбаски Першого ж вечора ми потрапили до польського автентичного ресторанчика, де вирішили добре повечеряти після нелегкої дороги й нічної, присипаної легким сніжком прогулянки містом. Довго гадали, що ж вибрати, доки не побачили в меню цікаву пропозицію – асорті з традиційних польських страв, до якого входить все – починаючи з м’яса й закінчуючи огірками. Вразила й дотепність – страва пропонувалося на 2–3-х дуже голодних людей або ж на 4–5-х – і так далі. Залежно від того, який апетит нагуляли. За якийсь час офіціантка принесла величезну дерев’яну миску овальної форми, в якій у різних відділеннях пахотіла вогнем і спеціями всіляка смакота. Були тут, скажімо, два види смаженої капусти – з грибами й м’ясом, вареники, фаршировані м’ясом, смажені ковбаски (на них ми були ладні побитися), а ще – нашу гурку. Цікавими виявилися на смак різні солені-мариновані речі і картопля з розмарином. Такого у нас не роблять. Проте, хоч усе було неабияк смачно, ми зійшлися на думці, що в Україні готують не гірше, особливо в Ужгороді, де традиції слов’янські переплелися з угорськими, румунськими й чеськими, створивши справді неперевершену палітру смаків і страв. До речі, про гроші та ціни: у Польщі досі ходить їхній рідний злотий, з чого ми доволі здивувалися: за євро тут практично нічого не можна придбати. Обмінні пункти у центрі – мало не на кожному кроці. За нинішнім курсом, 1 злотий коштує приблизно 3,8 гривні. Одяг, взуття та харчі – дуже дорогі, не завжди допомагають і знижки в 50–70 %. Єдине, що може тут потішити, – висока польська якість окремих брендів, але в такому разі треба знати, де і що шукати. Бо ми, приміром, за порадою в готелі подалися до «галереї Краківської». Як підійшли – мову нам відняло: галерея виявилася будівлею завдовжки десь із кілометр, причім у чотири поверхи заввишки. Мереживо з ескалаторів, переходів, цілих проспектів, засіяних бутиками-магазинчиками, кав’ярень та суші-барів, супермаркетів та ще бозна-чого – в очах аж рябить. Обійти все – нереально. Проте запам’ятався стиль і смак краківців. В усьому – зовнішньому вигляді як людей, так і самого міста: без агресивної реклами, потворних вивісок, перероблених під потреби бізнесу фасадів. А назви магазинчиків, до речі, звучать так: «Склеп адідасовий»... Ми довго сміялися, зіставивши з найпершим українським значенням слова склеп. Та й трунки – напої чи потравінья – їжа, теж вражають смисловими асоціаціями. Музей просто неба Узагалі, Краків завдяки величезній кількості архітектурних пам’яток дуже нагадує музей просто неба. Особливо це стосується так званого Старого міста, де кожна вулиця й навіть споруда має цікаву історію, оповита легендами й спогадами старожилів. З-поміж головних краківських пам’яток, які зазвичай туристам показують під час оглядової екскурсії, найбільше запам’ятовується Вавель – королівський палац. Він стоїть на найвищому пагорбі над Віслою, звідки відкривається надзвичайний краєвид. Неймовірно вражає величчю і красою Маріацький костел на Ринковій площі, який у середні віки був найголовнішою святинею міста. А ще – Ягелонський університет, Флоріанські ворота, Барбакан, Вавельський кафедральний собор, у якому коронували й ховали королів, а поряд із ними відомих артистів і державних діячів, – усе це неповторне й таке захопливе, що так і хочеться щодня сюди приходити й вдихати аромат легенд, спокою і величі, яким практично дихають усі ці неповторні творіння людських рук. Не дивно, що, Краків внесений ЮНЕСКО до списку світової культурної спадщини. А ще туристам варто відвідати знамениті соляні копальні поблизу міста, та краківський аквапарк з озонованою термальною водою. Перше – щось на кшталт закарпатського Солотвина, але в сотні разів більше, охайніше та видовищніше: дивовижні скульптури, барельєфи, цілі зали, виконані з чистої солі, і все на надзвичайно високому рівні організації. Якщо ж говорити про аквапарк, то в ньому найдовша у Східній Європі гірка – труба, завдовжки 201 метр, заввишки 18,5 метра, з електронною підсвіткою. Коли летиш по ній – аж дух захоплює, але насправді страшно стає, коли бачиш на табло швидкість, з якою промчав – у мене було всього 44 км, але якийсь поляк після мене прилетів на всіх парах – 82,7 км/год!!! ...Повертатися з Кракова довелося практично в суцільній хуртовині, а вже за перевалами, на словацькому боці, ми не побачили жодної сніжинки. Тепер усім щиро радимо: якщо маєте шенгенську візу й бажання відійти трохи від новорічно-різдвяного готування-гостювання – сміливо вирушайте до Кракова, місто варте того, аби ним помилуватися...