Народний герой Тарас Пономаренко розповів, як вкрав у сепаратистів танк та чому пішов у нову поліцію

Ужгородцю Тарасу Пономаренко 32 роки, за спеціальністю він – військовий психолог. В зону АТО прибув 3 вересня 2014 року, служив у складі 128-ої бригади. Саме його ім’я через півроку облетіло всю Україну, адже він був одним з семи бійців, яким вдалось вкрасти ворожий танк Т-72. Військовий зізнається, що не дуже любить розповідати цю історію і навряд чи колись повідає її своїм дітям. Однак, спеціально для Mukachevo.net він пригадав як все було. - В той момент нас рятувало, що не було часу на роздуми. Якщо там задумуватись, що з тобою відбувається, то можна з’їхати з глузду. На п’ятий день бою нам було не до жартів і не до роздумів. Сили були не рівні. На перший день нам пообіцяли підкріплення у вигляді п’яти танків, але ні через півгодини, ні через день вони так і не з’явились. Там були підбиті нами танки і знищена жива сила противника - декотрі тікали, декотрих закопували… Але один танк не міг вже виїхати, бо територія була пробита нами. Якби він показався десь, ми б його підбили. Він заїхав в кущі та чекав підкріплення - так званих козаків, чи точніше сказати кізяків, бо козаками їх назвати не можна. Ми розуміли, що наша техніка вже відпрацювала своє, а оборонятись треба було. Тоді була морозна місячна ніч, хоча на Донбасі чорні непроглядні ночі зазвичай. Хлопці викликали мене, я розбудив інших, порадились і мовчки рушили туди. Журналісти часто питають, чи всі хлопці згодились на цю операцію. Ніхто навіть не заікнувся. Ми відправились до танка, оточили його, перевірили на замінування. З нами був дуже розумний механік , київлянин Сергій Косаковський, який вмів керувати Т-72, хоча їх немає в Україні. Перевірили і вперед! Складно було виїхати на свої позиції. Найстрашніше було, щоб нас самих не підбили наші ж. Прийшлось в радіостанцію кричати хто я, всі свої дані і і навіть дані родичів, щоб вони повірили, що це справді я. Наші хлопці вже стояли напоготові, могла б бути трагедія. Потім цей танк допоміг нам при виході з Дебальцева. Для мене це не подвиг, я не люблю розказувати про цю історію, бо це була моя робота на той момент. Чи буває на війні місце героїзму? Так. Чи є там щось благородне? Ні. Нічого благородного у війні нема. Ми стояли там не за владу, а за людей. В рядах наших солдат я там паніки не бачив. Людина звикає до всього. Коли зав’язалась ця «заворуха» ніхто не панікував. За підбитий танк бійцям дали 45 тисяч гривень, однак вони одразу ж перерахували їх на лікування пораненому солдату. А за Дебальцево дали всього три тисячі гривень бойових за три дні – саме таку кількість днів перебування в «котлі» нарахували українські чиновники. Вдома на Тараса Пономаренка чекала наречена Андріана. Нині вони вже одружені та в очікуванні поповнення в родині. - Дружина дуже погано відносилась до цього. Напевно, їй було набагато важче, ніж мені. Це вина і новин, бо, наприклад, коли ми виходили я подивився ТСН і кажу: «Хлопці, мені вже страшно, де ми були?». Більше я новини не дивився. Я міг не дзвонити їй більше трьох діб, казав, що нічого такого не роблю. А у новинах показували, що я танк вкрав. Прийшлось викручуватись. Ми разом давно, знайомі з дитинства. Одружуватись мали 30 серпня 2014 року, а якраз тоді я поїхав в АТО. Весілля ми зіграли по поверненню, на зло сепаратистам. Зараз Тарас служить в патрульній поліції Закарпаття. Напередодні Нового року отримав підвищення - став заступником командира роти. Разом з усіма іншими пройшов відбір, навчання та посвяту. Переконує, що вірить в нову реформу та не розуміє скептично налаштованих людей. - Мене привабила ця структура, бо вона не схожа на стару. Також сподобалось, що тут є хлопці, які були на Сході. Просто чим ближче до смерті, тим чистішими люди стають, пріоритети змінюються… Побутує думка, що вся верхівка МВС після переатестації стане знову начальством, почне запроваджувати свої порядки, хабарі. Хочу попередити, що людина, яка воювала і десять разів на день могла віддати своє життя за краще, може за таке і пристрелити. Бо виходить, що ми просто так там були. Йде війна, люди гинуть, а дехто як катався на крутих машинах, так і катається. Має бути якась совість. Я вірю в цю реформу, інакше б я не сидів в поліцейській формі. Так, ми гірші за старих ментів. Ми 50 гривень не беремо і «каву» не п’ємо, а беремо 255. Це мінімальний штраф. За подвиги, здійснені в зоні АТО та незламну силу духу Тарас Пономаренко отримав звання «Народний герой України». На церемонії нагородження, яка відбулась в Чернівцях, таку ж нагороду отримав ще один закарпатець, хірург 128-ої бригади Олександр Данилюк. Юлія Барабан, Mukachevo.net