Олександр Цепурдей: спортивне орієнтування на Закарпатті переживає зараз складний період

- В одному з попередніх інтерв’ю ви відмічали, що «закарпатські орієнтувальники завжди були на висоті…». З чим це пов’язано? - Все через те, що чималий внесок у розвиток спортивного орієнтування в Україні зробили також закарпатці. Найвідоміші з ни - це два випускники Ужгородського державного університету Юрій Туряниця та Михайло Тищенко, які познайомилися з цим видом спорту працюючи вже поза межами Закарпаття. Юрій Семенович працював у Коростені, що на Житомирщині, закінчив свою педагогічну кар’єру директором гімназії, а у 70-х створив при школі, де працював, секцію з орієнтування, дев'ятеро його учнів стали майстрами спорту СРСР, виступали у складі збірної СРСР, здобули чимало гучних перемог на всесоюзних та міжнародних змаганнях. Минулого року після публікацій у закарпатській пресі йому було присвоєно звання Почесного громадянина Коростеня. Михайло Григорович в університеті займався легкою атлетикою у тренера Степана Плішки, у 1967 році на ужгородському стадіоні виконав норматив кандидата у майстри спорту з марафонського бігу. Майстром спорту СРСР зі спортивного орієнтування став виступаючи за збірну Чернівецької області, був призером чемпіонату України. Працював вчителем, став лауреатом Соросівської премії, підготував понад 150 призерів обласних та 13 призерів Всеукраїнських олімпіад з фізики. Паралельно працював й тренером з орієнтування, виховав сім майстрів спорту СРСР, призерів всеукраїнських та всесоюзних змагань. - Розкажіть детальніше про історію закарпатського орієнтування. Хто, коли, як? - Умовно, всю історію спортивного орієнтування на Закарпатті можна розділити на 4 періоди. Перший назву періодом накопичення інформації: він розпочався наприкінці 50-х років минулого сторіччя, коли до програми зльотів туристів, що проходили 1-2 рази на рік, включили командні змагання, під час яких необхідно було подолати дистанцію на місцевості по заданому маршруту. Ті змагання з елементами орієнтування, мало походили на сучасні: команди туристів з важкими рюкзаками вночі, використовуючи видану суддями одну на всіх примітивну карту, словесні описи місця знаходження КП та найпростіший компас, проходили багатокілометрову дистанцію, щоби знайти один-два контрольні пункти. Треба визнати, що це було непростою справою, тож судді на пунктах часто розпалювали високе багаття, щоби спростити завдання для учасників. В травні 1963 року на Черкащині біля Канева було вперше проведено Республіканські змагання (закарпатці на них зайняли останнє місце), а вже в жовтні того ж року неподалік від Ужгороду Центральна рада з туризму провела за участі збірних команд всіх республік, а також найбільших міст колишнього Радянського Союзу Перші Всесоюзні змагання з орієнтування. Хоча головні ролі в організації і проведенні тих змагань зіграли приїжджі судді (головним чином з Москви, Ленінграду, Києва та Балтійських республік), вклад закарпатців в успішне проведення цього заходу важко переоцінити. Головним секретарем змагань працював мукачівець Золтан Пинзеник, помічником головного судді змагань з обладнання був ужгородець А. Вантюх, головним лікарем – В. Шпеник, помічником начальника дистанції був Костянтин Сас, на інших посадах працювали Олександр Сарваш, Кароль Яновчик, Олександр Дужак, Павло Карцуб, Ярослав Гайніш, Леонід Добра та багато інших. Та, навіть, проведення Всесоюзних змагань не стало знаковим для нашої області. Ще років десять поспіль в обласному календарі були аж одні змагання (!) для дорослих та одні – для школярів. Спеціальних тренувань не проводилося, тож не дивно, що й на рідких виїздах за межі Закарпаття збірна краю займала лише останні місця. Ситуація трохи змінилася на краще з середини 70-х, коли до активного «просування» орієнтування на Закарпатті долучилися ужгородці Костянтин Сас, що займався зі школярами та Петро Назаренко, який створив секцію в ужгородському університеті. В області стали працювати над оновленням карт, організовувати до 5-6 стартів. Результат не забарився: на Закарпатті було проведено особистий Кубок України та Всесоюзні змагання серед спортклубів вищих навчальних закладів, декілька наших краян наприкінці 70-х виконали норматив кандидата у майстри спорту, це ужгородці Ганна Іоніна, Наталія Тарахонич, Володимир Мудрий, Степан Слуцький, Петро Назаренко, Володимир Бобков та Іван Тешнеровскій. Тоді ж Костянтину Сасу та Петру Назаренку було присвоєно звання судів Республіканської категорії. Як я вже згадував, чималий внесок у розвиток спортивного орієнтування в Україні зробили закарпатці, випускники Ужгородського державного університету Юрій Туряниця та Михайло Тищенко, які познайомилися з цим видом спорту працюючи вже поза межами Закарпаття. З початком 80-х орієнтування Закарпаття вступило в період становлення. Головним чином це пов’язано з приходом у 1981 році на посаду директора обласної станції юних туристів (зараз ця установа має назву Закарпатський центр туризму і спорту учнівської молоді) вчителя Ільницької СШ Володимира Чепи та з створенням у 1980 році мукачівського клубу спортивного орієнтування «Товариш». Чепа став активно залучати до роботи колишніх гуртківців, що ще вчилися у вишах. Саме завдяки цьому один з них – Степан Слуцький, якій пізніше виїхав до США – з часом став одним з найкращих спортивних картографів колишнього СРСР, створював карти для декількох Українських та Всесоюзних чемпіонатів, запрошувався на роботу по створенню спорткарт закордон. Виріс обласний календар, вже з середини 80-х в краї проводилося до двох десятків змагань, тренування стали регулярними та науковообґрунтованими, тож невдовзі прийшли і перші серйозні успіхи й на республіканській та всесоюзній аренах. Серед лідерів того періоду згадаємо Андрія Лозицького, Володимира Тарасова, Кристину і Мирославу Копоть, Андрія Шебалдова, Руслана Касьянова, Марину та Володимира Сватко, Оксану Воловикову, Ігоря Французова, Олега Казанцева, Володимира Бобуського, Марину Захарову, Володимира Попова, Сергія Пашнікова, Олександра Стогнієнка… У 1988 році команда України, до складу якої входили лише вихованці мукачівського клубу «Товариш», виборола друге загальнокомандне місце на Всесоюзному чемпіонаті серед школярів, що проходив у Таджикистані, в різних номерах програми мукачівці вибороли 55 медалей! В свій найпродуктивніший період спортивне орієнтування на Закарпатті вступило із здобуттям Незалежності України. Не зважаючи на економічні складності в країні, вдало використовуючи географічне розташування Закарпаття, мукачівці стали регулярно виїжджати на змагання закордон. Віз до найближчих країн-сусідів тоді не існувало. До паспорту тренера в ОВІРі на протязі дня затверджували список учнів, що виїжджали з ним. Ми майже щотижня їздили на змагання до Словаччини, Угорщини, Чехії. Завдяки цьому значно виросли й результати на Всеукраїнських змаганнях. Наші спортсмени стали перемагати й в особистому, й у командному заліках. Перепон зі сторони керівництва не виникало – директор ЦТ Володимир Чепа підтримував будь-яку ініціативу, тим більше, що кошти для багатьох поїздок ми знаходили самотужки. Чимало мукачівців потрапило до складу національних збірних команд у різних вікових групах, вдало виступали та здобули чимало нагород на чемпіонатах світу серед школярів, серед юніорів та дорослих, об’їздили зі збірною всю Європу. Міжнародні змагання «Лемковина», що з ініціативи ЦТ та «Товариша» проводилися на протязі десяти років, неодноразово визнавалися кращими за організацією в країні. Ми першими в Україні почали проводити змагання WRE, що включені до календаря Всесвітньої федерації спортивного орієнтування та першими серед вітчизняних організаторів змагань масово використали електронну відмітку. Тепер спортивне орієнтування в області переживає складний період. Останніми роками суттєво скоротилося фінансування виїздів за межі області. З чотирьох видів спортивного орієнтування (бігове, лижне та велоорієнтування плюс трейл – орієнтування для людей з обмеженими можливостями) визнаних Міжнародною федерацією, на сьогодні більш-менш вдало розвивається велоорієнтування та ще рогейн – споріднений вид, у світі ним опікується окрема федерація. Про лижі ми вже й забули (а ще відносно нещодавно декілька закарпатців виступали у складі національної збірної на юніорських чемпіонатах світу, мукачівка Яна Попович в Росії навіть була шостою в естафеті). Бігове орієнтування – наймасовіше у світі – останніми роками в Закарпатті явно на спаді: суттєво скоротилася кількість змагань, майже не створюється нових карт і, як підсумок – результати різко впали. Правда, останнім часом на наш вид спорту почали розвивати в Інваспорті, де зі спортсменами з вадами слуху працює ужгородець Георгій Фечо. - Як давно ви особисто займаєтеся орієнтуванням? Чого досягли? - Зі спортивним орієнтуванням я познайомився у 1975 році, займаючись у гуртку обласної станції юних туристів під керівництвом Костянтина Саса. Тренування наші проводилися 1-2 рази на тиждень, в основному у приміському Шахтинському лісі (в той період свого життя я жив в Ужгороді, навчався у СШ № 4). Змагань було мало: міська першість та обласні змагання, як правило, я регулярно програвав більш досвідченим суперникам. З 1976 року, після вступу на навчання до географічного факультету Чернівецького державного університету, почав тренуватися в спортклубі «Буревісник». В ті часи Чернівці були одним з найрозвинутіших центрів спортивного орієнтування в СРСР, тут проводилося чимало змагань як всесоюзного так і республіканського масштабу, рахунок місцевих майстрів спорту йшов на десятки, тренування проводилися цікаво і насичено. Можна сказати, що саме тут я «захворів» на орієнтування. Я присвячував йому весь вільний час, а коли був вибір між «йти на пари» чи «на тренування» я обирав останнє. Через рік перевівся на заочну форму і пішов до армії. У складі збірної Прикарпатського військового округу виступав на чемпіонатах Збройних Сил СРСР та Сухопутних військ. Якихось особливих особистих результатів в спорті я не досяг – до збірної Чернівецької області з її зірковим складом пробитися було неможливо, зате на змаганнях у Закарпатті в 70-80-х роках перемагав регулярно. Головним же було те, що за цей час перечитав всю російськомовну (українською тоді, як і зараз, майже не було) літературу щодо тренувального процесу в орієнтуванні, теорію підкріпив практикою – мені пощастило тренуватися поруч з такими визначними майстрами спортивного орієнтування як Василь Бортник, Юхим Штемплер, Геннадій Продан, Георгій Бордіян і багатьма іншими, тож, повернувшись після демобілізації в Мукачево, спробував реалізувати свої знання, створивши клуб спортивного орієнтування «Товариш». - Які організації та структури входять до орієнтування, як виду спорту на Закарпатті? - Федерація спортивного орієнтування Закарпаття, як громадська організація, що років тридцять у тісній співпраці з обласним центром туризму, краєзнавства, екскурсій і спорту учнівської молоді та обласним спортуправлінням ефективно розвивала цей вид спорту, існує нині лише на папері. Причина – повна відсутність власних коштів та порозуміння з облуправлінням, які ці кошти має виділяти. Довгі роки управління очолював (у якості заступника голови та голови) Ярослав Васильович Свида – палкий прихильник всіх видів спорту. При ньому ми регулярно виїжджали на всі змагання, перемагали і у Всеукраїнських спортивних іграх, і на чемпіонатах України і командному та особистому заліку. Було не без проблем, але таких як в останні роки – ніколи! Розвитком орієнтування серед учнівської молоді завжди опікувався ЦТКЕСум, але тепер до керівництва там прийшли нові люди в яких інші пріоритети… - Чим зараз характеризується орієнтування Закарпаття? Які недоліки та переваги? В чому своєрідність? Закарпаття має чималі переваги для розвитку спортивного орієнтування – небагато регіонів України може похвалитися такою кількістю різноманітних ландшафтів. В нас є майже все: і стрімкі гори, і глуха рівнина, і цікавий мікрорельєф. Катастрофічно не вистачає картографів для створення нових та осучаснення старих спорткарт, а без якісних карт спортивне орієнтування не можливе. Дивує безалаберність нинішнього керівництва ЦТКЕСум: минулого року в Закарпатті, за участі 700 учасників проводилися чемпіонат України та міжнародні змагання «Дружба», присвячені 50-річчу розвитку спортивного орієнтування на теренах нашої країни. Силами ФСО України було оновлено три карти навколо Ужгороду. І що? Цього року карти лежать (старіють!) без діла – жодних серйозних змагань на них не проводиться. Невдовзі знову шукатимемо гроші на їх оновлення. - Чи займаєтесь ви тренерською роботою? Якщо так, то чого досягали ваші найкращі вихованці? - Так. З 1980 року. В нашому клубі виховано 13 майстрів спорту України. Всі вони неодноразово перемагали на чемпіонатах України, багато хто успішно виступав за національну збірну, закордонні клуби. Це брати В’ячеслав та Сергій Мухідінови (В’ячеслав раніше працював тренером у Фінляндії, зараз – в Норвегії, Сергій – в Італії), Ірина Купріянова та Анна Телякевич (обидві в Данії, раніше Анна виступала за клуби зі Швеції та Англії), сестри Марія (зараз – тренер в Данії) та Ольга Семак, Руслан (батько) та Олександр (син) Касьянови, Андрій Харченко, Володимир Прокопець, Яна Попович (Семак), Сергій Бабич. Чималий час у спільних тренуваннях з нами провели ужгородець майстер спорту з велоорієнтування Ференц Гутлебет, Василь Коваль з Келечина (кандидат у майстри спорту з орієнтування на лижах та майстер спорту з лижних перегонів), аси ужгородського велоорієнтування та майстри спорту з крос-кантрі Олексій Жданович та Вячеслав Турок… - В яких змаганнях брали участь за останні роки? - З 2008 року ми більшу частину часу приділяємо спортивному орієнтуванню на велосипедах, тож найбільші наші досягнення пов’язані саме з цим видом спорту. Закарпатці регулярно перемагають на національних чемпіонатах, виступають у складі збірної. Найвищим досягненням минулого року було третє місце, що його зайняла українська збірна в естафеті на юнацькому чемпіонаті Європи в Польщі. Бронзові медалі, до речі перші в історії українського велоорієнтування, вибороли мукачівки Наталія Шозда, Беата Зубака та Олександра Золтан. Срібними призерами європейської першості серед юнаків з рогейну, що проходила в Іспанії, стали ужгородці Лоліта Рахманова та Андрій Соханич. Цього року «бігові» орієнтувальники вдало виступили в Києві на чемпіонаті України серед команд ДЮСШ і позашкільних закладів системи освіти: чемпіонкою стала ужгородка Вероніка Гуснай (тренер Георгій Фечо), срібним призером – Максим Граб (тренер Євген Сіротов), бронзовою призеркою – мукачівка Ніна Цепурдей (тренер Ніна Расчупкіна). Георгій Фечо був серед призерів декількох етапів Кубка України. Велоорієнтувальники вдало виступили на «домашньому» чемпіонаті України, що проходив у травні в Мукачеві. Чемпіонами та призерами в різних номерах програми стали серед дорослих мукачівці Ніна Расчупкіна, Наталія Шозда, Олександр Касьянов та Олексій Жданович з Ужгороду; серед юніорів – мукачівці Владислав Французов, Дмитро Гаршанін, Анастасія Моїсеєва, Олександра Золтан та ужгородка Наталія Павлікова. Та більшість змагань українського календаря з-за нестачі коштів ми пропустили. З міжнародних новин – ужгородець Георгій Фечо в парі з вінничанином Олександром Марчуком виступили на чемпіонаті Європи з рогейну, що 8 червня завершився в Естонії. Результат 60 місце в загальному заліку, 41 – у своїй віковій категорії. Всього там стартувало 289 команд. - З ким ви співпрацюєте на Закарпатті та за кордоном? Хто вас фінансує? - Як би там не було, найбільшим роботодавцем закарпатських тренерів-орієнтувальників залишається Закарпатський центр туризму, краєзнавства, екскурсій і спорту учнівської молоді (директор кандидат педагогічних наук, заслужений працівник освіти України Володимир Чепа). При цій установі ми отримуємо зарплатню як керівники гуртків і наші результати на її розмір зовсім не впливають. В Мукачеві на досить хорошому рівні є співпраця з відділом у справах сім’ї, молоді і спорту райдержадміністрації (начальник Микола Бобинець) та відділом молоді і спорту міськвиконкому (начальник Володимир Уліганець). Принаймні, якщо не грошима, то доброю порадою і активною участю в оргмоментах завжди підтримають. Зараз, активну допомогу в поточному ремонті клубного приміщення (яке не ремонтувалося майже 30 років!) надають громадський активіст Денис Соболь та депутат Закарпатської обласної ради Андрій Балога. Найбільшими спонсорами в поїздках на змагання в останні роки є батьки учнів – цього року всі поїдки відбулися саме за їх кошт. - Які перспективи у закарпатських орієнтувальників? - У серпні цього року кращі з велоорієнтувальників у складі збірної приймуть участь в чемпіонаті світу, що проходитиме у Польщі. Дехто з юні стартуватиме на Великому Кубку Словаччини та інших змаганнях. Не зважаючи на всі негаразди спортивне орієнтування на Закарпатті розвивається! Роман Лендєл, для Мукачево.net Фото з сімейного архіву люб'язно надані Олександром Цепурдеєм