Ot Vinta: Мене в Карпатах ледь не застрелив гуцул (ФОТО)

Подейкують, що це найкращий продукт, який доводилося робити музикантам. Тож найцікавіші деталі роботи над новим альбомом та курйози на Закарпатті читайте в ексклюзивному матеріалі на порталі «Мукачево.нет». Де Вам більше подобається грати? Який глядач краще приймає? Останнім часом мені більше подобаються, звичайно, українці. Колись, у свій час, ми їздило до Польщі, Німеччини, Голландії, Росії, і нам здавалося, що закордонна публіка більш розкута. До прикладу, у Петербурзі всі рокабіли вже з досвідом – вони класно танцюють, відриваються. Але зараз українська публіка стала ближчою до виконавця, вона зовсім розкута, а щодо грамотності відривання під рокабілі і сайко, то кращої від неї просто немає. Річ у тім, що вже п’ятий рік поспіль проходить Міжнародний фестиваль «Украбілі вибух», на який ми вже можемо запрошувати закордонних корифеїв відомих у всьому світі. Збирається публіка з різних країн: з Пітеру, до прикладу, цього року приїхало чоловік двісті, з Москви – 350. Приїздять гості і з Польщі, і з Німеччини. Вони зараз вважають центром рокабілі саме Київ, а Україна є рушійною силою нашої культури. Також, мені приємно, що фестиваль називається саме «Украбілі вибух», тобто терміном, який придумав гурт «Ot Vinta». Ви співаєте українською. Чи не плануєте запис іншомовного альбому? Зазвичай, ми співаємо тільки українською – це наша мова і наш стиль. Адже, одну зі складових рокабілі – кантрі, ми замінили на український фольклор, залишивши лише традиції ритм-н-блюзу і тому співаємо традиційно українською. Це важко, але ми це робимо. Звичайно, іноді я пишу і російською, зокрема, є багато пісень для «95 кварталу», які виконуються нею. Щодо іншомовного альбому, то в планах, звичайно, є – можливо зробити кавер версії, переспівати якісь відомі хіти. Але англійською я дуже погано володію і взагалі не пишу. На Ваших концертах, навіть, не знаючи текстів пісень, відпочиваєш на повну. Як Вам вдається так запалювати публіку? Є якийсь особливий секрет? Звичайно! (сміється) Який? Зараз я все Вам так і розказав. (сміється) Трошки гидко казати, але при спілкуванні з людьми, часом, надягаєш якісь маски. З серйозною людиною ти поводиш себе серйозно, з веселою – трошки відкриваєшся, з дівчатами – зовсім інша справа. А от на сцені я відчуваю себе справжнім. Я не заводжу публіку, а просто змушую її танцювати. За освітою Ви вчитель художнього мистецтва. Чи не закинули цю справу через музику? Ні, адже, постійно треба малювати символіку гурту, костюми вигадувати. Зараз, до речі, ми готуємось до великого змагання, яке відбудеться в Києві під назвою «Red Bull Flugtag 2010» – день польотів. Тобто, 19 червня буде таке карколомне дійство, на якому буде представлено більше сорока проектів з усієї України і не тільки, які будуть літати на чудернацьких апаратах. Ми робимо величезну черепаху, ескіз якої, знову ж таки, робив я. Тобто, крім того, що я художник, то тепер ще й скульптор. Звичайно, основні гроші мені приносить шоу-бізнес, але, крім того, я багато заробляю і тим, що малюю. А ще, в минулому році я закінчив свою книжку «Мазепа. Крок до правди». Ви плануєте відновити письменницьку діяльність? Скажу відверто, що цією книжкою я заробив гроші. (сміється) Це було замовлення громадського об’єднання «Не будь байдужим». Ми зробили дуже великий тираж таких книжечок – минулий рік був роком Мазепи. Я сам визвався бути автором цієї книжки. Звичайно, мені туляли у співавторство купу ще зірок, від Вови зі Львова до не буду називати імен, не хочу нікого образити (сміється). Я всіх відмів і сказав, що це дуже відповідальна робота, тому краще я зроблю її сам, ніж зі мною буде ще якийсь автор, який буде динамити цей процес. Зараз є в планах ще одна книжка. Хочу написати історію Київської Русі ще від Аскольда та Діра і зробити її в ілюстраціях. В Україні такого, що б зацікавило і дорослих, і дітей і, у той самий час, було професійно зроблено поки що немає. Подейкують, що коли Ви писали книгу, то вся Ваша квартира була просто завалена книжками та документами. Хіба так важко було писати? Я перекупив, перелопатив, дійсно, дуже багато літератури. Моя доня мені допомагала в складанні книжок і фасуванні листів. Також, до речі, була водночас і натурницею в мене. Насправді, роботи було дуже багато і це ще добре, коли доводилося малювати вдома. А відсотків вісімдесят усієї роботи малювалося «на колінцях» під час їзди з концерту на концерт. Нещодавно Ви отримали театральну нагороду «Золотий Ліхтар». Розкажіть як Ви потрапили на театральну сцену? Скоріше не ми потрапили на театральну сцену, а ми з неї на деякий час злізли на естрадну. Всі учасники гурту «Ot Vinta» є вихідцями із театр-студії «Від Ліхтаря». Тобто, ми, хоча й не професійні, але, у будь-якому випадку, завзяті актори. А минулого року надійшла пропозиція від молодого режисера Василя Гізуна і на п’єсу Володимира Жеребцова «Подсобное хазяйство» ми зробили виставу. Поїздили, показали людям, – хтось плакав, хтось сміявся. Значить, дійсно, вона варта того, що взяла гран-прі на фестивалі. У цьому напрямку ще щось плануєте? У мене є мрія зробити карколомний дитячий мюзикл. Щоб діти збиралися, сміялися, веселилися. Можливо, це буде якийсь «Колобок». (сміється) Не хотілося б, щоб це було щось українське народне – шароварщина. Хочу, щоб це була просто звичайна нормальна казка, в якій би діти брали участь і співали (посміхається). Але це поки не на часі? Лише плани? Звичайно, поки це лише ідеї. Можливо через рік, два, три, але це точно буде. Ви керівник гурту «Зла мала». Як йдуть справи у них? Чи концертують вони? Чи записуються? Які Ваші прогнози щодо їхнього розвитку? Я їх трохи закинув і навіть не знаю, що вони там роблять. А зараз літо, то мабуть шо нічого. (сміється) Але в планах трохи змінити концепцію гурту. Зачекайте ще трошки і з’явиться щось зовсім незрозуміле і неадекватне. Останній Ваш альбом вийшов у 2008. Коли плануєте випуск нового? І чи достатньо вже готового до запису матеріалу? Зараз ми готуємо новий альбом, який називатиметься «Потом і кров’ю». Власне, він як називається так і пишеться (сміється). Кожна пісня народжується дуже важко, але дуже своєчасно. Альбом буде автобіографічним, дуже багато відвертих пісень про життя, кохання, веселощі. А остання пісня буде точно хітом, я впевнений, бо вона подобається всім без виключення, називається вона «У мене між ногами Україна» (регоче). Ця пісня про велосипед і була написана спеціально до Всеукраїнського велодня – 29 червня. Плануємо знімати на неї кліп восени, на Хрещатику, на тетравелобайку – це буде дуже класна штука. Можу, навіть, наспівати приспів: Пру на рамі любу,прухи кращої нема.Пригорну обіймами до самого керма.Покрути в сідницях,труть мої коліна.У мене між ногами «Україна». От такий двозначний текст. Але всі, хто їздять на велосипедах зрозуміють у чому тут справа, а інші люди одразу подумають про пошлятину (посміхається). Чим новий альбом відрізнятиметься, скажімо, від «Дупотряски», себто попереднього? У «Дупотрясці» тільки одна річ жива – «Дупотряска», всі інші – ремікси. Альбом «Потом і кров'ю» весь буде живий, навіть електронних барабанів чи якихось інших примочок не буде. Він відрізнятиметься ще й тим, що пишеться окремими піснями, а не за два-три тижні весь матеріал. Пісні вже готові. Думаю, що це буде кращий продукт за всю історію існування гурту «Ot Vinta». Ви багато подорожуєте. Чи часто їздите до Закарпаття? Звичайно. От щойно теж з Яремче дзвонили – запрошують на День міста. Тому, 25 липня ми будемо в Карпатах. Цієї зими кілька разів були в Буковелі. А в Карпатах, взагалі, дуже часто буваємо. Пам’ятаю ще з часів, коли ми займалися тільки в театр-студії і не займалися музикою, кожного літа ми ходили в дикі Карпати в походи на два тижні і відривалися на повну. У Вас вже є там якась своя улюблена місцина? Недалеко від села Ясіня, між горами є місце зі справжнім диким гірським озером, в яке впадає три джерела. Там температура води постійно шість чи вісім градусів. Тобто, вона страшенно холодна, незалежно від того чи смалить сонце чи сипле дощ. У цьому озерці ми постійно омолоджуємося і оздоровлюємося. А які ваші враження від закарпатського люду? Ти маєш на увазі гуцулів? (посміхається) Як то кажуть, гуцул – це той самий українець, тільки дикий. Як на мене, то це двічі українці. До речі, маю з цього приводу анекдот! Гуцули дуже гостинні люди, (шепоче) але є й винятки. Що були якісь курйози? Пам’ятаю, якось ми пішли в Карпати з походом, тоді тільки в моду входили маскувальні костюмі. Тато в мене був військовим і я от був такий крутий, моднявий, що у мене був такий костюм. І от ми йдемо, тут чуємо постріл, перед нами падає гілляка, перекриває нам дорогу і через річку бачимо, що стоїть гуцул з колготками на голові і «с вінчестєром на пєрєвєс», як то кажуть. А я якраз замикав групу і він каже: «Останній знімає штани і куртку і всі йдуть далі». Ну і що ж, довелося знімати (сміється) І що віддали? Звичайно, мені ж не хотілось, щоб в когось із нас стріляли. Ну і керівник нашого гурту каже: «Юра, знімай! Нащо нам неприємності» (сміється). Тому, далі я йшов просто у звичайних шортах і футболці. А як Вам, взагалі, закарпатська говірка? Чи щось розумієте з того, що Вам говорять на Закарпатті? Звичайно, там все можна зрозуміти. Саме головне це те, з яким відношенням до тебе говорять, а ти вже там на якомусь емоційному рівні собі можеш зрозуміти, що людина нічого поганого про тебе не говорить (посміхається). Але, коли треба взнати щось по справі, то, звичайно, тоді говориш: «Стоп! А тепер українською» (сміється). Чи плануєте поконцертувати, скажімо, в Ужгороді чи Мукачеві? В Ужгороді ми буваємо, мені там подобається. А в Мукачево завжди запрошують, але у нас ніяк не складається. У позаминулому році якраз були гастролі в Голландії, у цьому році теж щось не вийшло. Та я сподіваюся, що цьогоріч ми обов’язково приїдемо.