Перша згадка про Новоселицю зустрічається 1619 року

На території села знаходиться найвища гора району – Фрасин (821 метр над рівнем моря), унікальні пам’ятки природи. На околиці на схилах кам’янистих гір розташовані великі площі кизилу. У лісах зустрічаються рідкісні види рослин: білий первоцвіт шестипелюстковий, підсніжник білосніжний, шафран та інші. Перша письмова згадка про Новоселицю зустрічається в записах, датованих 1619 роком. Але є відомості, що у письмових джерелах село згадується і раніше – 1378 р. Зараз на території Новоселиці нараховується близько півсотні дворогосподарств, проживає 1500 чоловік. Село славиться своїми вишивками і ткацькими виробами, запальними танцями у супроводі троїстих музик, коломийками і піснями, народними традиціями і обрядами, які передаються з покоління в покоління. Також тут завжди рясно врожаять черешні. За спогадами старожилів школа, в Новоселиці була ще в 70-80 роки 19 століття в урочищі „Дякурня” в кінці села у звичайній селянській хаті, покритій соломою. Десь на початку 20 століття збудували нове приміщення церковно-парафіяльної школи. У 1919 році, коли Закарпаття ввійшло до складу Чехословаччини, у селі відкрили народну шестирічну школу, навчання в якій велося рідною мовою. Обов’язковим було вивчення релігії, яку викладали греко-католицький і православний священики. Восьмирічну школу у селі збудували 1963 року. Зараз, за словами директора Ірини Токач, у Новоселицькій ЗОШ навчається 162 школярів. Керівник бідкається, що з нового навчального року вперше за шкільні парти сяде лише 12 хлопчиків та дівчат, а торік було 21 першокласник. Зараз найболючішим питанням є добудова шкільного приміщення, адже навчання тут ведеться у дві зміни. Проектно-кошторисну документацію виготовили вже п’ять років тому. Ірина Михайлівна каже, що з того часу їх „годують” обіцянками, а поки що наймолодші школярики навчаються у приміщенні дитсадка. У школі нема спортзалу, застарілі комп’ютери (їх передали з Чернянської ЗОШ). Єдине, чим наразі пишаються, – просторою залою шкільної їдальні, де школярі не просто смакують традиційною сільською кухнею, а й вивчають елементи етикету. І. Токач каже, що багато їм допомагає лісництво, зокрема, допомогли обладнати спортивний майданчик. А от головою батьківського комітету школи є помічник лісничого Юрій Дзяпко. Школа – це єдине місце, де в селі є Інтернет. Та сільський голова Віктор Ворон зараз клопоче, аби проклали лінію всесвітньої мережі, бо вже мають 35 заяв від бажаючих підключитися до неї. Сільському туризму – зелене світло Завдяки агенції місцевого розвитку сільська рада виграла грант, тож цьогоріч у адмінбудинку сільської ради відкриють туристично-інформаційний інтернет-центр. Це ще один вагомий крок для розвитку сільського зеленого туризму. Є десять садиб, які бажають приймати туристів. В урочищі Купіль планують зробити спеціальні чани, збудувати сауни, бо тут оздоровлюватимуться гості, оскільки каміння, глина та мінеральні води мають лікувальні властивості, особливо корисні при проблемах опорно-рухового апарату – ревматизмі та переломах кісток. Окрасою і гордістю села є два музеї. Старовинна дерев’яна Успенська церква – монументальна пам’ятка архітектури та живопису ХVІІ століття, та є припущення, що вона була збудована набагато раніше – у 14-15 ст. Кілька років тому її реконструйовано за кошти гранту, оскільки у 2004 році Новоселицька сільська рада стала переможцем другого Всеукраїнського конкурсу – проекту „Розвиток сільського туризму”. На подвір’ї церкви знаходиться дзвінниця – пам’ятка 18 століття. Спочатку дзвони знаходились у чотиригранній вежі церкви. Вони були дуже важкі, і вежа хиталася разом зі шпилем. Тоді жителі села вирішили збудувати дзвінницю окремо. І понині тут зберігаються три дзвони. А етнографічний музей у номінації „Рідний край” нещодавно визнано кращим в області, за що його берегиня – завідувачка Наталія Вамош отримала у подарунок фотоапарат. Тут, починаючи з 1988 року, у чотирьох кімнатах старовинної хати зібрали 250 різноманітних експонатів: знаряддя праці, костюми повсякденні, святкові та весільні, навіть є світлиця, що передає весь побут старовини. Ще й досі сельчани поповнюють музей новими експонатами. У селі є чимало господинь, які довгими зимовими вечорами тчуть покрівці. Навіть приказка побутує, у час засухи, коли довго не падає дощ, люди кажуть: ”То, мабуть, Маріка кросна не склала. Треба їх зібрати, аби дощ почав падати”. Віктор Ворон тішиться, що їхнє село не втратило свою самобутність. Тут свято бережуть народні весільні традиції: роблять курагов, а перед весіллям проводять сватанки, „гуски”, на весіллях співають народні старовинні пісні, особливо полюбляють наспівувати коломийки. А от після весілля не забувають почастувати цепнаря і кухарок. Пригадувати старовину, приказки, традиції та побут полюбляє старожилка Ганна Білак. На зелені свята ворота прикрашають липою, а на Івана Купала – сплетеними з квітів вінками. – У 1970 році в селі проведено водопровід, який вже вичерпав свої експлуатаційні можливості, тож зараз серйозною проблемою є його заміна, – розповідає Віктор Вікторович. – Потребують ремонту і сільські дороги. Немає у селі будинку культури, крім бара, молоді практично нема де піти. Фольклорний колектив репетиції проводить вдома у керівника Івана Рацина. Тримаючись на ентузіазмі, невтомно демонструють широкому загалу слухачів та глядачів неповторні волоські традиції, звичаї і обряди. Роками у селі була проблема із стоматкабінетом. Кілька років тому „Єдиний центр” закупив необхідне обладнання, тож зараз Новоселицький стоматологічний кабінет в числі кращих у районі, та й спеціаліста маємо хорошого – королівчанка Олександра Сірко вкладає у роботу часточку тендітної жіночої душі. Фельдшер Іван Густі є депутатом райради від нашого села, а от лікаря-терапевта у селі нема. Переймався проблемами села та його мешканців і колишній директор ДП „Виноградівське ЛГ” Ярослав Кібелбек, який був у нас депутатом сільської ради. У селі цілі династії лісників. Новоселиця готова приймати туристів, навіть маршрут розробили, домовилися про співпрацю із сусідами з Вишкова, аби показати гостям якнайбільше красот Закарпаття. І, звичайно, пригощатимуть своїми традиційними стравами. В меню входять голубці-кашаники з шкварками, з грибами, голубці з хріну, кленового та виноградного листя, бринза, токан з бринзою, начинка, піряниця, боґач мелайний, пасуля в стручу, запечений у печі цап, жалива смажена, рийтиш, сир кляґаний. А з напоїв пропонують узвар із сухофруктів, компот із деренок, вино, слив’янку, винянку та грушівку. Місто ділиться на окремі райони, а Новоселиця – на урочища – У нашому селі багато урочищ, а окремі вулиці, крім офіційної, мають і народну назву, –розповідає Віктор Ворон. – Так, вулицю Шевченка називають Вишколом, лесі Українки – Біковаришом, є Клинник, Ботарь, Смольник, Центр. Мешканцям кожного окремого району чи урочища притаманна певна індивідуальність. До прикладу, у Біковариші люблять кучу – завжди певну роботу виконують гуртом, збігаються на допомогу сусідові чи не всі чоловіки, також люблять співати, коли танцюють – присвистувати. У Смольнику люди стримані, спокійні. Центрові цікавляться нововведеннями, особливо новинками техніки. У лісі є урочище, що називається Пинтьова яма, також є урочища Кошарки, Бурбіляни, Йоньку ярок. А ту частину села, де найбільше було млинів, люди назвали Млиновицьов, згодом її перейменували в Америку. Найбільш поширені прізвища у Новоселиці: Світлик, Монда, Токач, Говбан. Та найбільше розпізнають один одного по називках – прізвиськах, які часом переростають у справжні ланцюжки (Ірина Івана Марійчиного, Іван Ірини Петра Димицького). За словами Віктора Вікторовича, зараз у селі значно поменшало корів, оскільки утримувати їх людям стає дедалі важче, а пунктів прийому молока, на жаль, нема. П’ятеро господарів тримають коней з підводами, а вівчарством займається лише Микола Чонка. У близько тридцяти господарів є кози, це переважно ті, у кого маленькі діточки. Також лікуються козячим жиром. А от шептух і знахарів у селі нема. Хіба що збирають гав’яз (живокіст) та ромашку для лікування. Новосельчани віддають перевагу традиційній медицині. Бо ж і хворіють не часто: здоров’я та сили черпають з природи, вдихаючи чисте гірське повітря, а от енергію та хороший настрій – з коломийок.