Майже всі Ваші роботи залишаються такого кольору, яким, матеріал з якого вони виконані, створила природа. Це Ви їх так бачите чи замовники? Звідки люди, взагалі, беруть культуру? 90 % не ходять у виставкові зали, не слухають класичну музику – ніякого поняття про це не мають. В Україні і на Закарпатті естетичний смак виховується переважно у церкві. Але, якщо священнослужителі і пастирі не мають ніякого смаку і так само оздоблюють церкву, то люди цей несмак і скривлене враження про красу «несуть» додому. А коли ти починаєш їм показувати якісь справжні речі, відверті – то вони цього не розуміють. Люди не вірять, що у простоті є вся геніальність і краса. Вони кажуть, що божественне має бути багате, золоте, яскраве, з пластмасовими квітами. Але тоді, що виходить? Релігія, яка б мала нести доброту, красу, світло, починає проектувати на все викривлене зображення світу. Звісно, є випадки, коли монахи і отці дуже відкриті до нового. З ними просто. Але, щоб пояснити всім ці речі треба час і терпіння. Я це все роблю маленькими кроками. Бо ж люди хочуть бачити скульптуру таку, як людина – викрашену, як манекен і щоб плаття та ній було красиве і обов’язково у квіточки. А коли їм показуєш скульптуру з її «рідним кольором», то вони кажуть: «Файно! Файно! Лем би треба покрасити». Я тоді, починаю їм потихеньку пояснювати, що так, як я пропоную – краще. Нервуєте у таких випадках? Звичайно. Але я розумію, що людину не можна перевиховати з однієї секунди на іншу. Тому, треба час, аби людина обдумала все, звикла до нового і прийняли його, як своє. Що сьогодні відбувається з вашими скульптурами у Джублику? Зараз нічого. Відбувалося, коли я їх вирізав – з фігурою Марії. Замовники попросили, щоб я вирізав серце, а навколо нього сяйво. Сама скульптура досить висока була – 3 метри. І ось, я вирізав серце і бачу там тріщинка якась з’явилася. Думаю, треба її приховати, але залишив на потім. Коли вже дійшов до того місця, побачив, що тріщина має певні обриси. Там чітко видно хрест і силует Ісуса. Це було велике диво. Якби це не зі мною було, я б може й не повірив. Просто, ви ж розумієте, що це могло бути будь де… Але чомусь з’явилося саме на серці. Дивно, що й на скульптурі Ісуса у тому самому місці є тріщина. Але я намагаюся це пояснити ростом гілки. Але тріщину на серці у Марії виправдати не можу. Той, хто з деревом хоч трохи займається, то знає, що таких тріщин дивних не буває. Ця фігура для вас найбільш особлива, так? У Джублику – так. Я, чесно кажучи, вже так багато їх зробив, що й важко сказати. Нещодавно у Бразилії робив паркову скульптуру з каменю. Я виграв один з міжнародних конкурсів. Зі 150 художників з усього світу запросили лише трьох. В Австрії багато паркових скульптур моїх. У Франції, Швейцарії, Угорщині, в Давосі, Данії, Швеції, в Японії. Як Ви «виходите» на ці країни чи вони на Вас? Зараз вже через інтернет. А раніше – через симпозіуми. Тут помітили, сподобалося – запросили. Потім там, тут – знову. Так воно і йде одне за одним. Для міста Ви багато скульптур зробили? У замку є, у центрі міста. Було якось таке, що іноземці, приїжджаючи до Мукачева, питали: «Ви що такі багаті, що маєте можливість робити так багато паркових скульптур?» Але це дуже просто, коли запрошуються художники, які готові з напівблагодійною метою робити скульптури. Просто за можливість показати красу. Міжнародні конкурси – це, перш за все, хороші гроші? Я б не сказав. Швидше – світове визнання. Якщо ти виграєш конкурс – тебе помічають. Починають запрошувати. Але за одну скульптуру рідко де дають більше тисячі євро. Хіба що, у Бразилії трошки більше. Яка Ваша остання нагорода? Угорська академія мистецтв кожного року обирає кращого митця. Символічність у тому, що тільки одного. Немає жодних номінацій. Цього року премію вручили мені. Я був другим закордонним художником, який її отримав. Ви пам’ятаєте, як почали займатися мистецтвом: скульптурою, живописом, графікою? Мені здається, що я завжди цим займався (сміється). Знаєте, як у книжках: перша і остання сторінка порожня. А нас вдома всі книжки були обмальовані. У кожній можна було знайти якість ескізи. Мені завжди паперу не вистачало. Що робите, коли не можете працювати? Таке ж буває? Я починаю прибирати майстерню. У мене робота йде хвилями. Останнє таке піднесення було тоді, коли я почав графікою займатися. Роботи просто «вискакували». Серія «Янголи», потім теж – «Затемнення сонця». Я їх так швидко і роздарував. А матеріал у мене для графіки трошки дивний – старий «совєцький» упаковочний папір. А діти допомагають? Так, молодший вчиться в Угорщині на скульптора. А вдома у нас, такий собі, сімейний підряд. Вони вміють все. Як вивозите свої роботи за кордон чи привозите з симпозіумів? На кордоні проблем не виникає? О, тут кожного разу одна й та сама історія. Прикордонники мене постійно питають навіщо я везу з-закордону додому дрова (сміється). Починаю їм пояснювати, що я скульптор, а це мої роботи. Є у Вас такі роботи, які Вам не подобаються? Звичайно! Буває, що не виходить. Було таке, що навіть спалив роботу. Мені не шкода. Чим Ви зараз займаєтеся? До десятої річниці Джублика роблю величезний рельєф Успіння Пресвятої Богородиці. На комп’ютері все робите чи «вручну»? Я ще те покоління, яке все руками робить. Але комп’ютерну техніку теж використовую років 6-7. Це дуже зручно. Я можу сфотографувати об’єкт і в нього вставити на комп’ютері ескіз. Замовник одразу бачить як все буде виглядати. Скільки, зазвичай, над проектами працюєте? Все залежить від масштабу. Наприклад, тут на Успінні близько 20 фігур, кожна по два тридцять висотою. Це дуже серйозна робота. Довжина рельєфу – 6 метрів, висота – 3. Пів року вже працюємо. Коротка біографія Петро Матл народився 22 липня 1960 р у Мукачеві. У 1979 р. закінчив Ужгородське училище прикладного мистецтва. Викладач скульптури Л. Аверкієва. З 1979 по 1985 р. працював в Закарпатському Художньо-виробничому комбінаті художником оздоблювачем. З 1985 по 1988 р. - викладач художньої кераміки в мукачівській гімназії. З 1995 року член об’єднання угорських художників Закарпаття ім. Імре Рейвес. З 1999 р. – член Національної Спілки художників України. Володар почесної грамоти за успіхи в художній творчості (2000), Ордена Хреста за признання художньої діяльності ІІ ступені (2003), Ордена Хреста Другої Ступені Угорської Республіки, лауреат Закарпатської Обласної художньої премії імені Шімона Холлоші (2006), Ордена прем’єр міністра Угорщини, Лауреат обласної премії імені Йосипа Бокшая і Адальберта Ерделі (2007), Лауреат Міжнародної премії "За Угорську Культуру” (2009), Лауреат міжнародних та всесвітніх симпозіумів по скульптурі (Угорщина, Франція, Японія, Австрія, Чехія.