Досьє: Назва гурту – «Амаро Дел»; Рідне місто – Мукачево; Ареал слухачів – Країни колишнього СНД, Східна та Західна Європа; Рік виникнення: 1997-1998 рік (точна дата невідома самим музикантам) Мови: ромська, угорська, російська. Склад: Тібі Віраґ – гітара, вокал; Руслан Янковський – гітара, вокал; Шоні Тейфел – клавішні; Корчі Горват – бас-гітара; Тібі Віраґ мол. – ударні. Почувши їх одного разу – забути неможиво. І ось цей «один раз» трапляється, зазвичай, випадково. А тоді вже слухаєш їхнє все. Аудиторія у музикантів – особлива. Як правило, це християнські зібрання чи то пак – громади протестантських церков, на базі однієї з яких і виникла феноменальним чином ромська музична група, яка підкорює Європу. Епітет «феноменально» тут вжитий не задля красного слівця. Утім, про все по-порядку. Свого часу, а саме на початку ХХ століття у Америці виник такий феномен як Black Pentacostal Churches, або ж «Чорні п’ятидесятницькі церкви». Виникли вони на хвилі раптового і потужного духовного піднесення країни. Тоді американці ринули у церкви, яких стало дуже багато. У містах позакривалися бари і паби, нічні клуби. Народ сидів по церковних громадах і вивчав Слово Боже. Але Америка мала велику кількість чорношкірого населення, яке теж шукало Бога, та не могло змиритися з расовою сегрегацією. Сидіти поруч з білим, бодай навіть і на церковній лаві для багатьох афроамериканців було неприйнятно. Так утворилися п’ятидесятницькі церкви, які назвали «чорними». Аналогічний процес, щоправда у меншому масштабі стався на Закарпатті на початку 90-х років минулого століття: розвал СРСР, легалізація церков, свобода совісті. Закарпатські роми потягнулися до духовних цінностей. Утворилися церкви у містах, містечках і просто ромських таборах. Їх і донині у Закарпатті діє 17. На базі однієї з них – Мукачівської, і виникла спочатку група талановитих музикантів, яка супроводжувала музикою та співом церковні зібрання. Минув час, відточилася майстерність, прийшов досвід, а також власні мелодії та тексти. Та назва була від самого початку «Амаро Дел» – «Наш Бог». Вони, прості ромські хлопці, примушують будь-яку аудиторію вибухнути і змушують найбільш стриманих слухачів притупувати у такт музиці, плескати чи знімати виступ на мобільні телефони. А ще їхні пісні відкривають у серці якісь древні двері, про існування яких ви самі знали, але ніяк не могли підібрати до них ключика протягом багатьох років... Дивовижна суміш зі стилів балкана, джипси, ф’южн, джаз-мануш, вербункош, спірічуелс, госпел, помножена, яка кажуть самі музиканти, на Боже помазання. Наша розмова з ними – гуртом «Амаро Дел», який геть позбавлений бодай найменшої зірковості, відбулася у ромському таборі Мукачева, у залі невеликої тамтешньої церкви перед репетицією. – Давайте почнемо з самого початку. Як утворився гурт «Амаро Дел»? Коли це було? Руслан Янковський: – Ми грали в групі прославлення в нашій церкві з самого початку, мені складно сказати точно, скільки років тому це було. Років 15, може більше. Співали пісні угорською, ромською та російською мовами, нас почали запрошувати виступити в різних церквах на зібраннях та євангелізаціях. І якось наш пастор, Сергій Балюк, запропонував нам записати альбом і так дав нам поштовх до того, щоб ми почали грати, як окрема музична група. Альбом ми записали, але це був дуже аматорський рівень, ми записувалися тут, у Мукачеві в церкві, з тією апаратурою. Була в нас пісня – «Амаро Дел» (Наш Бог) – вона була особливо сильна, більше подобалася людям і її ми співали досить часто. Так ми назвали наш альбом і сама назва пісні приклеїлася до нас. І ми стали – група «Амаро Дел» (сміється). Нам подобалася назва, тому що все, що ми робимо, це свідчення того, що зробив з нами наш Бог, нічого нашого в цьому немає. І коли ми виступаємо, то завжди кажемо, що представляємо не себе чи ромську громаду, а ми представники Божого Царства. Все, що ми робимо – все для Його Слави. – Ви й тепер співаєте цю пісню? Р.Я.: – Ну, вона вже стара, в нас є багато нових пісень, але так, інколи її виконуємо. Ми розвиваємося, трохи змінився наш стиль, став більш сучасним, і є вже й кращі пісні, але ця стала шлягером. – Де виступаєте з концертами? Більше в Україні чи за кордоном? Р.Я.: – Спочатку більше виступали по Україні, хоча нас знали і за її межами: в Білорусії, Москві. Тепер їздимо в Угорщину, Румунію, Словаччину, Сербію. Були і в інших європейських країнах – в Англії, Норвегії, Голандії, в Данії, Німеччині. Всі ми граємо по слуху, не знаючи нот – А виступаєте в основному в церквах чи перед нецерковною публікою? Р.Я.: – По-різному буває, виступаємо там, де запросять. Наші пісні – це пісні прославлення, але вони зрозумілі для всіх людей: і для тих, які ходять до церкви, і для тих, які шукають Бога. Ми часто співаємо про своє життя, про те, якими ми були, і які є зараз, що зробив Бог. Такі виступи ми робимо для людей, які ще не знайшли Бога. Якщо ми виступаємо для християн, для церков, то виконуємо більше популярні християнські пісні. Буває, запрошують нас виступати в такі місця, де ми дуже хвилюємося перед виступом. Так є, коли ми виступаємо в тюрмах... Там люди перебувають у неволі, але теж потребують духовного життя, там дуже непроста атмосфера, але ми відчуваємо Боже благословення, силу, помазання. Божа присутність сильно сходить в таких місцях і ми після кожного такого концерту ділимося враженнями, хто що відчував. Найсильніші переживання в нас саме в таких місцях. Люди в тюрмах дуже відкриті і приймають наші пісні, приймають Бога, вони сильно плачуть. Ми молимося за покаяння таких людей, молимося за хворих, якщо є така потреба. – Ваші пісні не залишають байдужими нікого. Навіть якщо люди не знають мови, тієї ж угорської, циганської чи російської, ваш спів їх торкнеться. Як думаєте, в чому секрет вашого успіху? Р.Я.: – Тяжко сказати словами... Ми самі по собі не маємо сили і це ми кожного разу помічаємо. Перед кожним концертом ми молимося і просимо Божої милості на наш виступ. Я думаю, що в нас, як у Біблії сказано, коли ми слабі, то Бог може проявлятися через нас. Ми не надіємося на наш талант, тому що ніхто з нас не професіонал, всі ми самоучки, не навчалися в музичних вузах. Всі ми граємо по слуху, не знаючи нот, але бачимо благословення. – Нам відомо, що ви в грудні були в Києві, виступали на багатьох заходах, у тому числі на таких, де була публіка з усього світу, і мали шалений успіх. Які враження у вас після цієї поїздки? Корчі Горват: – Найбільше вразило те, що на саміті ми зустріли православних священиків, які були дуже натхненні Богом, зовсім не релігійні (ред. – йдеться про релігійність – як закостенілість у суворих канонах і правилах). І наступного дня вони прийшли на зібрання в церкву, де ми грали на ранковому служінні, і передали нам грамоту. Вони дякували нам і навіть плакали. Тібі Віраг: – Мене дуже вразило і торкнулося мого серця, коли один із тих православних священиків сказав, що його Бог покликав не для того, щоб він кадилом махав, а для того, щоб проповідувати людям Слово Боже. Я був вражений! Щоб людина, священик ортодоксальної церкви, якого ми звикли сприймати як вкрай релігійного служителя, була настільки наповнена життям... Я тільки дякував Богові за нього... «Раніше ми грали на позичених інструментах» Руслан Янковський: – Було на саміті багато пасторів та старших пасторів, єпископів. Я бачив їхні обличчя, коли ми вийшли і коли ми почали виступати: вони не чекали такого, були вражені і всі знімали наш виступ на свої мобільні телефони (сміється). Після нього, в перерві, до нас всі підходили і просили наші контакти, пропонували послуги звукозапису, дуже багато запрошень ми отримали. Але ми вже маємо менеджера, який займається нашими гастролями, записом альбомів та іншими необхідними речами. Раніше він служив місіонером тут, на Закарпатті, але тепер живе в Угорщині, у Будапешті. І звідти успішно влаштовує нам виступи і гастролі по всій Європі. Зараз ми вже маємо всі інструменти, які нам потрібні. Раніше було непросто, ми не мали нічого і на репетиції і виступи інструменти завжди зичили або брали в оренду. Було складно, бо до інструментів треба було кожен раз звикати і підстроюватися. Але тепер кожен з нас має свій, з ними їздимо на гастролі. Також уже маємо і власний транспорт. Тепер тільки треба, щоб у нас цей вогонь не загасав. – Що ви для цього робите? Р.Я.: – Кожен з нас несе якесь служіння в Церкві. Тібі – лідер церковної групи прославлення і ще ходить з проповіддю Євангелія по селам, по ромським таборам, тепер працює в Берегівському, Свалявському, Мукачівському районах. Цього року вже відкрилися церкви в трьох таборах, у Батьові, Дідові та в Косино. (ред. – в таборах Закарпаття налічується вже 17 ромських церков) Шоні грає на органі. Ще – він дуже талановитий звукооператор. Він має найкращий слух серед нас і він є нашим мозком (сміється). Корчі є помічником пастора мукачівської ромської Церкви Живого Бога і координатором молодіжного служіння, має в підпорядкуванні біля 350 чоловік, навчає їх, координує їхні служіння. А я займаюся дияконською роботою в церкві, організаційними питаннями, пов’язаними з євангелізацією, роботою групи прославлення, різними соціальними проектами та допомогою, крім того я ще й перекладач з угорської, української та англійської мов. – Відчуваєте себе зірками? Р.Я.: – Оооо... ми це слово дуже не любимо. Не любимо і дуже не хочемо, щоб нас такими вважали. Ми хочемо, щоби Бог прославлявся через нас. І різні інтерв’ю давати не любимо, бо наша мова дуже проста. Була тільки одна зірка – Ісус Христос – і іншої бути не може. – У вас уже є три альбоми і зараз, наскільки знаю, ви працюєте над четвертим? Р.Я.: – Ну альбом поки не будемо записувати. Ми побачили, що більше результату дають розміщення наших пісень в інтернеті, аніж запис і продаж альбомів. В інтернеті їх прослухає, перегляне відео і почує наші свідчення значно більше людей. Ми хочемо, щоб люди мали можливість скачати наші пісні, поставити на сигнал у мобільному телефоні, формувати своє відео з ними. Якщо наші альбоми купило, наприклад, 5 тисяч чоловік, то відео з «Амаро Дел» в інтернеті переглянуло 100 тисяч. Тому на нашій сторінці у Фейсбуці ми почнемо активніше виставляти свої нові пісні та відео. Ми ж даємо вам пряме посилання на сторінки гурту в інтернеті, аби ви відкрили для себе їхню творчість і мали можливість стежити за їхнім розвитком: facebook та сайт гурту.