До 1946 року це було одне єдине село. Вже після закінчення війни його поділили між Радянським Союзом та Чехословаччиною. Місцевий житель Бейло Сані розповідає: логіки як такої не було у військових того часу, просто сам кордон потрібно було відтягнути подалі від гір. Вважали, що якщо буде черговий наступ, прийдеться ще раз штурмувати Карпати. "Просто в один момент, якийсь військовий начальник, на військовій карті вважав, що має бути так. В той час нікого не питали, як в Кремлі сказали - значить так мало бути", — додає Бейло Сані. Що цікаво, коли пройшов розподіл, частина людей пішли святкувати до родичів у Великі Селменці, але на ранок прокинулися у Чехословаччині і назад додому у Малі Селменці їх вже не випустили. Спілкувалися люди тоді тай тепер угорською мовою. До кордону підходити селянам було заборонено, а на 800 прикордонній метровій зоні люди, які працювали на полях могли тільки за списками. І щоб передати якійсь новини про родичів під час праці співали пісні угорською, якою прикордонники двох держав не розуміли. Ще одним каменем спотикання стало кладовище - в Малих Селменцях його не було, воно залишилося на тій стороні. Через деякий час питання хотіло частково вирішили. Але ніхто глобально не хотів це вирішувати, на проблеми людей не було часу. Через десятки років, коли проблему з перетинання кордону вже було вирішено, тут у Малих Селменцях люди влаштували невеличкий ринок. Торгівля йшла повним ходом, а словаки щонеділі приходили сюди великими компаніями, щоб випити українського пива - яке вважали найкращим. Слідкуйте за нами у Facebook та Instagram. Також підписуйтесь на наш Telegram та Youtube. Дізнайся першим!