SIGORIS – той, хто тлумачить символи (ФОТО, ОНОВЛЕНО)

Недоступним він є далеко не через звуженість мислення інших людей, а найперше тому, що мало хто піддає сумніву загальноприйняті речі. Sigoris і піддає, і пробує з’ясувати їхню природу через розкодування інформації, що в них міститься. Зустріч із ним відбулася під час виставки «Замки та замки», яка до 17 липня триватиме у Закарпатському краєзнавчому музеї. Звичайно, де їй ще бути, як не в стінах старовинного замку… Представивши Sigorisа як мислителя, не забуваймо, що основним для нього все-таки залишається мистецтво живопису та архітектури. Ім’я автора стає дедалі відомішим, як і розширюється географія його робіт. Твори просторового живопису художника в Україні представлені від Києва і Донецька до Львова і Ужгорода, а відтак на всіх континентах світу. Вони є витворами коваля і водночас живописця, чим, насамперед, і цікаві. Спробуємо відповісти і на запитання, чому наш герой дистанціювався від свого імені-прізвища та обрав для себе інше – Sigoris. З одного боку, в ньому зашифровані персональні дані: перші літери слів «Стадницький Ігор, Іванів син» утворюють уже відому нам абревіатуру. По-друге (що ближче до суті) це ймення у перекладі з латинської звучить як «той, що говорить символами» (signum – сигнал, символ, oris – говорити). Мені довелося бути свідком старту Ігоря Стадницького – Sigorisа, який відбувся майже двадцять років тому. Ба більше, на початку 90-их я побував і в його будинку, який понад двадцять років споруджує на крутому березі Ужа у Великому Березному. Той будинок виділяється тим, що змурований у вигляді трьох велетенських циліндрів, поєднаних між собою. Чому саме циліндрів? Бо у цих фігурах принципи енергозбереження поєднується з максимальним коефіцієнтом корисної площі. Округлі форми кімнат продиктовані і особистими поглядами автора. Власний будинок запроектував, звичайно, сам Ігор, дипломований архітектор і реальний ліцензований проектант, стаж якого – понад 30 років. Львів’янин за походженням, архітектор за освітою, він є і батьком для трьох дітей, дідусем для двох онуків. Живопис у просторі – Я до нового твого імені не звик, тож дозволь називати тебе все-таки по-старому – Ігорем. Так ось, мені відомо, що 9 липня тобі виповнюється 55 років. Чим ця дата в житті буде для тебе знаменна? – Все-таки 55 – це досить серйозно. Тому й вирішив відзначити цю дату виставкою, яка підбиває певні підсумки мого життя. Та й друзям і шанувальникам, яких маю багато і в Закарпатті, і у Львові, і за океаном, хочеться показати свої роботи, продемонструвати те, чим жив усі ці роки. Але я не переоцінюю ні цієї виставки, ні решти подій, які з нею пов’язуються, бо життя плине далі. – І все-таки в Закарпатському краєзнавчому музеї твої роботи експонуються майже місяць … – Справді, для глядачів тут є на що подивитися, адже в великому залі на другому поверсі представлені понад двадцять робіт, виготовлених у складній техніці просторового живопису, яка включає елементи кованого заліза в поєднанні з рельєфною фарбою, патиною та бронзою. – Цікаво, як можна викувати … картину. – Кожен елемент для моїх робіт виготовляється окремо куванням нахолодно, лише деколи застосовується горно, коли метал дуже товстий. Потім деталі збираються докупи і закріплюються на картоні металевими скобами. У ранніх роботах ці монтажні елементи я не приховував, вони були частиною декору, а тепер їх маскую. Металеві панно збираються за допомогою зварювання. – Гості музейної виставки ділилися враженнями? – Так, і в цілому позитивно їх сприймали. Я давав пояснення, демонстрував зібрані мною унікальні речі, що колись широко побутували в Карпатському краї. Я задоволений тим, що багато глядачів мали доступ до моїх робіт. Серед гостей були начальник управління культури облдержадміністрації Юрій Глеба, керівник управління культури, молоді та спорту Ужгорода Олег Муртазін… Запам’яталося висловлювання директора музею «Гуцульщина», що в Коломиї, Ярослави Ткачук. Вона розпізнала в моєму «замковому» живописі те, що я в нього й закладав, – красу та велич архітектури минулих століть, поєднану з мужністю наших предків. Це є основним месиджем моїх робіт у металі. Для мене найважливішою є оцінка академіка, народного художника України Володимира Микити, який сказав, що ця техніка є унікальною і для замків найкраще підходить. «Синхросинтез»: від просторового живопису до просторового мислення – Я перед цим мав змогу проїхатися на твоїй малолітражці «Daewoo-Matiz». Невже на щось більше не спромігся? – Це дуже зручний автомобіль. За три роки я на ньому 85 тисячі наїздив, фактично двічі обігнув Землю. Взяв його у кредит. Коли розрахуюся з останнім залишком виплат – 10 тис. грн. – вважатиму себе цілком вільною людиною. Але й тепер ніскільки не відчуваю себе нещасним. Все в житті йде за планом. Я щасливий тим, що за всі ці роки не розучився думати, а тим більше, що у широкої публіки з’являється зацікавленість до моїх думок. – Колись твоя перша виставка мала назву «Синхросинтез». Вона дала можливість багатьом наочно побачити, що всі основні релігії зводяться до спільного знаменника. Ті твої роботи були настільки складними для сприйняття, що дехто звинувачував тебе в формалізмі. Сьогодні твоє ставлення до мистецтва, як складного символічного ряду, змінилося? –Більшість людей, для яких це складно осягнути, не володіють просторовим мисленням. А для тих, хто має елементарні навики з креслення за середню школу, це все доступно і зрозуміло. Ще в Біблії вказувалося: можна дивитися і не бачити, слухати і не чути. Я не раз переконувався, що мало люди прислухаються одне до одного. Зайняті собою, вони не бажають сприймати іншого. В тих моментах, які б мали об’єднати людей, вони залишаються взаємно глухими. Кожний із нас переконаний, що, якщо він сидить і п’є пиво, відчуваючи його смак, то все інше є такою ж реальністю, як і це пиво. Але ж це зовсім не так! Сьогодні навіть пиво, за поодинокими винятками, не можна назвати цим словом, хіба що «пивним напоєм». Але пиво – це лише квазіприклад, є речі набагато серйозніші. – Наприклад? – Усі небесні тіла мають переважно форму, наближену до сфери. Якщо небесні сфери, як правило, з’являються і щезають, то абсолютна сфера та її властивості, як і група сфер, що її оточують, залишаються вічно. На мою суб’єктивну думку, ми лише тоді станемо цивілізованими, коли зрозуміємо, що є вічне і незмінне. І саме це стане фундаментом реального, а не умовного пізнання. Немає релігії, вищої за істину – Щойно ти згадував про Біблію. Ти як раніше, так і тепер дискутуєш із релігійними текстами, чи не так? – Я багато почерпнув і з цієї книги, і з Корану, але не абсолютизую їх. Коли зрозумів релігійні читання і відсік у них усе наносне, то зрозумів, що багато власть імущих завжди і успішно наживалися на книжках під назвами Біблія та Коран. Істина знаходиться не на поверхні цих книг, а прихована глибше. Фаховими пошуками в цій сфері я займаюся багато років. На сьогодні можу поділитися своїми знахідками-відкриттями з усіма, хто бажає і готовий це пізнати. – Тобі не закидали, що твої пошуки не мають практичного застосування? – І не раз. Саме через це півроку тому на форумі «Теревені» в Інтернеті я започаткував власну тему «Синхросинтез». Детально, а подекуди з застосуванням нарисної геометрії ділюся результатами своєї роботи. У зручний для мене час відповідаю на всі запитання. На сьогодні це найоптимальніший спосіб донести свої думки до широкого загалу. На сьогодні мою тему відвідало понад дві тисячі користувачів. – Оже, Sigoris широко присутній у Інтернеті? – Три роки тому цього імені в «павутині» взагалі не було. Але сьогодні вже є тисячі згадувань, точаться дискусії навколо проблематики світобудови, оригінальну модель якої запропонував Sigoris. Більше того, від імені Sigorisa з’явилися запити на торгах в Інтернеті, що він, начебто, хоче інвестувати від 100 до 200 тис. дол. на придбання нерухомості в Арабських Еміратах. Ситуація доповнюється тим, що з’явилися пропозиції від нещирих жінок, які готові «впасти» на ці гроші. На виставках, як лише прочитають на картинах напис Sigoris, то одразу починають шукати в «павутині». Зрештою, беру участь не лише в «Теревенях», а і в інших форумах. Всюди активно висловлюю свої погляди. – Почалася досить серйозна гра, герой якої уже не Стадницький, а саме Sigoris? – Скажу одне: ця круговерть навколо мого імені аж ніяк не заважає. Я навіть зацікавлений. Чому? Бо мої думки і твердження тисячі разів перевірені, геометрично змодельовані та математично доведені, а отже, заслуговують на увагу й обговорення. – Чим хотів би завершити? – Загальновідомо, наскільки стрімко змінюється світ. Якщо колись цілі покоління втілювали в життя той чи інший проект, то тепер – роки, місяці, дні, години. Поширення інформації по всій земній кулі за лічені секунди – реальність, здатна миттєво змінювати світ. Для мудрих людей це відкриває можливості активно впливати на те, що діється довкола, і змінювати життя на краще. Робити це слід, не гаючи часу, бо завтра може бути запізно. – Дякую за розмову, Ігоре. Вітаю тебе з 55-річчям і бажаю нових відкрить і в творчості, і в розвитку власної теорії. Кожна жива думка, кажуть, збагачує цей світ. – Мені ж дозвольте висловити щиру подяку колекціонерам моїх картин за представлені на виставці роботи – І.І. Фартушку, М.І. Каганцю та Т.П. Таловирі. На фото автора та з сімейного архіву: СТАДНИЦЬКИЙ-SIGORIS вперше експонує свої твори в Закарпатському краєзнавчому музеї; разом із власними дітьми; на виставці побував і начальник управління культури Юрій ГЛЕБА.