Ми знайомі з Матвієм не так довго, лише чотири місяці, з того часу як юристи «Мукачівського правозахисного центру» почали надавати безоплатну правову допомогу у місті Свалява, у ромському таборі. За цей час у нас склалися дуже теплі та близькі стосунки, ми легко розуміємо один одного та дуже вдячні Матвію за допомогу та співпрацю в питаннях надання правової допомоги ромам у місті Свалява. – Добрий день, Матвію! Розкажіть будь ласка нашим читачам про себе та свій життєвий шлях. – Доброго дня усім. Мені 55 років, я народився у місті Свалява Закарпатської області, де і проживаю зараз зі своєю родиною. У 1984 році я поступив до Саратовського сільськогосподарського технікуму, успішно закінчив, отримав спеціальність механізатора. Під час строкової служби також навчався у будівельному училищі, отримав право керувати баштовим краном. 5 років працював механізатором, потім кранівником. – А скільки дітей у Вашій родині? – Ми з жінкою виростили та виховали сімох дітей. Всі вони отримали повну середню освіту. Вже усі одружені, мають власні будинки. На сьогодні маємо вже 26 онуків. – Коли Вас вперше обрали старостою? – Старостою ромського поселення у Сваляві мене обрали у 1991 році, отже я вже керую табором 23-й рік. Окрім того, починаючи з другого скликання, мене постійно обирають депутатом Свалявської міської ради. Судячи з результатів виборів, люди мені довіряють, а це найголовніше для мене в роботі. На останніх виборах старости я набрав 98% голосів – з двохтисячного поселення проти мене проголосувало тільки 13 осіб. Вибори у ромському поселенні, щоб ви знали, проходять за усіма законами – з бюлетенями, кабінками для таємного голосування, тощо. На виборах присутні і міський голова з заступниками, голова РДА, чиновники, представники правоохоронних органів. Я можу вас запевнити, що роми мають повну свободу свого волевиявлення щодо вибору барона. – Матвію, чи бувають випадки, коли Ви вимушені бути одночасно і на стороні Закону, і на стороні ромських традицій? – Я, як староста та депутат обраний своїм народом для захисту їх прав, отже я зобов’язаний бути на стороні свого народу. Я вже депутат багатьох скликань, і знаю, як з ромським народом жити, і як знаходити компроміс з чиновниками. За 22 роки з табору були засуджені усього 3 особи, які були позбавлені волі на 4-5 років. Але вони неодноразово порушували громадський порядок, тому це була вже вимушена виховна міра. Не дивлячись на традиції, я вважаю, що закон один для всіх. – Чи є актуальною для ромів вашого поселення проблема працевлаштування? – Проблема працевлаштування у нашому поселенні на такому ж рівні, як і всюди по Закарпаттю. Тільки 2,5% працездатного народу офіційно влаштовані на роботу. Це ті, що займаються санітарною очисткою міста, тобто працюють працівниками комунальних служб міста. – Чому на Вашу думку роми не можуть знайти роботу? – Роботу знайти можуть, але в основному – сезонну. У Сваляві, на жаль, позакривалися великі державні підприємства та заводи. А приватні підприємці переважно беруть на роботу своїх родичів або знайомих. Отже роботи для ромів у Сваляві дуже мало. Ми ще забули риночних торговців. Вони зареєстровані приватними підприємцями, живуть більш-менш достойно. Але це – одиниці в таборі. У цілому ситуацію з роботою можна назвати критичною. Щодо офіційного працевлаштування, на заваді стає відсутність документів та малограмотність. Часто це стосується навіть некваліфікованої роботи – вантажників, прибиральників, різноробочих, тощо. Практично усі роми, що намагалися знайти роботу у місті, підтверджують, що відмовою у наданні робочого місця в першу чергу є саме їх етнічна приналежність. – Що Ви можете сказати про освіту ваших ромів? – Якщо взяти середній показник, освіту мають майже 50% мешканців нашого табору. Хоча усе старше покоління має неповну середню освіту. Зараз показники упали, через бідність та безробіття. Наразі лише 280 дітей відвідують школу. Багато дітей не можуть ходити до школи бо батьки їх забирають з собою на сезонні роботи, щоб уся сім’я була разом. Якщо проаналізувати ситуацію, то можу стверджувати: зараз виживають ті роми, які мають трохи кращу освіту. Очевидно, що освічена людина інакше мислить, а тому намагається інакше будувати своє життя. – Чи є різниця у рівні життя ромів за СРСР і зараз? – Так, звісно. Повернімося до початку інтерв’ю – я учився, працював механізатором, водієм баштового крану. Отримав дві освіти. Я мусив працювати, бо якщо я не працював 10 днів, мене могли засудити. Роми тоді також виїжджали на сезонні роботи, але все було офіційно, ми мали довідки з місця роботи. Трудова книжка повинна була вестися безперервно. Життєвий рівень ромів був значно вищий. – Роми – віруючий народ? – Так, у нас усі роми були раніше християнами. В останні роки з’явились протестанти, і вже біля 10% поселення перейшли до них. – Матвію, як Ви вважаєте, чим відрізняються роми Сваляви від інших ромів Закарпаття? – Я можу сказати одне – роми Мукачева і Сваляви – однакові за ментальністю. А от якщо взяти перечинський, виноградівський, берегівський райони – там роми вже з іншим менталітетом. А щодо мови, наприклад, – у Сваляві 80% говорять українською мовою, решта – на угорській. У Мукачеві, наприклад – 100% говорять на угорській, тому і рівень інтеграції у нас вищій (посміхається), хоча наш табір і менше в три рази за мукачівський. – Наскільки сильними є традиції у таборі? – Можу вас завірити, що ромських традицій залишилось дуже мало. Наша культура, на жаль, фактично зникає. Голови громадських організацій неодноразово подавали проекти на отримання фінансування по підтримці культури, притаманних ромам ремесел. Ми би хотіли навчати молодь традиціям, але це дуже непросто без грошей. Музика, правда, в крові у ромів, вона ще якось передається. А от, наприклад, ковальство практично зникає. У молоді, на жаль, навіть немає інтересу. Якби була можливість відкрити якісь гуртки, думаю, ситуація б змінилася. – Дуже цікаво знати, чи можуть когось взагалі вигнати з табору за якусь провину перед ромською громадою? – Такі випадки у нас бувають, хоч і дуже рідко. Якщо сім’я неадекватно веде себе у таборі, заважає жити іншим, має проблеми з Законом, старійшини можуть прийняти відповідне рішення. Для цього збирається вищий орган нашого самоврядування – збори старійшин. Вони мають право засудити та вигнати не добропорядну сім’ю з поселення. – Ви себе називаєте у Сваляві як – роми чи цигани? – Ми – роми! – Чи зіштовхуються мешканці табору з дискримінацією у державних чи правоохоронних органах? – Якщо роми самі потрапляють у ситуацію, коли їм доводиться комунікувати з держслужбовцями, вони нерідко відчувають на собі недоброзичливе ставлення. Особливо це стосується брутальності і образ з боку працівників міліції. У державних органах це можуть бути невмотивовані відмови, небажання розібратися у ситуації. Особливо ця проблема відчутна, коли роми намагаються оформити соціальну допомогу чи пільги, які постійно треба поновлювати, доносити довідки, тощо. У відповідь роми не скаржаться, що є проявом їхньої низької правової культури: незнання законів та своїх прав, куди саме потрібно звертатися зі скаргою, невміння правильно оформити скаргу, зневіра в можливість відстояти свої права, недовіра до чиновників і невпевненість, що можна довести свою правоту. Тут вже доводиться вмішуватись мені. А по великому рахунку, дискримінація ромів на Закарпатті буде завжди, бо тут нас проживає щонайменше 70 тисяч, це по нашій статистиці. Не одне століття ще пройде поки нас приймуть на рівних. – Як Ви думаєте, звідки взявся стереотип, що роми – це злодії, жебраки, тощо? – Така проблема існує. Якщо взяти десять ромських сімей, то дві з них живуть дуже бідно. Через це нерідко п’ють, живуть у некомфортних умовах. А у стані алкогольного сп’яніння можуть і піти щось вкрасти, чи порушити громадський порядок. Хоч я веду нормальний, законослухняний спосіб життя, мене багато хто знає і поважає у місті, все одно інколи чую серед людей зневажливе: «он, циган іде». Я назвав би це явище ромофобією. І воно має дуже глибокі коріння. Двома словами скажу так – роми завжди вели кочовий образ життя, і мало хто міг вникнути у нашу культуру, звичаї, традиції, тощо. Бо для цього щонайменше треба було кочувати разом з нами. А все невідоме викликає якусь настороженість, обережність та страх. – Чи багато змішаних шлюбів у ромському поселенні? – Так, є такі шлюби, переважно це ромські жінки приводять чоловіків з поза меж табору. Хоча є і мужики, що приводять жінок. Переважно це нормальні, гарні сім’ї. Табір чужинців приймає доброзичливо (посміхається). – Як виглядає стандартна класична ромська сім’я? – У середньому – четверо дітей. Звичайно є і більше, менше навряд чи. Для ромів дуже важливо мати багато дітей. Не тому що вони отримують за них соціальні виплати, а тому що батики в старості повинні з ким то залишатися. Окрім цього у ромів дуже важливим є культ жінки-матері. Молода жінка не вважається сформованою особистістю, поки не народить дитину. Мати дитину для ромської жінки означає мати статус в сім’ї та в таборі, це як у «білих» якісь професійні досягнення і кар’єрне зростання (посміхається). Статус матері оточений пошаною. Чим більше ромська жінка успішна як мати, тим вагоміше її думки і положення в поселенні. Діти для ромів є однією з найголовніших цінностей, і дарма люди ототожнюють це явище з великими грошима. У ромських сім’ях дітям дозволено абсолютно все. Часто саме тому ми бачимо, як вони бігають брудні від пилюки. Вони з дитинства вже дуже волелюбні. Чим більше у сім’ї дітей, тим спокійніше почувають себе батьки. І хоч ромська малеча з дитинства звикла бути на самоті з навколишнім світом, батьки заради дитини готові на все. – Які Ви би визначили основні проблеми ромів у Сваляві? – Гострою проблемою для наших ромів є процес отримання документів, зокрема паспортів. Так, після народження ромської дитини її батьки зазвичай не поспішають оформлювати свідоцтво про народження, а молоді роми, яким виповнилося 16 років, як правило, відкладають отримання паспорта. На заваді тут стають як матеріальні витрати, так і необхідність оформлення довідок, які ромам непросто отримати. Саме відсутність документів іноді є причиною конфліктів у стосунках ромського населення з представниками влади. Інші проблеми – ремонт дороги, питна вода – більш менш вирішуються. Дорога ремонтується щороку. Уже зроблений проект нової дороги по одній вулиці – асфальт та тротуари. На жаль, хоч проект вже рік як готовий, але на цей рік у бюджеті коштів не вистачило. З іншого боку, украй незадовільні побутові умови проживання, одноманітне харчування та погана питна вода є причиною і високого рівня захворюваності серед ромів. Особливо це стосується туберкульозу та шлунково-кишкових інфекційних хвороб, що поширені не тільки серед дорослого, але й серед дитячого ромського населення. Отримати повноцінне лікування дуже проблематично і дорого. Комунальні умови ви вже бачите, бо проїхали табором. А от суботник, на жаль, у нас зробити нереально. Тому що 70% ромів – виживають, живуть лише сьогоднішнім днем. Якщо він піде на суботник, значить він не піде на роботу і сім’я не буде мати що їсти. – Влада йде вам назустріч? – Так. Не був би я стільки років депутатом, якби не міг налагодити з владою нормальні взаємовідносини. – А до того як ви стали депутатом які були проблеми у таборі? – Найбільша проблема це була і є реєстрація нерухомості – землі та домогосподарств. Як відомо, роми є кочівниками і для них поняття нерухомості завжди було чужим. 25 років тому роми навіть не уявляли, що їм по закону належить, а що – ні. У той же ж час у нас були такі ж права, але ми ними не користувалися через незнання. Як писати звернення, просити допомогу – тепер слава богу старійшини розібралися і працюють разом. Як хтось не знає – допомагаємо один другому. Думаю, у майбутньому буде ще краще. – Якими Вашими досягненнями, як барона і депутата за ці роки, Ви найбільше гордитеся? – За перший рік свого головування я дав роботу 300 мешканцям табору. Їздив закордон, заключав договори, і вдалося на осінній сезон домовитися про роботу на 4-5 місяців. За день роми могли заробити 200-300 гривень. Я провів першу дорогу у таборі, потім робив капремонти всіх доріг. Питна вода у нас була тільки в колодязях, я зміг провести водопровід у кожну оселю. Домігся виділення земельних ділянок для 40 молодих сімей. Вони вже побудувалися і ми зараз маємо нову вулицю у таборі, де живуть лише молодята — так і назвали Молодіжна. Я розробив цілу стратегію розвитку табору, маю великі плани. Дуже сподіваюся, що знайду спонсорів на реалізацію цих проектів. Проте можу сказати, що задоволений і тим, що є. Бо маю повне порозуміння та підтримку, як з боку міської ради, райдержадміністрації так і з боку мешканців табору. – Можна сказати, що табір розвивається, а населення збільшується? – Так. Щороку табір збільшується. Ми стараємося, щоб нові сім’ї отримували землю, житло, допомагаємо їм оформлювати відповідні документи. – І останнє питання Матвію, як Ви вважаєте чи треба інтегрувати ромів у суспільство? – Звичайно! Але треба розуміти що таке для рома інтеграція – для нього це обмеження свободи. Принаймні багато хто так вважає, тому що роми завжди були вільними від народження, куди захотіли туди й пішли, де захотіли там і залишись, а інтеграція це осіле життя, це обов’язки. А які можуть бути обов’язки у вільної людини (посміхається). Деякі роми неправильно це розуміють. Наприклад діти повинні ходити до школи, але якщо потрібно їхати в інше місто на заробітки, то батьки не зможуть віддавати дитину в кожному місті у нову школу. Тому деякі батьки взагалі не віддають своїх дітлахів до школи, у нас є в таборі декілька таких сімей. Але це погано, діти мають ходити до школи. Вони мають жити краще чим ми, а як без освіти змінити життя, ні як. БФ Розвиток