Святкування Дня геолога засноване ще за часів СРСР у 1966 році на відзначення заслуг радянських геологів у створенні мінерально-сировинної бази країни. Згодом його встановлено в Україні «…на підтримку ініціативи працівників геології, геодезії та картографії України…» згідно з Указом Президента України «Про День геолога» від 7 лютого 1995 року. Однак перспективи Закарпатської геології, яка колись була однією з найуспішніших та передових на теренах України, нині досить туманні. На території міста Берегова досі є район, котрий всі мешканці називають «Експедицією» або просто «Гела», однак не всі знають його історію. Про це – у розповіді геолога, керівника нерудної партії, яка займалася розвідкою та пошуком корисних копалин та мінералів на Закарпатті, Володимира Федишина. Будівництву геологічного селища у місті Берегово звичайно передувало створення Закарпатської геологорозвідувальної експедиції. Ця експедиція (або скорочено ЗГРЕ ) була створена майже одразу після війни, в далекому 1950 -му році. Перший офіс експедиції було розташовано на базі геологорозвідувальної партії в смт. Вишково. Це був типовий двоповерховий будинок, в якому зараз на першому поверсі знаходиться пошта, а на другому розміщувалися маленькі житлові приміщення для геологів. У зв'язку з розвитком геологорозвідувальних робіт на Берегівському золоторудному поле в 1960-ті роки база ЗГРЕ перебралася в Берегово. Цей час і є початковою датою виникнення у Берегові геологічного селища, а далі цілого містечка. Сьогодні про начальника експедиції Некрасова збереглися тільки легенди , та й пам'ятають їх вже небагато місцевих мешканців. Але тоді, в 1960 -му році , саме він розпочав будівництво на західній околиці Берегова, в трьох км від державного кордону з Угорщиною - знаменитого містечка геологів Закарпаття. Саме це геологічне містечко у Берегові стане у подальшому еталоном для всіх подібних геологічних поселень на всій території Радянського Союзу. Подивитися на нього, або, як тоді говорили, перейняти передовий досвід , приїжджали з усіх кінців країни. За десять років під керівництвом Некрасова були побудовані три офісних будівлі, комплексна лабораторія, котельня, механічні майстерні, гаражні бокси, склади, пилорама, столярний цех, дитячий садочок, магазин, кафе, готель, гуртожиток, а також немаловажне – комфортне житло для фахівців експедиції. При тодішньому гострому дефіциті житла з 1960 -го по 1992 -й роки, тобто за 32 роки, побудовано своїми силами (власним будівельним загоном експедиції ) більш ніж 50 двоповерхових житлових котеджів , а також два триповерхових і один чотириповерховий житлові будинки. Останній будинок на 24 (двох і трикімнатні) квартири, кажучи казенною мовою, був зданий в експлуатацію в далекому 1992 -му році. Тоді ж був закладений новий чотириповерховий будинок, однак до кінця його будівництво так і не було завершено. Бетонні залишки фундаменту цього будинку досі збереглися - за більш ніж двадцять років їх так ніхто і не зумів вкрасти. Зате успішно порізали на частини і продали на металобрухт підйомний кран та рейки. З 1992 на території експедиції не було побудовано нічого. З цього часу і починається розвал та загибель геологічного містечка. Площа перед колись славетним Будинком культури швидко заростає бур'яном і дрібним чагарником. А керівництво експедиції виносить таке рішення: викопати троянди і роздати населенню містечка. Якби можна було так само роздати саму будову Палацу культури з його кінозалом , бібліотекою, геологічним музеєм , спортзалом .... Але, на жаль, одними лопатами і ножицями тут не обійшлося. «Вихід» знайшли: палац, якій будували своїми силами в вихідний час всі жителі містечка просто ... продали. Купила будинок культури якась таємнича «київська фірма», котра вирішила за краще просто законсервувати будівлю на багато років, а вибиті вікна палацу замінити товстими дошками. В результаті найгарніший у місті будинок культури поступово розвалюється. Як це не дивно, але часу не піддається ще тільки багатометрове панно з кам'яної мозаїки, на якому добре видно сюжет – як геологи розглядають якийсь цікавий знайдений мінерал. До речі, це мабуть останній «геологічний зразок», який залишився від колись знаменитої колекції геологічного музею. У невідомому напрямку згинули і книги бібліотеки. Про обладнання численних гуртків та кінозалу годі й говорити. Слідом за Будинком культури прийшла черга до офісних будівель. Експедиція, що була вже не в змозі підтримувати обидві адміністративні будівлі в належному вигляді , закрила триповерховий офіс. Все управління експедицією переселилися в двоповерхову будівлю, яка теж періодично занурюється в темряву з причини перманентних боргів за електроенергію. Ще гірше справи з опаленням. Зараз офісна будівля знаходиться в такому стані, що там цілком можна знімати апокаліпсичні фільми. На прохідній експедиції - забиті двері та обсипується штукатурка. Те ж саме відбувається і зі знаменитою «більярдною»: так місцеві жартома називали будівлю профкому. Якщо вважаєте, що на цьому список руйнувань закінчився, то сильно помиляєтесь. Адже ми не згадали про так зване «тилове» забезпечення експедиції. А це майстерні, котельня, гаражі, склади, заправка, столярний цех, оранжерея, керносховища, лабораторія і так далі. Ці об'єкти теж здебільшого стоять напівзруйновані. Звісно, зі складів все що можна вже продали. А це насамперед бурові труби і шарошки - твердосплавні та алмазні. Останні, кажуть люди, користувалися шаленим попитом в сусідній Угорщині. Що стосується бурових труб, то тільки ледачі не пристосували їх під власні «лугоші» для виноградників. Само собою, «приробили ноги» і лабораторному обладнанню , в тому числі численним муфельним пічкам , шліфувальним та розпилювальним верстатам . Куди, вірніше кому, пішло обладнання власної експедиційної заправної станції не відомо мабуть нікому, окрім, звичайно, начальства експедиції. Спорожнілі склади, майстерні та гаражі сиротливо руйнуються стихійними силами природи, а доріжки на території експедиції швидко заростають дикорослими травами і дрібними деревами. Думаю не довго чекати і появи тут дикої фауни. Головне, аби люди тут вижили… Що стосується персоналу експедиції, то він теж різко скоротився. Першими були звільнені або скорочені геологи геологічних партій та інженери лабораторії. А «останніми могіканами», як і очікувалося, виявилися бухгалтерські кадри та керівні адміністратори. А що сталося з житловим фондом - більш ніж п'ятьма десятками двоповерхових, двома триповерховими і одним чотириповерховим будинками? Звичайно, про будівництво нових житлових будинків і мови не може бути. Старі геологи потрохи переселяються в «інші світи». А їхні квартири купують і перепродають. Хто багатший, той робить «євроремонт», хто бідніше – лише підфарбовує і рятує від плісняви старі стіни. Але як не намагається влада ускладнити життя простому населенню міста Берегово, в тому числі мешканцям околиць, а воно все одно триває. Щоправда містечка Геологів, яким воно було колись, вже не існує… Закарпатська геологорозвідувальна експедиція трималася до останнього. Отримуючи зарплату частинами або раз на квартал, працюючи по три, два, одному дню на тиждень, звичний до всього геологічний народ таки наполегливо приходив на роботу. Але «остаточний кінець» таки прийшов. 2 квітня 2013 про ліквідацію Закарпатської ГРЕ було оголошено офіційно. На базі Закарпатської експедиції був створений Закарпатський геолого- гідрогеологічний центр, що входить до структури Львівської геологорозвідувальної експедиції. Втім, окрім назви майже нічого не змінилося. Фінансування практично немає, а процес руйнування цього колись потужного і процвітаючого підрозділу невблаганно продовжується. На жаль, не чути аби про життя у колишньому містечку Геологів турбувалась міська влада та адміністрація. Тому всі його жителі, як бідні, так і багатші, з острахом дивляться у своє майбутнє, не знають що буде вже завтра з питною водою, прибиранням сміття, каналізацією. Перспективи наразі туманні… Володимир Федишин, геолог Фото Олександра Ворошилова