Римським воїнам – захисникам імперії весь час доводилось воювати з чисельними варварськими племенами і для того, імператор заборонив їм одружуватись, аби ті не відволікались від військової служби. Святий Валентин був військовим лікарем та священиком, і всупереч забороні імператора продовжував таємно вінчати воїнів. Його схопили люди Клавдія і той був страчений. За іншою легендою християнського проповідника Валентина засудили до страти за віру. У в’язниці він закохався у сліпу дівчину, дочку наглядача. Зцілив її від сліпоти, а опісля, через його проповіді та допомогу її родина стала християнами. Це викликало гнів імператора і 14 лютого 269 року єпископа стратили. Ще за однією версією розповідають, що сліпа дочка тюремника сама закохалася у Валентина. Той дав обітницю безшлюбності і не міг відповісти на її почуття, але 14 лютого, в ніч перед своєю стратою, надіслав їй зворушливого листа з підписом «Твій Валентин». Проте, мало кому відому, що щонайменше троє святих Валентинів були римськими мучениками. Один був священиком і лікарем у Римі, другий-єпископом у Терні (Італія), третій жив у Єгипті приблизно у 100—153 роках. Останній був одним із кандидатів на пост римського Папи, у своїх проповідях звеличував достоїнства шлюбу як втілення християнської любові. Про те, як помер і про місце поховання практично нічого невідомо. Римський Валентин загинув 269 року (часи імператора Клавдія II), тернійський —197-го. Обидва були поховані на одному цвинтарі (поблизу сучасних воріт Порта дель Пополо у Римі, які тепер часто називають «воротами святого Валентина»). Останки першого Валентина (римського священика і лікаря) згодом зберігалися в одній із церков Рима. 1836 року Папа Римський Григорій XVI передав останки церкві в Дубліні, де вони зберігаються досі. Останки другого Валентина нині перебувають у базиліці святого Валентина у Терні — місті, де він колись був пастирем. Вважається, що День Святого Валентина у християнські передувало язичницьке свято луперкалій (від лат. lupo – вовчиця), свято на честь Луперка, що його встановили, за переказом, засновники Риму - Ромул і Рем. Святкові ігрища розпочинались біля підніжжя Палатинського пагорбу, де за легендою вовчиця викормила Ромула і Рему. Тут звершувались жертвоприношення, два оголених молодики вбивали козу, після чого з її шкіри нарізувались тоненькі паски, які називались – „фебруа” (звідти і назва зимового місяця february – лютий). Далі хлопці голяком бігали по місту і шмагали дівчат ремінцями із сирої козячої шкіри. Жінки ж підставляли оголені плечі та груди, вважаючи, що удари зроблять їх коханими та жаданими, а подалі подарують їм легкі роди та багате потомство. Під кінець дня дівчата писали свої імена на клаптиках паперу і вкидали їх в урну, чиє ім’я витягне хлопець, та й ставала статевою партнеркою аж до наступного свята. У кінці XIX — початку XX ст. Валентинів день був не святом, а днем проведення своєрідного ритуалів, учасники якого впродовж року відчували на собі його наслідки: 1969 року святкування дня пам`яті Валентина як загальноцерковного святого було зупинено, а його ім`я видалено римо-католицькою церквою під час перетворення календаря святих. Оскільки про мученика немає точних відомостей, крім особистого імені та перекази про усікновення голови мечем. Символічно, що дата страти Валентина співпала з римськими торжествами на честь Юнони, богині любові. У ті дні у Римській імперії проходили щорічні святкування на честь богині. Однією з традицій свята було дарувати один одному записки з іменами закоханих. Християни перейняли цей звичай, записуючи на листівках імена святих. Саме тому святого Валентина вважають заступником закоханих. В наш час римо-католицька церка святкує у цей день пам'ять святих рівноапостольних Кирила і Мефодія, просвітителів слов'ян, а зазначене свято перейшло у розряд необов'язкових. У православній церкві пам'ять Валентина, з ім'ям якого зазвичай пов'язують святкування дня святого Валентина, святкується 19 липня (старого стилю - в старостільних церквах, нового стилю - в новостільних). Римсько-католицька церква жодних особливих святкових богослужінь в цей день офіційно не проводить, вважаючи його святкування народної, а не церковною традицією. У церкві ж відзначається «пам'ять», а не «свято» святого. Традиції святкування Дня святого Валентина у різних країнах У Європі традиція святкування припадає на XII- XIII ст. Широкої популярності у Західній Європі це свято набуло після XV століття. За переказом, винахід «валентинки» приписують герцогу Шарлю Орлеанському. 1415 року, перебуваючи в англійському полоні після битви під Азенкуром, він ніби-то надсилав із лондонської в'язниці віршовані любовні послання своїй дружині. Одна з тодішніх «валентинок» нині зберігається у Британському Музеї. У США свято відзначають з 1777 року. Валентинів день в Англії та Шотландії в старовину супроводжувався таким звичаєм. Молоді люди клали до мішечка певну кількість квитків з позначеними на них іменами молодих дівчат, потім кожен виймав один квиток. Дівчина ставала на наступний рік його «Валентиною», а він — її «Валентином». Це передбачало на цілий рік відносини між молодими людьми, подібні до тих, що, за описом середньовічних романів, були між лицарем та його «дамою серця». Про цей звичай згадує у своїй знаменитій пісні шекспірівська Офелія. Донині Валентинів день дає молоді привід для різноманітних жартів та розваг. Італійці у День Святого Валентина вважають своїм обов'язком дарувати коханим солодощі. День називають «солодкий». Поляки цього дня відвідують Познань. Там, за повір'ям, лежать мощі святого Валентина, а над головним престолом висить його чудодійна ікона. Вони вірять, що проща допомагає в любовних справах. Цікаво те, що німці вважають Валентина покровителем психічно хворих, прикрашають у цей день всі лікарні червоними стрічками, а в каплицях проводять спеціальне Богослужіння. В Японії у цей день жінки і дівчата дарують чоловікам і хлопцям солодощі, переважно шоколад. Хоча це «свято закоханих» подарунки отримують не лише коханці, але й начальники- чоловіки від жінок-колег. Останніми роками День святого Валентина набув і політичного забарвлення, тому був заборонений у Саудівській Аравії та Ірані. В Україні святкування набуло поширення в останні років десять. Даруть валентинки, тематичні сувеніри. В Ужгороді вже кілька років влаштовують флеш-моби на пішохідному мості. Мощі Св.Валентина у різних країнах Де знаходяться справжні мощі Св. Валентина достеменно не відомо. Багато країн приписують місце зберігання мощей цього святого саме собі. Вони є в Любліні, у Польщі, одні у церкві Навернення Апостола Павла, інші — в храмі Св. Миколая. В Ірландії в храмі кармелитів у Дубліні також можна побачити мощі святого Валентина. Найзнаменитіші є мощі цього святого є у Римі, в базиліці Св. Марії Космедін. Також є мощі у південній Франції, в Австрії, у віденському кафедральному соборі Св. Степана, в м. Бальзан на Мальті, в Глазго в Шотландії, у Бірмінгемі в Англії та в ін. місцях. Вже багато кому відомо, що мощі святого Валентина знаходяться неподалік від Закарпаття, у місті Самборі Львівської області у церкві Різдва пресвятої Богородиці. Мощі були передані у Самбірський храм у 1759 році. Ці мощі викопані на кладовищі святої Прісцили у Римі, де святий був священиком і близько 270 року загинув мученицькою смертю. У Римі в архівах Папського інституту є скупий запис про те, що священномученик Валентин є покровителем Перемишльсько-Самбірської Єпархії. 1759 року його прах вийняли зі землі на цвинтарі святої Прісцилли у Римі. Грамоти з печатями, які були передані сюди разом з мощами, на жаль, були знищені у часи ліквідації церкви. Та через скло добре видно людські кістки і частину черепа. Поруч - скляна капсула, кажуть коли мощі мироточили, в неї збирали Святі сльози. У Самборі дерев'яну частину місцями поточив шашіль, металевий замок на труні, який не відмикали понад 100 років. До речі, нещодавно труну з останками вирішили оглянути, але не змогли відчинити замок. А ламати не захотіли, адже, на думку священиків, турбувати мощі святого не варто. Віднедавна святині Самбора внесено у більшість туристичних маршрутів Україною.