Солотвино селище інтернаціональне - румунів тут більше половини, угорців третина, а ось українці у меншості – їх не більше 10%. Влада тут розділена між трьома національностями. Розподіл у селищній раді такий: головує румун, його заступник угорець, а секретарка – українка. Над солотвинською селищною радою три прапори: український, румунський та угорський. Ще 15 років тому головою селища був угорець, а його заступником румун. Зараз – навпаки. «Такий паритет, взаєморозуміння, що коли мер угорець, то його заступник румун. І павпаки: коли мер румун, то заступник угорець» – ділиться паритетними тонкощами селищний голова Солотвина Юрій Ухаль. І так останні 70 років. Інші національності у керівники селища не пробиваються. Між собою голова та заступник спілкуються російською. «На жаль, заступник не знає румунської, а я не володію угорською» – продовжує Юрій Ухаль. Заступник селищного голови Янош Кочерга угорець за національністю. Він теж тішиться таким розподілом та показує селищну символіку. Там знову угорська, румунська і українська: « Зважаючи на те, що ми інтернаціональне селище, то на гербі відображені символіки усіх національностей. Прапор український, румунський і угорський. Назва також різними мовами – українською Солотвино, румунською Slatina, угорською Aknaszlatina». Кожен відвідувач селищної ради намагається потрапити на прийом до працівника своєї національності, каже голова Юрій Ухаль: «Якщо угорець, то він старається потрапити до угорця на прийом. І між собою вони спокійно спілкуються угорською. Румун намагається потрапити до румуна на прийом. Теж без проблем спілкуються на своїй рідній мові». Всі розпорядження голови та заступника перевіряє секретарка. Вона чи не єдина в адміністрації бездоганно спілкується державною мовою. Зазвичай у Солотвині румун одружується на румунці, а угорець на угорці. Хоча є і змішані шлюби, як от у Любові Губан, секретарки селищної ради. Сама вона не тутешня. Вийшла заміж за румуна і переїхала сюди жити. За цей час вивчила і угорську, і румунську. «В мене свекруха розмовляла тільки румунською. Потрохи, потрохи біда змусила. Румунська не важка, вивчити її можна. Угорська – складніша» - розповідає про своє особисте «мовне питання» пані Любов. Про якийсь особливий статус для румунської чи угорської тут навіть не задумувалися. Місцеві кажуть: «А для чого?» Тут «мовного питання» нема. Всі розуміються. А різні статуси – тільки витрачання людських грошей. «Якщо буде дві, три або більше мов, то крім робітників селищної ради треба буде тримати цілу армію перекладачів. Це все буде потрібно для перекладу того чи іншого документу. Краще на щось корисне витратити» – каже голова селища. Поки у столиці чубляться за мови, намагаються виторгувати, якісь політичні дивіденди перед виборами – у Солотвині живуть своїм життям. Селище переходило з рук в руки між сімома (!) державами і «мовне питання» тут ніколи не було ключовим.