Винороб Олександр Ковач: «Щороку я кажу, що більше жоден фестиваль не організовуватиму»

На фестивалі були представлені 257 взірців попередньо дегустованого вина від 35 виноробів. Які результати заходу, чим пишатися і над чим продовжувати працювати нам погодився розповісти організатор фестивалю, голова спілки приватних виноградарів та виноробів Закарпаття Олександр Ковач. – Розкажіть про підсумки фестивалю, скільки усього продалося? – Це улюблене запитання журналістів (посміхається). Ніхто ніколи не підраховує, скільки усього продалося. Можу припустити, що за 5 днів там продали кілька десятків тисяч літрів вина, мінімум тону меду, з’їли одну невелику свиноферму і вагон картоплі. Я б сказав, що в Ужгород за ці дні надійшли кілька мільйонів гривень. Туристів було дуже багато, особливо завдяки дуже потужному заходу - танцювальному конкурсу «Uzhgorod Open 2012», на якому були присутні представники кількох десятків країн. Ну і звичайно наші сакури, пік цвітіння яких прийшовся на травневі свята, помилуватись цією красою в Ужгород приїздять тисячі туристів. Перші два дні у підвалах було чути найрізноманітніші мови, і усе це завдяки танцювальним змаганням. Готелі в Ужгороді тріщали по швам, жоден номер неможливо було винайняти. Хотілося, аби туристів було ще більше, але усе можна пізнати тільки у порівнянні. Мені здається, що більше туристів буває хіба що на «Червеному вині», але треба розуміти, що там фестиваль проводиться уже 17 раз, його двічі відвідав президент України і саме Мукачево туристично вигідніше розташоване, аніж Ужгород. – Якому вину туристи надавали перевагу? – Перевагу надавали традиційно білому вину. Треба сказати, що Закарпаття – це край білого вина, і воно у нас дуже гарне. У нас немає такого надлишку сонця, як у Криму і Одесі, тому у нас цукристість вина менша, воно є збалансованим, гармонійним і ніжним, з приємним ароматом. Переважають мускати, у нас їх дуже багато видів. – Багато виноробів окрім вина і виставили і свої нагороди, чи вплинуло це на вибір споживача? – Є на фестивалі уже бренди, наприклад винороб Карло Шош. Куди ти його не постав, багато будуть іти саме до нього. Люди знають, що це відмінне вино, тому обирають його, як би це комусь не подобалося. Ця людина на виноробство витратила 20 років, він має купу нагород і визнання споживача. На це потрібні роки, не можна хотіти усе й одразу, усьому треба вчитися. На кожному фестивалі є кілька таких брендів, без них фестивалю просто не буде. Тим, хто заздрить, я би радив більше уваги звернути саме на успішних виноробів, повчитися у них чогось. Особисто я уперше виставив своє вино у 2001 році і отримав третє місце, я був неймовірно задоволений, і навіть не подумав з’ясовувати, чому я не перший. Навпаки, це додало мені стимулу працювати ще краще і уже через три роки мої вина зайняли перше місце. – Що б Ви порадили виноробам-початківцям? – Упершу чергу, подумати над тим, як можна покращити якість вина, повчитися у брендів, послухати, як вони пропонують вино. Треба постійно працювати над самовдосконаленням. В 2008 році у нас були курси для виноробів, які ми організували спільно з кафедрою туризму УжНУ, нам вичитали 320 годин, на них, зокрема, говорили і про те, як вино подати, адже це дуже важливо. У нас було багато й практичних занять, особливо по келихах, аби усі розбиралися, який келих до якого вина. Ми перші в Україні, хто отримав посвідчення: «Гід-екскурсовод винного туризму». Думаю, що треба буде на конференції Спілки винести це питання на обговорення, бажаючих зо два десятка вже знову набереться. – Чи були на цьогорічному фестивалі проблеми? – Проблеми є завжди, я зайвий раз переконався, що організовувати треба усе самим, тобто передати це діло повністю Спілці. Цьогоріч Спілка виноробів організувала забір взірців та дегустаційний конкурс, я думаю, що такого ніхто не робить. Ми приходили до кожного винороба додому, у нас навіть є фоторепортаж. Кожен взірець вина отримував номер і на конкурс подавався під ним. Дегустація проходила «сліпа» за 100 бальною системою. Говорити про те, що на фестивалі було неякісне вино не варто, адже було представлено як мінімум 90% справжнього і якісного вина. За кілька днів до фестивалю певні представники влади попросили нас допустити до фестивалю ще кілька виноробів, які були поза конкурсом, ми опиралися, як могли, скандалили, але довелося піти на поступки, просто було чимало дзвінків від впливових осіб з проханнями за певних виноробів. Я навіть сказав, що більше цим займатись не буду. Особисто я хотів організувати щось якісне і доступне, щоб в кінцевому результаті виграв саме споживач. Усі вина пройшли дегустаційний конкурс, усі отримали відмітки, були 4 недопущені взірці, виноробів ми попередили рекомендованим листом. Але незважаючи на це, якщо порівнювати з іншими фестивалями, то вважаю, що на цьому було більше якісного вина, аніж на інших. Тут не було такого, щоб хтось прийшов з вулиці і почав продавати своє вино. – А як щодо місця проведення фестивалю? – Я не знаю більш вдалого місця проведення, коли на вулиці + 32. Уявіть, якби вино продавали надворі, воно було б гарячим і несмачним. Саме тому людина придумала винну шафу, де чітко зберігається температурний режим. Я не знаю, хто в області проводить фестиваль у таких шикарних умовах, де людина може зайти у прохолодне приміщення і продегустувати охолоджене вино у приємній атмосфері, без болота, вітру, снігу і дощу. Те що говорять, що у туалеті лампочки не світили, то це було не більше 30 хвилин, до того ж на вулиці також були біо-туалети, вибачте, але на багатьох фестивалях туалетів взагалі нема. Чомусь ніхто із скептиків не побачив, що на центральних входах, кожен бажаючий міг придбати скляні бокали по ціні від 5-ти грн з наклейкою фесту! І це дало свій ефект, у підвалах значно поменшало пластикового сміття. А головне, справжній споживач мав змогу якісно та гігієнічно дегустувати всі напої! Від самого початку фестивалю ми активно співпрацюємо з кафедрою туризму і їхні волонтери завжди з 6-ї ранку допомагають виноробам з розміщенням. П’ять днів винороби не витрачали сил та часу на те, щоб складуватись і вивозити, а ранком завозити. Все майно залишалось в підвалах, і за весь час ні одної скарги! Можна ще багато позитивних прикладів наводити, але тому хто дивиться на світ крізь чорні окуляри, це не допоможе. – Які враження залишилися в учасників фестивалю? – Майже усі учасники були задоволені, після фестивалю вони телефонували мені і дякували за хорошу організацію, хто у цьому сумнівається, можу дати телефони виноробів. Найголовніший показник – це виручка, і багато виноробів зізналися, що вона майже зрівнялася з виручкою на мукачівському фестивалі, а цей фестиваль відбувається уже 17 років поспіль. – А скільки винороби заплатили за участь? – Середня ціна за місце для виноробів була 700 грн за 5-ть днів, до прикладу в Берегові за два дні було 350грн, в Мукачеві за три дні 750грн, тому судіть самі, де дорожче або дешевше. Цьогоріч були два винороби, яким через певні причини ми не змогли зробити вивіски, так вони до сліз на нас образилися. Навпаки, усі винороби вивісками були задоволені і вдячні, що за 100 гривень нічого не роблячи отримали рекламну вивіску, яку використовуватимуть й на інших фестивалях. З ними було гарно, був порядок, гармонія, усе читабельно і на одному рівні. – Чи залишилися незадоволені? – Були і такі, як же без них, особливо коли хочеш щось зробити якісно. Усі знали, що був забір взірців. Ми анонсували це на прес-конференції ще 28 березня, давали рекламу по телебаченню, платили за неї. Усі, хто хотів брати участь у фестивалі, зголосилися наперед. А за три дні до початку почалися дзвінки, різні люди почали проситися на фестиваль. Я пояснив, що нікого не допущу, адже ми допускаємо тільки перевірені взірці вина. Дехто спеціально не давав взірці дегустаційній комісії, тому що знав, що ми можемо їх забракувати. Ну от такі винороби потім і полізли через голову, аби потрапити на фестиваль, і на жаль пролізли, спрацював всюдисущий «закарпатський блат» та політика… – Над чим працюєте зараз? – Мені зараз попсували стільки нервів, що я, як кожен рік кажу, що більше цим займатися не буду. Ну але «Сонячний напій» і «Закарпатське Божоле» вийшли на вагомий рівень, тому втрачати їх не хочеться. Для приватних виноробів такі фести, це чи не єдина можливість заробити грошей, які потім можна вкласти у розвиток. Проте найбільше виграє саме споживач, який зможе придбати справжнє закарпатське вино за розумну ціну. І на останок, чим більше буде рости споживач, тобто розумітись на якісному вині, тим більше буде тих, хто не зможе вже на дурняка під брендом розкрученого фесту, впарювати туристам різний шмурдяк. Я спробував відсіяти низьку якість через дегустаційний конкурс, не все мені вдалося, але початок покладено, і більшості такі умови подобаються. Тому і продовження буде в такому ж дусі, і в підсумку виграють всі!