43-річний будапештський ресторатор та художник Йосип Вассер, родом із Закарпаття - людина-експериментатор у доброму розумінні слова. Адже весь час знаходиться у пошуку. За своє життя змінив чимало професій, був винним трейдером, дегустатором, ріелтером. І дивним чином поєднує вміння вести бізнес та потяг до творчості. Чи це можливо? Спробуємо дізнатися у нього самого... Йосип Вассер народився в Ужгороді, в юному віці емігрував з батьками в Ізраїль, а потім самостійно переїхав жити до США. Малюванню почав навчатися ще в дитинстві, в студії заслуженого закарпатського педагога Золтана Баконія. У 1992 році став переможцем престижного конкурсу молодих художників Каліфорнії, а також отримав можливість навчатися в одному з найкращих вузів Сполучених Штатів - California Institute of the Arts у Лос-Анджелесі. Брав участь у різноманітних художніх виставках у Каліфорнії та Нью-Йорку. В Угорщині Йосип живе з 2001 року. А два роки тому в Центрі української культури в Будапешті відбулося відкриття його першої персональної виставки. — Твій ресторан Оlive Tree у Будапешті по-своєму унікальний, адже поєднує кухню та культуру різних країн. Розкажи як він був заснований. — Я займаюся бізнесом вже багато років і ідея ресторану прийшла випадково. Оскільки дуже люблю готувати вдома, то коли у 2013 році довідався, що звільнилося непогане місце біля будівлі Опери в Будапешті, то вирішив ризикнути. Так, на початку була ідея відкрити саме заклад ізраїльської кухні - адже добре знав і готував удома популярні страви Ізраїлю, такі як хумус і шакшука. Звичайно, що вже під час відкриття ресторану зрозумів, що цього недостатньо, потрібно вдосконалювати знання. Напевно це теж було певною мотивацією, а сама ідея виявилася привабливою для мене. Але через кілька років, коли я вже достатньо вивчив ізраїльську кухню, закортіло чогось нового, чогось мені не вистачало. А оскільки я народився в Україні, в Ужгороді, то й їжа мого дитинства мені теж по духу і до смаку. Так народилася ідея додати у асортимент не тільки мої улюблені страви з ізраїльської кухні, а також з української. Отже, нині я ретельно вивчаю та опановую українську та закарпатську кухню, і весь час додаю до меню нові страви. Важливо додати, що мій ресторан за місцевими мірками зовсім не дорогий, а страви, які готують у нас є автентичними. Тобто моя мета зробити так, аби клієнт відчував себе як у себе вдома. І неважливо звідки він - з України, країн колишнього СРСР, Ізраїлю, неважливо чи знайомий зі стравами або чує про них вперше. Головне для мене, аби гість мав можливість відчути і спробувати їхній оригінальний смак. Я не любитель робити з національних страв який-небудь модний "фьюжн", моя фішка полягає у іншому - "все як у селі". Оскільки маю вже багато клієнтів з цих країн, то можливо це і певним знаком якості та автентичності наших страв. Ось так і народилася ідея ресторану ізраїльської та української кухні під назвою "Оливкове Дерево" (Оlive Tree) у Будапешті. — А як прийшла ідея поєднати його ще й з галереєю картин? — Я сам художник, тому подібна ідея виникла в мене давно. Хотів відкрити приміщення де б міг показати свої власні картини та творчість інших митців. Врешті-решт ресторан став ідеальним майданчиком для цього. Таким чином ця, вважаю успішна комбінація, надає можливість моїм гостям не тільки спробувати нові смаки, але й ознайомиться з мистецтвом. У нас цікава і навіть у чомусь унікальна обстановка, адже більшість родзинок інтер'єру я розробляв власноручно, прислухаючись до порад своїх клієнтів. — Чому насамперед вирішив поєднати ці дві різні культури - єврейську і українську? — Я сам єврей з України, а переїхав в Ізраїль разом з батьками у кінці 80-х років, коли Україна ще була частиною Радянського Союзу. У мене було чудове дитинство і залишилися тільки найкращі спогади про Ужгород, Берегово, і Закарпаття в цілому. Повернутися сюди я зміг тільки в 2001-му році, тобто через 13 років. Звичайно це було вже зовсім інша держава, з іншим прапором, нарешті з власною державною мовою. Багато чого змінилося і багато чого викликало в мене зацікавлення, часом навіть захоплення. Тепер знаю точно, що Україна - дивовижна! Я ніби знову відкрив для себе рідну країну, Одесу та Львів, а насамперед такий чудовий і неповторний Карпатський регіон, з привітними, працелюбними і розумними людьми, зі своєю унікальною культурою та звичаями. Звичайно, в Україні багато людей різних національностей, а одна з них - це євреї, які живуть в ній споконвіку. Тому я і вирішив об'єднати ці дві близькі мені культури у моєму закладі. Мало того, навіть вирішив піти на дещо сміливий крок: нині форма одягу для співробітників ресторану зроблена в стилі української вишиванки, але з єврейськими символами. А меню в мене оформлене оригінальним Петриківським розписом за моїм особистим дизайном. Наразі воно на 5 мовах світу - угорський, англійській, українській, російській та івриті. — І наразі кілька слів про майбутню подію. Ти готуєш певний сюрприз для Берегова на Фестиваль єврейської культури... — Моїм рідним містом я вважаю Ужгород, оскільки там народився і жив з батьками. Але також і Берегово є для мене близьким, у дитинстві провів тут багато часу і в мене теж залишилося багато гарних спогадів. Мій дідусь, Павло Соломонович Вассер, відомий адвокат за часів Радянського Союзу жив і працював у Берегові, і я часто приїздив та гостював у нього. А два роки тому я вирішив зробити подарунки для єврейських громад з якими тісно пов'язаний - у вигляді картин написаної мною власноручно. Так в грудні минулого року я подарував велике полотно для єврейської громади Хабад в Будапешті. А тепер вирішив зробити щось подібне для громади міста Берегово. У минулому моя родина надавала кошти для ремонту синагоги, тому для мене велика честь продовжити те, що почали мої предки. Презентація моєї картини відбудеться 7 червня на відкритті фестивалю "Єврейські дні на Закарпатті" в Берегові у приміщенні малої синагоги на вулиці Ілони Зріні. Щиро запрошую всіх зацікавлених і небайдужих!