Мандрівка в епоху лицарства розпочинаєть¬ся з головного вокзалу Ужгорода. Й уже за кілька хвилин прогулянки містом, ще на підході до мурів та бастіонів Ужгородського замку, з'являється відчуття, ніби ти опиняєшся в іншій епосі, назва якій - глибоке середньовіччя. ФОРТЕЦЯ УНГВАР Замок на цій горі стоїть уже більше тисячі років. Колись він був дерев'яний, обнесений гострим частоколом із міцних колод, і належав слов'янському князеві Лаборцеві. Про це згадується в літописі Нестора 898 року.Приєднуюся до групи приїжджих. Екскурсовод розповідає історію про молоду дівчину, яка розсекретила родинну таємницю - виказала своєму коханому, ватажкові ворогів, потаємний хід. її живцем замурували в підземеллі замку. Бо тоді побутувало вірування, про яке, до речі, у фільмі «Сурамська фортеця» розповів Сергій Параджанов: щоб замок був неприступним, треба когось із родини його володарів живцем замурувати в підземеллі... Ось так і вчинили представники графської родини Другетів (французи італійського походження), які понад 350 років володіли Ужгородським замком. Укріплювали й перебудовували його, робили з нього неприступну фортецю - навіть у такий спосіб. Але нам сьогодні їх не зрозуміти. На подвір'ї замкового палацу - руїни храму XIV століття, де в 1646 році підписали Ужгородську унію: місцева єпархія визнала протекторат Папи Римського. Тут аж до 1944 року діяла семінарія, а вже в 1947-му відкрили краєзнавчий музей. У ньому є кілька вартих уваги експозицій. І дорослим, і дітям цікаво подивитися виставку «Флора і фауна Закарпаття», де зібрані зразки місцевої рослинності й опудала тварин, від найменшого королька до справжнього господаря гірських лісів - бурого карпатського ведмедя, якого місцеві називають «вуйком». Ще одна експозиція - «Народні інструменти Закарпаття», де зібрані різні види трембіт, цимбалів, бубнів, буйволів (це такий народний ударний інструмент), скрипок... Деяким -по 300-400 років. ДЕ КОМЕРЦІЙНИЙ ІНТЕРЕС? В Ужгородському замку я вже бувала. Останнього разу нам із групою запропонували купити квитки й іти дивитись експозиції самотужки. Мовляв, екскурсоводів немає. І це - реальний стан сучасного українського музею, який змушений скорочувати працівників через недофінансування. Зараз активно дискутують питання: віддавати чи ні ось такі пам'ятки історії в приватні руки. Можливо, приклад Ужгородського замку й дає відповідь. Та його частина, яка наразі «державна», більш-менш функціонує, але зовнішні стіни палацу аж просяться, щоб їм приділили увагу, й пилюка в усіх інших приміщеннях благає, щоб її витирали. Натомість кілька підвальних приміщень замку вже передано в оренду приватним підприємцям. В одному з них рік тому відкрили дегустаційний зал - стилізований «під старовину» інтер'єр, легенька музика, освітлення, дібрані до стилю меблі. Тут пропонують вина закарпатських виробників, проте вже не вперше бачу, що ці чудові зали... порожні. Дегустація коштує 45 грн, і, схоже, організованим екскурсантам бракує або грошей, або часу на ковток трунку. Сама ж куштувати не ризикую, обираю натомість кав'ярню, що поруч. Розташована вона в сувенірній крамничці. На Закарпатті вміють зварити каву, тож її пахощі так і заманюють відвідувачів замку. А там і сувенір хтось купить... Забігаючи наперед, скажу, що тут, у фортечних мурах, нема великого вибору для повноцінного обіду. Біля входу, щоправда, є невеликий ошатний ресторанчик, де можна з'їсти закарпатські національні страви, дичину (м'ясо косулі чи дикого кабана), але обід там коштуватиме приблизно 120 грн на особу. Виглядає, що ніяких знижок на кризу тут не роблять. Кажуть, на території Ужгородського замку колись спалю¬вали відьом. Нічого дивного, адже це була середньовічна Європа. Відвідую ще одну експозицію в підземеллі - виставку зна¬рядь для тортур. Ця частина підвалу теж передана в оренду приватному підприємцеві. Вхід -4 грн, а стільки вражень! Тут можна побачити справжнє «відьомське» крісло з шипами, різного штибу наручники, нашийники, пристрій для катування тіла, сокири й елементи шибениці... А біля цих експонатів висять картини, які цей жах унаочнюють. ЯК ОМОЛОДЖУЮТЬ СТАРОВИНУ Мукачівський замок Паланок - справжня перлина, й не лише Закарпаття. Його видно ще здалеку, коли під'їжджаєш до міста. Він у кращому стані, ніж Ужгородський, і цікавіший з огляду побудови: тут є нижній замок, середній, верхній. Також численні мальовничі дворики. Й система охорони, й товщина мурів, і глибина замкової криниці (75 метрів!) викликають жвавий інтерес. І щоразу, коли сюди приїжджаю, видно якісь зміни. Наприклад, уже відреставрували екуменічну церкву, де тепер вінчають. Встановили пам'ятник володарці фортеці Ілоні Зріні та її синові Ференцу II Ракоці. Коли австрійське військо намагалося взяти штурмом Мукачівський замок, маленький гарнізон з Ілоною Зріні тримав його неприступним два роки й вісім місяців! Австрійці змінили чотирьох генералів, та змогли увійти у твердиню тільки завдяки підступу. Ілона рано залишилася вдовою з двома дітьми, й коли їй було 39 років, у неї закохався трансильванський князь Імре Текелі, який очолив боротьбу проти австрійців. То нічого, що був молодший від неї на 14 років. Закохані таємно зустрічалися в сусідньому селі Чинадієвому... У Мукачівському замку також побачимо цікаві краєзнавчі експозиції, виставки, кімнату-музей угорського поета Шан-дора Петефі. Знову ж таки - експозицію знарядь тортур. Але коли ви потрапляєте сюди ближче до 17.00, музейні працівники поспішають зачиняти перед пізніми туристами всі фортечні двері, немов перед загарбниками. Вже від чергового на вході (точніше на виході) дізналася, що днями і в Мукачівському замку відкриють дегустаційний зал, теж у підвалах, які передали в оренду приватним особам. Ще один сюрприз: підприємливими виявилися власники невеличкого кафе, що біля підніжжя замку. В ньому можна непогано пообідати й за 30 грн, тож відвідувачів не бракує. ПРИХИСТОК КОХАННЯ Так називають фортифікаційну Споруду XV століття в селищі Чинадієвому - на перший погляд, похмуру, сіру, з двома боковими вежами. А перші згадки про цю місцевість датуються ще 1217 роком. Поселення Сейнт Міклаш (Святий Миколай) - таку назву колись мав стародавній феодальний маєток, на місці якого згодом і з'явився цей замок. Мабуть, він уже б завалився, якби в 2001 році закарпатському художникові Йосипові Бартошу не спало на думку взяти цей замок в оренду. «Коли я з таким проханням звернувся до місцевих депутатів, - каже художник, - мені мало пальцем коло скроні не покрутили...» Однак час вирішив питання на користь того, хто хотів зберегти споруду від руйнації. Вперше в Україні приватна особа підписала договір про оренду замку на 49 років. І тепер усі клопоти про цю будівлю - його, а також дружини Тетяни, а ще їхніх друзів - художників з України та інших держав, які час від часу з'їжджаються сюди на пленери. Реставрує замок Йосип Бартош власним коштом, звер¬тається по допомогу до різних міжнародних фондів. Першим відгукнулося Міністерство ку¬льтури Угорщини й виділило $5 тис. Зараз Йосип Бартош сподівається виграти серйозний грант Євросоюзу. З якою любов'ю він розповідає про цей замок, про його минуле й майбутнє - то треба послухати. Вже відреставрував кілька кімнат (а всього їх тут 13), відтворив стиль тієї епохи й на¬віть колір - темно-червоний, який був колись. У двох кімнатах розташувався невеличкий музей скіфської та кельтської культур - із власної колекції художника. Також є картини, а більша частина приміщень ще потребує чималої праці й коштів. У Чинадіївському замку я вперше в житті подорожувала... стінами. Потаємні ходи тут заховані в старих товстих мурах. Вони ще не всі відкриті, але, кажуть, ними можна вийти далеко-далеко звідси... Пан Йосип показав мені на двері, мовляв, уперед, а я зараз вас зустріну... Благо, цей таємний хід був коротким! Для туристів - чудова атракція. До слова, в стінах замку вже рік працює туристичний інформаційний центр, де можна замовити екскурсію, дізнатися про цікаві тури Закарпаттям, знайти житло й тому подібне. Тут товсті стіни й навіч видно, з чого збудований замок. Для міцності кладки колись у розчин вбивали курячі яйця, і європейські чиновники від культури навіть робили художникові закид: мовляв, чому він не дотримується давньої технології? «А де тих яєць стільки взяти? - бідкається художник. - Коли цей замок будували, то кожна селянська сім'я мала за обов'язок щодня здавати по 50-100 яєць. Тоді птиці в людей було стільки, що її ніхто не лічив...» Заходимо до великої, просторої кімнати на другому поверсі. «Це - спальня, - розповідає орендар замку. - Саме в ній легендарна Ілона Зріні таємно зустрічалася зі своїм коханим. їй довелося зробити вибір: чи позбутися всіх своїх маєтків, статусу, чи свого обранця. Як ви гадаєте: який вибір вона зробила?» Я легко вгадала: звісно, на користь кохання. В спальні - пор¬трети цих людей. І руїни, руїни, руїни. Зате багато світла і якась дуже добра аура. «Хочемо від-реставрувати цю кімнату і в майбутньому використовувати як готель для молодят. Нехай та пара, яка гостюватиме тут, понесе у своїй підсвідомості невеличкі краплини таких понять, як справжня любов, вірність своєму народові, землі. Без цього немає майбутнього», - впевне¬ний мій співрозмовник. МИСЛИВСЬКА РЕЗИДЕНЦІЯ На залізничній станції «Карпати» між Свалявою та Мукачевим зберігся мисливський замок графів Шенборнів, давньої аристократичної австрійської родини, яка володіла маєтками на і Закарпатті. Вона відома тим, що її багато її представників ставали і визначними діячами католицької церкви, як-ось теперішній кардинал Відня Крістоф Шен-борн. До речі, він був кандидатом під час виборів Папи Римського. Хтозна, може, захоче приїхати до Закарпаття. І що ж побачить? Колись про красу цього замку, спорудженого в 1890 році, знали чи не в усій Європі. В ньому - 52 кімнати (як тижнів у році), 365 ВІКОН, 12 входів-місяців, чотири башти - пори року... Інтер'єр аристократичний: розкішні каміни, сходові клітки, вітражі, світильники. Один із них - у вестибюлі на першому по¬версі - зберігся дотепер: із розкішними оленячими рогами. Біля замку розбили парк, де росло понад 40 видів цінних рослин: самшит, канадська ялина, японська вишня, рожевий бук та багато інших. Графиня хворіла на туберкульоз, тож парк замислили так, щоб завдяки рослинності створювався особливий мікроклімат для лікування саме цієї хвороби. Особливий мікроклімат відчувається там ще й нині. В парку легко дихати й дуже-дуже зростає апетит. Оскільки в замку зараз санаторій, то поїсти випадковому туристові ніде - хіба що в кафе біля залізничної станції. Природа тут чудова навіть у сірий дощовий день. Цю поетичність підсилює озеро перед палацом, яке відтворює карту Австро-Угорської імперії, а трохи далі в лісі - джерело краси. Всередині ж приміщення, де розмістилась адміністрація санаторію «Карпати» -просто сумно. Його давно не ремонтували, пощерблені вироби з дерева замальовано темною коричневою фарбою. У фойє другого поверху взагалі наштовхуюсь на дивину: підставлену під батареями велику балію. Видно, труби течуть і псують добротний графський паркет... От би приїхав сюди нащадок графа Шенборна та проінвестував ремонт замку своїх предків. Або як інакше? Увага! Матеріал сканований. Можливі обдруківки