Закарпатське село Ботар у Виноградівському районі – невеличке і не надто знамените. Хто б міг подумати, що саме тут виробляють продукцію, яку дуже і дуже недешево купують поціновувачі органічних продуктів харчування у Києві та Європі. Органічні продукти – це дар самої природи, без будь-яких додатків, домішок, «присадок» і «покращувачів смаку». Ніяких емульгаторів, консервантів. Та що там казати – навіть цукру не додає до своїх продуктів їх виробник, закарпатський фермер і підприємець Павло Тізеш. Саме такими є європейські стандарти для органічних продуктів харчування, яких дотримується «леквароварня» у селі Ботар. При в’їзді до села – невеличка будівля. Тут і міні-завод і дегустаційний зал. Господар зустрічає усміхнено і щиро запрошує до залу. Тут на бантинах висять пучки пахучих трав, в’язанки гіркого перцю. Стоять столи і невеличка колекція кухлів – їх полюбляє купувати пан Павло, подорожуючи Європою. Там у нього – багато ділових партнерів, ладних забирати всю його продукцію за кордон. Однак, невеличку частину продукції пан Тізеш постачає також і у Київ. Зал-гостинна готується до реконструкції. Павло Тізеш у співпраці із кафедрою туризму УжНУ ладнає повну перебудову і переобладнання дегустаційного залу. Адже все більше і більше туристичних груп відвідують цей, поки що безіменний, заклад щоб скуштувати леквари, повидла, соки і сиропи, які варить міні-завод, що знаходиться тут-таки за стіною. Всі продукти – із натуральних екологічно чистих плодів і ягід, куплених у перевірених постачальників з різних районів екологічно чистого Закарпаття. Пропонуючи куштувати кілька смачних лекварів, пан Павло розповідає: – Важко порахувати, скільки смаків випускає наш завод. Бо то не лише леквар, а й соки і сиропи. Але якщо по леквару і повидлу… Повидло готуємо з чорниці, слив, брусниці, журавлини, ожини, чорноплідної горобини, малини, полуниці, вишні, кизилу, дикої черешні, з суниці. Усі ягоди здають у господарство селяни: За 250 км звідси ростуть різні ягоди, чорниця росте в горах, на висоті 1800 м., брусниця – на висоті 1200. У сезон я їду у гірські райони до селян-заготівельників і там купую сировину. Люди мене вже знають і відділяють частку зібраних ягід. Низинні плоди отримуємо зі свого району та сусідніх. Усі види варення окрім сливового леквару ми не доводимо до кипіння, тільки пастеризуємо. Це для того, щоб зберегти усі вітаміни і корисні речовини у ягодах. І тільки сливовий класичний леквар ми варимо традиційно 30-32 години. Величезний 500-літровий котел півтори доби зайнятий тільки сливами. І з 500 кілограмів слив виходить 100 кілограмів леквару. В сезон все обладнання на повидловарні працює цілодобово, а вже в такий час, коли в основному залишилися тільки яблука, Павло Тізеш планує ще зробити яблучного соку та яблучного варення. – За співвідношенням консервацій ми готуємо 70% соків і 30 % – варення, – каже фермер. – Соки в нас теж не такі, як у супермаркетах. Це холодна вижимка, потім пастеризація, і розливаємо в скляні банки, або ж пакуємо в так звані беґ-ін-бокси. Це коробки, виготовлені за голландською технологією. Після розпакування цей пакет може вистояти 2 тижні, не псуючись. В них ми розливаємо, в основному, яблучний і виноградний соки. Посуд – банки та пляшки – мені привозять за спецзамовленням з Італії. Решту ж, які ми використовуємо під соки, отримуємо з Польщі. Найменша пляшечка соку – 300 грамів. Є й літрові пляшки. Повидло ж закручуємо в 250 та 350-грамові банки. Сиропи – у півлітрові пляшки. Покуштувавши смаколики у пана Павла, заходимо до його кабінету, заставленого порожніми ще упаковками bag-in-box (сезон переробки яблук ще не закінчився). Тут на полицях численні дипломи, нагороди і сертифікати. На запитання про них пан Павло відмахується: – Та то таке. Тут не тільки за продукцію, а й за футбол. Ми у селі ще й непогано граємо. Але справжню радість доставляє оце. Фермер бере в руки баночки із власною продукцією, яка стоїть тут при кімнатній температурі, не маючи у собі консервантів, і не псується. Одна така баночка у Києві уроздріб коштує 80 гривень. І гурмани та просто люди, які воліють їсти натуральне – купують. У Закарпатті ж купити продукцію леквароварні села Ботар можна лише тут, побувавши на дегустації. Господар майже закінчив сезон переробки плодів, тож зиму приділить вдосконаленню дегустаційного залу й налагодженню кулінарного туристичного маршруту сюди. У цьому йому допомагає Федір Шандор – завідувач кафедри туризму УжНУ і натхненних винного та медового туристичних шляхів Закарпаття. У процесі перебудови – зал для гостей. Його оформить ужгородський скульптор Михайло Колодко. На підході – редизайн етикетки. Тут співпраця йде з Гільдією Геральдичних Художників Ужгорода. Ну а у проміжках – візити до Європи на виставки і семінари. Фермер має великі плани і для їхнього здійснення треба тримати європейський рівень.