якби був режисером, зняв би фільм про Кротона
Найміцніший і чи не найважчий для скульптурної роботи матеріал - граніт - обрав 27-річний Микола Глеба для свого задуму. Хлопець, який досі створював скульптури лише з дерева, вирішив створити вічний пам'ятник знаменитому на увесь світ землякові, захопившись його неймовірною силою, унікальною долею, а найбільше - розповідями очевидців про добрий характер, веселу вдачу і любов до рідної землі. Її уродженець закарпатського села Білки Іван Фірцак-Кротон не проміняв на світові столиці чи океанські узбережжя, що вклонялися його величі. Микола Глеба розповів про процес роботи над скульптурою найсильнішого чоловіка ХХ століття.
— Миколо, як ти прийшов до думки створити гранітний пам’ятник Іванові Фірцаку?
— Просто не увіковічнити його постать було би гріхом. Це наш земляк, силою якого захоплювалися у більшості країн світу, повагу якому висловлювали президенти і королі. Натомість на батьківщині йому навіть пам’ятника не було. Я чув розповіді про Івана Силу (під таким псевдонімом Фірцак виступав із празьким цирком) від власного діда (вони разом працювали на молочарні в селі Кушниця на Іршавщині), а також від багатьох односельчан — чимало старших людей у нашому селі добре пам’ятають Кротона. І ці спогади треба зберегти, щоб молодь не думала, що вражаюча історія Івана Фірцака — це лише легенда. Він насправді володів неймовірною силою і славою.
— Що в розповідях про Кротона захопило тебе найбільше?
— Я добре вивчив його історію — як із розповідей внуків, друзів Івана Фірцака, так і з газет, як-от "Нью-Йорк Таймс" чи інших. Якби я ще й режисерську освіту мав (Микола закінчив Ужгородський коледж мистецтв ім. Ерделі, — Авт.), то і фільм про Кротона відзняв би. Адже живі його друзі, очевидці його виступів, а життєва історія силача перевершила б чимало голлівудських сценаріїв. Про Геракла знімають фільми на основі міфів, а тут ще живі люди, які на власні очі бачили легендарного закарпатського силача. Мабуть, найбільше мені сподобалися свідчення про характер Кротона і його любов до рідного Закарпаття. Причому я переконався у правдивості розповідей, адже поки працював над пам’ятником, до мене приходили люди, які знали Фірцака, і їхні розповіді свідчили про одне й те ж — Кротон наскільки був сильний, настільки й добрий, любив дітей (своїх мав десятеро), був непереможним веселуном. Об’їздивши півсвіту (64 країни), він усе ж повернувся до рідного села, змінивши тисячні глядацькі зали на аудиторію закарпатських клубів культури та сільських майданчиків. До речі, володів 14 мовами.
— Як ти обирав матеріал для пам’ятника? Розкажи, будь ласка, про сам процес роботи, що було найважчим?
— Я одразу вирішив, що матеріал повинен відповідати постаті, тож граніт підходив якнайкраще. Спочатку, не маючи досвіду, я привіз великий шмат каменю з кар’єру, який свого часу підривали, тому камінь мав мікротріщини, і мені підказали, що роботу не варто й починати. Потім тривалий час я шукав кам’яну брилу відповідного розміру, яку врешті знайшов у Хусті восени 2006 року. Для мене працювати над зображенням Кротона було честю, але сама робота — не найприємніша, адже важка і виснажлива, доводилося дихати порохом, виснажуватися фізично. Камінь важко піддавався і було зламано не одне долото, погнуто свердла, загалом камінь переміг понад 50 інструментів. З ними мені допомагав батько, токар 6-го розряду. Найбільша небезпека полягала в тому, аби не відколоти завеликий шматок каменю. Я просив допомоги у Бога і працював з такою внутрішньою впевненістю, ніби робив це все життя. Я задоволений результатом, скульптура має 2,5 м висоти, важить 7,5 тонни. Радію, що вдалося зобразити не лише міць силача, напругу мужнього тіла (адже він зображений при виконанні одного зі своїх коронних номерів), а й доброту його характеру — на обличчі видно усмішку. Ноги силача ніби вгрузли у ґрунт і це символізує його міцну прив’язаність до рідної землі, до якої наче приріс і в житті, і у скульптурі.
— Ескіз пам’ятника ти також готував сам?
— Так, для цього переглядав чимало фотографій, збережених родиною Кротона, вирізки з газет. Я підготував кілька ескізів, а внуки силача обрали саме той, де він згинає серце з залізного обода для колеса. Це один із коронних виступів Івана Фірцака і це не пов’язано з символами сучасної української політики. Кротон ще гнув руками і підкови, це теж сьогодні пов’язали б із сучасною українською партійною символікою, проте це не має значення. Кротон демонстрував у Європі, в Америці неймовірні номери — всю циркову трупу він виносив на манеж на власних плечах, рвав залізні підкови й ланцюги, зубами чи носом тягнув вантажівки, робив фігури з цвяхів (наприклад, обвивав їх навколо пальця), забивав кулаками цвяхи в дубові дошки і витягав назад зубами тощо. До речі, коли глиняний макет пам’ятника побачила 86-річна бабуся, не знаючи, хто це, то сказала: "Точно такий, як Фірцак був". Це була для мене найкраща оцінка схожості.
— Де ти навчився мистецтву скульптури?
— Моя мамка працює з керамікою та художньою вишивкою, тож основи отримав від неї, потім навчався в коледжі мистецтв ім. Ерделі, а пізніше, як і Кротон на початку своєї кар’єри, був заробітчанином. У Празі надивися скульптур і, можна сказати, перейнявся тим духом. Тому вирішив зробити Кротонові пам’ятник. Не знаю, чи ще колись візьмуся за таку справу, хіба якщо чиясь постать так само надихне. У процесі роботи мене консультував мій колишній викладач Василь Роман. А найбільше додавали сил, коли вже геть виснажувався, розповіді людей. 60—70-річні односельчани чи гості нашого села, коли проходили повз територію філії мехзаводу, де я працював над скульптурою, нерідко присідали поряд зі словами "ото був чоловік!" і починалися щирі захоплені розповіді. Тоді поверталися сили і бажання доробити цю справу, щоб залишити пам’ять про таку видатну людину всім його землякам.
— Як "прислужився" у процесі створення пам’ятника Василь Вірастюк?
— Він приїздив на презентацію книжки О. Гавроша про Кротона у Білки і відвідав Кушницю, щоб подивитися на мою роботу. Мені саме не вистачало зображення спини силача, адже на всіх фото він був зображений у профіль чи безпосередньо його обличчя. Вірастюк охоче погодився попозувати для фотографій і саме з його спини я "змальовував" спину для пам’ятника. До речі, коли Василь дізнався про виступи Кротона, то його здивуванню і захопленню просто не було меж, адже сучасні силачі виконують лише дещицю з того, що було під силу закарпатському героєві.
