Підприємець Володимир Хом’як із Мохначем – старійшиною свинячої родини давньої угорської породи та «підростаючою зміною».
Сьогодні важко на українських ринках знайти високоякісну свинину. Найчастіше тварин підгодовують кормовими добавками — аби швидше набирали вагу, тому їхнє м’ясо втратило смак та поживні властивості. У селі Загвіздя на околиці Івано-Франківська підприємець Володимир Хом’як вирощує свиней давньої угорської породи, відомої ще з цісарських часів, тільки на природних кормах.
Уміння господарювати чоловікові, мабуть, передалося з генами, бо його дід мав чималий шмат поля, був добрим газдою. І ось на дідовій землі, у Тисменицькому районі, Володимир створив особисте селянське господарство, де у невеликому дерев’яному хліві вирощує свиней породи мангаліца. На брамі ОСГ — великий банер з написом: «Односельці! Бажаю вам щастя і здоров’я! В.Хом’як». Саме такими щирими намірами розпочалося Хом’якове господарювання в рідному Загвізді.
Два роки тому Володимир гостював у друзів в Австрії, де й побачив кучерявих свиней. Зацікавився цими свійськими тваринами, кількох привіз додому. Мангаліцу вивели в Угорщині ще у XIX столітті, схрестивши домашню свиню з диким кабаном. Спочатку цих свиней вирощували при монастирях, а відгодовували у лісах. Тому порода стала невибагливою, пристосовувалася до будь-яких умов і найкраще почувається у лісі та на гірських луках. Кудлаті свині, як і дикі кабани, полюбляють жолуді, каштани, молоду кору дерев, траву та корінці, їдять навіть рибу та жаб.
У минулому столітті такі свині були популярними й на Закарпатті, де їх вирощували етнічні угорці і випасали разом зі стадами корів та овець. Цікаво, що кучеряві свині запам’ятовують дорогу не гірше, ніж, приміром, корови, тому проблем із випасанням немає. Часто мангаліцу називають «шерстяною свинею» — за густу довгу шерсть. На жаль, сьогодні ця порода — на межі зникнення.
— Усім, хто займається свинарством, раджу розводити саме мангаліцу, — говорить Володимир Хом’як. — Вирощування звичайних білих свиней потребує багато зусиль і матеріальних витрат. А «кучеряві» свині мають дику кров, напрочуд витривалі й загартовані, тому можуть жити у складних умовах, самі шукають корми, мають міцний імунітет, завдяки довгій щетині легко переносять холод. Минулої зими поросята народжувалися у тридцятиградусний мороз, і вижили всі. А коли вода замерзла, то гризли лід. До кормів зовсім невибагливі, їдять практично все – траву, жом, часом навіть кістки. Звісно, годуємо їх і перемеленими на екструдері зерновими кормами у вигляді гранул.
Кудлаті свині виростають завважки до 400 кілограмів. Їхнє м’ясо дуже смачне і поживне, майже не містить холестерину. Американці, приміром, викладають за нього великі гроші. Сало мангаліци — справжній делікатес, бо смак має дуже ніжний. За кілограм цього «снікерса» люди платять сто двадцять гривень, тоді як звичайне сало на українських ринках коштує в середньому тридцять.
Окрім волохатих свиней, В.Хом’як вирощує цесарок, індостраусів, перепелів. У перспективах господаря — розвести більше кошлатої живності і створити фермерське господарство. Мріє також відкрити кафе або ресторан, де гості зможуть скуштувати сало та м’ясо кудлатих свиней.
В ОСГ працює племінник Володимира Андрій, якого волохаті знають і слухаються найбільше. Коли він відчинив двері хліва, то першими повибігали маленькі кучеряві поросята, які почали активно вишукувати навколо якийсь харч. А за молодняком повільною ходою рушив свинячий старійшина Мохнач — найбільший кнур, який набрав ваги близько трьохсот кілограмів.
Володимир Хом’як об’їздив півсвіту, тож йому є що розповісти односельцям. Приміром, про високі дотації аграріям у Європі, про вигорілу землю в Африці, на якій ставлять теплиці і вирощують овочі на експорт. І в той же час на українських чорноземах буяють бур’яни, а молодь втікає з села, хоча могла б досягти тут успіху. Господарство В.Хом’яка — цьому підтвердження.
