«Фідєлем, фідєлем, добрый динь! Никайтеся всі на мене: я ваша стюарде-е-е-са», – відеоролик, котрий починається цими словами, облетівши всі соціальні мережі, давно став улюбленим для закарпатців і не тільки.
Звісно, таємниця популярності цього номера в блискучому перевтіленні його виконавиці – дотепної і веселої кавеенниці Олександри Петейчук. Напевно, найбільш гордо стежать за виступами її команди в Тячеві, звідки родом Саша і де на неї завжди нетерпляче чекають близькі і друзі. Нещодавно мені випала нагода поспілкуватися зі «стюардесою».
– Як ти взагалі потрапила у світ КВН? З чого все почалося?
– Наш Національний авіаційний університет всіляко підтримує молодь, що прагне всебічно розвиватися. Тому організовує всілякі творчі заходи. Спочатку був фестиваль самодіяльності першого курсу, або, як його називає мій хороший друг, «фестиваль випадково обдарованої молоді». Збираються студенти старших курсів, щоб посміятися над мінусами (так називають перший курс в НАУ. – Авт.), які не вміють тримати мікрофон, забувають слова, погано рухаються в танці. Моє завдання конферансьє, як порівняти з іншими, було виконане максимально вдало. Ось так я і потрапила у творче життя університету. Потім брала участь у щорічному фестивалі «Студвесна». А якось мені зателефонував капітан команди КВН «НАУльот» і запросив на репетицію. Мені сподобалося, ми стали їздити на ігри всією Україною. Так і понеслося. Склади й назви команди мінялися. Але найбільші досягнення, як нам здається, прийшли саме в «Збірній НАУ».
– Багато земляків знають тебе як колоритну «закарпатську стюардесу». Ти сама є автором цього номера? Як гадаєш – у чому його успіх?
– Номер про стюардесу був написаний випадково. У нас майже була готова «візитна картка» команди, але не було фінального виступу про українську авіацію. Оскільки в наших активах уже траплялися вдалі номери закарпатською говіркою, вирішили спробувати. Спершу він здавався не таким смішним, бо писали буквально на ходу.
Відтак попросили мене перекласти текст, який зазвичай диктують стюардеси під час злету. Потім його трошки «почистили», в потрібному порядку вишикували додані жарти. От і вийшов номер.
Мене завжди вчили, що на сцені все слід робити так, аби тобою гордилися твої близькі. Тому й зрозуміло, чому номер є популярним на Закарпатті. Коли я показувала його вперше (це було 2009 року), в залі були присутні моя мама і хресна. Підтримка земляків відчувалася. Але чому він настільки популярний в інших регіонах і навіть інших країнах, для нас самих залишається загадкою. У Латвії після виступу нашої команди мені навіть вдалося поспілкуватись зі своїми земляками. Ми настільки часто його показували, що вся команда дослівно вивчила.
– Яка гра найбільше запам’яталася?
– Для команди найбільш пам’ятний, звичайно ж, перший виступ у телевізійній лізі. До нього готувалися рік. Слова самі відскакували від зубів, було відпрацьовано все до такого автоматизму, що, тільки-но чулися перші ноти вихідної пісні, уже всі наготувалися почати танець. Тоді переживала не тільки команда, а весь університет, обличчям якого ми були.
– Кілька слів про команду: які маєте досягнення? Нині десь виступаєте?
– Наша команда називається «Збірна НАУ» (збірна Національного авіаційного університету). Вперше ми зібралися 5 грудня 2008 року. Мали менше ніж місяць аби підготуватися до ХХ Міжнародного сочинського фестивалю команд КВН «КиВиН». Уже в січні наступного року стали учасниками Вищої української ліги (ВУЛ). І в першому сезоні дійшли до фіналу. Для нас, молодих і зелених, це було більшим досягненням, тому що з першого разу потрапили в телевізійну лігу. Але тоді не забували й про навчальну лігу «Слобожанську», що й була головним джерелом матеріалу. Минулого сезону (2010 рік) стали півфіналістами ВУЛ і першими чемпіонами в історії ліги «Рига» (Латвія). Цього року, за результатами ХXІІ Сочинського фестивалю знову готуємося до участі у ВУЛ.
– Чи була нагода поспілкуватися із Олександром Масляковим?
– Олександра Васильовича зустрічала в Сочі та на іграх вищої української ліги, але можливості поспілкуватися не було, тому що останні хвилини перед виступом команда зазвичай, переймається настроєністю й відпрацьовує проблемні та технічні моменти виступу.
– Чи приносить гумор гроші?
– Наразі для нас КВН – це стиль життя, який виявляється навіть у повсякденні. Хоч ми й займаємося ним на професійному рівні, але гроші заробляємо абсолютно іншим – хто чим.
– Окрім КВН, чим іще цікавишся?
– Подобається гірськолижний спорт. Цього року вже пощастило покататися на Драгобраті і вкотре впевнитися, що Закарпаття – це найкрасивіший край. Займаюся англійською мовою. Збираю купюри різних країн світу. Люблю міккі-маусів та смачно поїсти. Багато подорожую. Захоплююся водінням автомобіля на механіці. З поганим настроєм прощаюся, купуючи собі нові кросівки.
– Чи часто буваєш на Закарпатті?
– Досить часто: раз чи два на місяць та у свята. А якщо довго не приїжджаю, то дім приїздить до мене у вигляді коньяку, дідусевого домашнього вина та шовдаря.
– Наскільки знаю, вчишся в аспірантурі? Хочеш бути науковцем?
– Так, навчаюся в аспірантурі при кафедрі засобів захисту інформації і, можна сказати, я вже молодий науковець, оскільки пишу наукову роботу. Сподіваюся захистити кандидатську дисертацію.
– Як батьки ставляться до твого захоплення?
– Узагалі вся моя сім’я мене завжди підтримує в усьому, хоч що б я робила. Мені довіряють, а це додає шаленого ентузіазму й мотивації. Родина знайома з усіма моїми друзями і навіть із їхніми батьками. Так що дружимо не тільки сім’ями, а й поколіннями. Тато любить підкидати ідеї для створення жартів.
– Що може розсмішити тебе?
– Людина, яка грає в КВН, майже завжди може прогнозувати, чим закінчиться анекдот або жарт. Але мене постійно радують закарпатські фіґлі, стрьомні аватарки на тлі радянських килимів, жарти про медиків тощо.
– Про що мрієш?
– Стати кандидатом технічних наук, відвідати Лондон, Лісабон, Шрі-Ланку й Китай та досконало вивчити угорську й іспанську мови.
