Олександр Шеба: "Я знав, що ситуація погана, але не припускав, що аж настільки"

Головний архітектор Ужгорода про «підвалини» катастрофи, закладеної попередньою владою

Сергій Ратушняк, якому ужгородці на вибочих дільницях 31 жовтня сказали рішуче «фе» за «господарювання» у місті протягом останніх чотирьох років, знову волає, апелюючи мало не до Господа Бога, мовляв, обласний центр захопили й хочуть знищити. Особливо цинічно це на тлі того, що встигла, і, як виявляється, «застовбила» міська влада під його керівництвом.

Начальник управління архітектури й містобудування, головний архітектор Ужгорода Олександр Шеба охарактеризував «Замку» ситуацію в обласному центрі коротко: суцільна містобудівельна катастрофа. І розповів деталі...

Роздали все, навіть те, чого не можна

– По-перше, всі резервні території, які були передбачені Генпланом Ужгорода для розвит­ку, – в районі вулиці Загорської, Радванського кар’єру – розділено на шматки по 6–8 соток і роздано. І тепер, у разі потреби розміщення якогось потужного об’єкту, скажімо, лікарні, підприємства, великого торгово-розважального комплексу – зробити це ніде. Всі говоримо про необхідність залучення інвесторів, але їм уже нема на що приходити.

– Які проблеми найбільш гострі?

– Їх багато, але за терміна­ми – будівництво торгово-роз­ва­жального центру на площі Богдана Хмельницького. Об’єкт спроектований із порушенням безлічі земельних і містобудівельних норм, не витримані ні так звані червоні лінії, ні інші вимоги державних норм і стандартів.

У разі будівництва ми б мали траспортний колапс, який проти нинішніх заторів у районі площі й транспортного мосту – просто «квіточки». Адже тут дуже складна транспортна розв’язка, перети­наються 5 напрямків руху. Тим більше, що місто запланувало реконструкцію мосту з розширенням на одну смугу й перенесення пішохідного потоку на цій ділянці на новий міст, який мав би бути від площі біля медфаку й уперся б якраз у торговий комплекс.

Міський голова Віктор Погорєлов проводив численні зустрічі з мешканцями цього мікрорайону і в ході передвиборчої агітації дав обіцянку, що докладе всіх зусиль, аби цього центру тут не було. Вихід один – переконати забудовників і спробувати перенести центр на іншу, більш прийнятну ділянку.

– Яким заплановано цей торгово-розважальний комплекс?

– Будівля мала бути майже на розмір усієї ділянки. Площа одного поверху – більше 6 тисяч квадратних метрів, а загальна, на 4 поверхах, – понад 22 тисячі. Передбачено підземний паркінг, але тільки на 190 машин, хоча для такого об’єкту, за містобудівельними нормами, мав бути паркінг більш ніж на 2 тисячі автомобілів. Відтак усі авто стояли б на довколишніх вулицях і тротуарах.

– Наскільки такі об’єкти потрібні Ужгороду?

– Вважаю, потрібні, але не на цьому місці – тут він був би не вигідний навіть самим забудовникам. Для такого комплексу необхідно близько 1,5 га і не на роздоріжжі транспортних потоків.

– Як далеко зайшло зі спорудженням цього об’єкту?

– Надзвичайно далеко – проект погоджений міською архітектурою, нині перебуває на експертизі, у забудовників уже є дозвіл на підготовчі роботи. Зокрема, це включає демонтаж улюбленого ужгородцями дитячого майданчика «Рошен», знищення дерев, які там ще зберег­лися й зняття верхнього шару ґрунту, – тобто повну ліквідацію скверу.

Забудовники вже збиралися демонтувати дитячий майданчик і перенести у сквер поблизу площі Народів. Ми призупинили це до вирішення питання й будемо намагатися зупинити спорудження.

– Який механізм – справа розглядатиметься у суді?

– Поки що намагаємося переконати забудовників. Адже судова тяганина не вигідна ні їм, ні місту. Хоча допущено більш ніж достатньо порушень, аби йти і до суду.

– Очевидно, це не єдиний головний біль для вже нової міської влади?

– На жаль. Маємо попередню інформацію, що майже всі внутріш­ньоквартальні території в житлових зонах роздані близьким до попередньої влади підприємцям для зведення багатоповерхівок...

– Хіба ж нині вигідно зводити багатоповерхівки? Невже люди аж так поспішають купувати квартири?

– Звичайно, цей бізнес уже не такий вигідний, як до кризи, але коли є можливість отримати ділянку, то хіба хтось відмовиться? А як була нагода продати землю, то хіба попереднє керівництво міста не прагнуло її використати?

Однак будь-яка забудова внутрішньоквартальних територій призведе до проблем – не тільки містобудівельних, а й соціальних. Адже це означає ліквідацію дитячих майданчиків, вирубування дерев і, як наслідок, погіршення житлових умов та надзвичайне обурення мешканців. Також комунальні мережі розраховані на певну кількість населення, а якщо будуть додаткові споруди, вони не витримуватимуть навантаження.

«Проблема не тільки нової влади, а біда всіх ужгородців»

– По всьому місту виросли нові будки, які гордо іменуються малими архітектурними формами (МАФи). Звісно, не такі потворні, як колись пластикові кіоски, але, виходить, знову перетворення всього міста на базар?

– Мабуть, це моя карма – у 2000–2001 роках ми переймалися очищенням міста від старих металевих павільйонів, які виготовляв «Турбогаз», нині треба позбуватися нових. МАФи повинні встановлюватися тільки з огляду на детальне планування й забезпечення потреб мікрорайонів. А насправді продукували нові базарні ряди. Наприклад, тільки на площі Шандора Петефі планували встановити близько 10 МАФів.

Інший кричущий факт – будки біля пішохідного мосту. Вони встановлені навіть усупереч рішенню міськвиконкому 2008 року, що на примостовій території не має бути торгівлі, підписаному самим Ратушняком. 
– Багато років на слуху й забудова площі Народної та спорудження будівлі Нацбанку.

– Коли це питання постало, 2005-го року, я, будучи голов­ним архітектором міста, у своєму висновку написав, що годиться зробити історичний аналіз, чи планував будівлю автор площі, архітектор Антонін Курупка, і якщо так, то яку. Для цього треба було подати запит до Празького історичного музею – там є підрозділ, який займається історією Підкарпатської Русі. Також у висновку я зазначив, що спорудження можливе тільки у разі міжнародного конкурсу на проектування цієї будівлі. Якось тишком-нишком мій висновок зник – у земельних документах я його вже не бачу.

Наразі містобудівельні ради – і міська, й обласна – не дали чіткої відповіді, чи варто будувати, чи ні. Моя особиста думка, що це нині не на часі.

– А «футбольне поле», як називають площу перед будівлею обласної влади? Адже теж були проекти її якось забудувати?

– Це через те, що років 7–8 тому, коли робився проект реконструкції площі, але його не завершили. Передбачалося партерне озеленення – і треба його втілити. Про забудову мова йти не може.

– Під забудову мав піти і єдиний уже в місті Боздоський парк. Яка ситуація?

– Триває ревізія. На щастя, проекти тотальної забудови на цій території допоки не реалізовані, облаштували лише два невеликі ресторани. Ще є можливість зберегти парк.

– Натомість Підзамкового парку уже майже не існує. До речі, що за фундамент, який майже впритул наблизився до території тепер уже колишнього басейну «Спартак»? Схоже на основу багатоповерхівки.

– Коли парк був на балансі Інституту інформатики, тут планували тир – споруда напівпідземна, одноповерхова. І вона нормально вписувалася в контекст використання парку. Однак, судячи з нинішнього стану, рішення було змінене і втілювався якийсь інший задум. Цей об’єкт належить до тих, щодо яких ще шукаємо повну інформацію. Додам, що саму чашу басейну, як з’ясувалося, таки продали – на черговому таємному аукціоні наприкінці вересня.

– Завжди при зміні влади лю­ди бояться: прийдуть, відберуть землю... Чи справді буде тотальний перегляд власності?

– Варто боятися лише тим, хто дістав ділянки незаконно – наділи, що входять у якісь захисні, санітарні зони, де державні норми і стандарти не дозволяють певні види будівництва. У таких випадках влада вимушена буде втручатися й ухвалювати рішення, адже завжди краще виправити проблему на папері, аніж коли вже зведено будівлю.

– Попередня міська рада під завісу своєї каденції ухвалила рішення повернути людям кошти, які збирали на розвиток інфраструктури, коли виділяли ділянки. Як це можливо зробити?

– Новообрані депутати на сесії вже скасували це рішення, бо, з огляду на отриманий у спадок від попередників загальний стан міського бюджету, це удар нижче пояса. Розумію людей, яких змушували платити, а взамін нічого не робили. Проте якби ці гроші збирали в якийсь фонд і витрачали на обумовлені цілі, то місто могло б прозвітувати, а так кошти йшли кудись у загальну «прірву». Очевидно, буде проведено комплексний аудит діяльності попередньої мерії і на його основі ухвалюватимуться рішення. На жаль, наслідки господарювання Ратушняка є не тільки проблемою нової міської влади – це насамперед біда ужгородців.

Зробити ревізію і вирішувати

– Що можете сказати щодо нового проспекту – Легоцького?

– Це не проспект, бо таке поняття передбачає певні параметри, яких вулиця Легоцького не витримує. Наприклад, немає можливості розмістити там зелену роздільну смугу між напрямками руху тощо.

Благоустрій, хай і якихось 100 метрів, – це чудово, однак там же заплановано й забудову багатоповерхівками зелених зон, які безпосередньо примикають до пішохідних доріжок. Територію віддано комерційній фірмі. Тому позитив від упорядкування було б згодом зведено нанівець. Ця проблема не настільки кричуща, як на площі Б. Хмельницького, але теж доведеться її вирішувати і, вочевидь, домовлятися з власниками.

– Остання каденція Ратушняка запам’ятається ліквідацією базару на площі Корятовича. Але, зітхають ужгородці, – звільнили для кого і для чого.

– Те, що звільнили, – дуже добре. Планувалося це й за попередньої каденції Погорєлова, але завадили політичні опоненти. Згодом, уже прийшовши до влади, вони зробили те, що ми планували, однак уже з вигодою для себе. Нині там багато клопоту з упорядкуванням, забудовою ділянок, де старі будинки майже розвалилися.

– Є сподівання, що площу Хмельницького ще вдасться врятувати. А що робити з такими об’єктами, як «Леон» – торговий центр, зведений як кілок у серці другої історичної частини міста – площі Ш. Петефі?

– Великий італійський архітектор часів Ренесансу Леон Батіста Альберті дуже влучно відзначив: архітектор повинен дуже серйозно ставитися до своїх робіт, бо його помилки нагадуватимуть про себе нащадкам століттями. І «Леон» – один із таких прикладів. Гонитва за прибутком з квадратного метра призвела до таких наслідків.

– Тривалий час навпроти готелю «Закарпаття» обгороджена під будівництво територія скверика рясніла протестними гаслами. Яка доля цієї зеленої зони?

– За моєю інформацією, поряд із магазином «Ювілейний» було заплановане (з порушенням норм) будівництво, і єдине, завдяки чому ця споруда ще не стоїть, – принципова позиція мешканців прилеглих будинків, які перешкоджали зведенню. Це ілюстрація того, що майже всі прибудинкові території попередня міська влада роздала підприємцям.

– Під час попередньої каденції Віктора Погорєлова було споруджено новий залізничний вокзал. Однак плани реконструкції тамтешньої площі так і залишилися планами. Чи будуть вони реалізовані?

– Так, міська влада тоді змогла використати потужні фінансові ресурси держави й забезпечити Ужгород вокзалом. А щодо площі, то був російський інвестор, який розробив документацію, викуповував земельні ділянки, але, мабуть, через кризу, це питання загальмувало. Шукатимемо вихід, оновлюватимемо стосунки з інвестором, можливо, знайдемо інших, бо площа нині тільки тимчасово облаштована й справді не відповідає вокзалу, поряд із яким міститься.

– Що буде з такими знаковими об’єктами, як Ужгородський замок, собори, обласний театр?

– Театр – серйозна проблема, бо, хоч детальної інформації наразі не маю, відомо, що земля між драмтеатром і вулицею Толстого продана з аукціону під забудову. До того ж – ділянки різного розміру і мають різних власників. Навіть не уявляю, до чого може призвести така забудова.

Що ж до соборів і замку, то, на щастя, довкола них не було вільних ділянок, тому й не наробили біди. Інше питання, що потрібні ремонтно-реставраційні роботи, благоустрій прилеглої території.

– Ужгороду треба розвиватися. Але як? За рахунок лісу з боку словацького кордону абощо?

– На мій погляд, усі зелені насадження в межах і околицях Ужгорода треба зберегти, бо це наші «легені», а місто дуже потерпає від забруднення, особливо транспортом. Щодо аеропорту, то важко зрозуміти не тільки логіку попередньої міської ради, яка виділяла поряд із ним ділянки, а й логіку людей, які їх отримували. Як можна жити майже під злітною смугою?

А стосовно розвитку, будемо робити тотальну ревізію: що виділяли, де, на основі чого. Вважаю, що слід насамперед відновити норми Генерального плану – оскільки він із часу ухвалення у 2004 році брутально порушений. Треба внести корективи, ще раз затвердити Генплан на сесії міської ради, а відтак дотримуватися його – так вимагає законодавство та й, урешті, здоровий глузд.

Слід працювати з владою Ужгородського району, з власниками ділянок, адже є й закон про вилучення (з компенсацією) для суспільних потреб. Альтернативи немає – Ужгород повинен розвиватися, а ми, як міська влада, маємо шукати шляхи і можливості, як це робити.