Головний архітектор Ужгорода про «підвалини» катастрофи, закладеної попередньою владою
Сергій Ратушняк, якому ужгородці на вибочих дільницях 31 жовтня сказали рішуче «фе» за «господарювання» у місті протягом останніх чотирьох років, знову волає, апелюючи мало не до Господа Бога, мовляв, обласний центр захопили й хочуть знищити. Особливо цинічно це на тлі того, що встигла, і, як виявляється, «застовбила» міська влада під його керівництвом.
Начальник управління архітектури й містобудування, головний архітектор Ужгорода Олександр Шеба охарактеризував «Замку» ситуацію в обласному центрі коротко: суцільна містобудівельна катастрофа. І розповів деталі...
Роздали все, навіть те, чого не можна
– По-перше, всі резервні території, які були передбачені Генпланом Ужгорода для розвитку, – в районі вулиці Загорської, Радванського кар’єру – розділено на шматки по 6–8 соток і роздано. І тепер, у разі потреби розміщення якогось потужного об’єкту, скажімо, лікарні, підприємства, великого торгово-розважального комплексу – зробити це ніде. Всі говоримо про необхідність залучення інвесторів, але їм уже нема на що приходити.
– Які проблеми найбільш гострі?
– Їх багато, але за термінами – будівництво торгово-розважального центру на площі Богдана Хмельницького. Об’єкт спроектований із порушенням безлічі земельних і містобудівельних норм, не витримані ні так звані червоні лінії, ні інші вимоги державних норм і стандартів.
У разі будівництва ми б мали траспортний колапс, який проти нинішніх заторів у районі площі й транспортного мосту – просто «квіточки». Адже тут дуже складна транспортна розв’язка, перетинаються 5 напрямків руху. Тим більше, що місто запланувало реконструкцію мосту з розширенням на одну смугу й перенесення пішохідного потоку на цій ділянці на новий міст, який мав би бути від площі біля медфаку й уперся б якраз у торговий комплекс.
Міський голова Віктор Погорєлов проводив численні зустрічі з мешканцями цього мікрорайону і в ході передвиборчої агітації дав обіцянку, що докладе всіх зусиль, аби цього центру тут не було. Вихід один – переконати забудовників і спробувати перенести центр на іншу, більш прийнятну ділянку.
– Яким заплановано цей торгово-розважальний комплекс?
– Будівля мала бути майже на розмір усієї ділянки. Площа одного поверху – більше 6 тисяч квадратних метрів, а загальна, на 4 поверхах, – понад 22 тисячі. Передбачено підземний паркінг, але тільки на 190 машин, хоча для такого об’єкту, за містобудівельними нормами, мав бути паркінг більш ніж на 2 тисячі автомобілів. Відтак усі авто стояли б на довколишніх вулицях і тротуарах.
– Наскільки такі об’єкти потрібні Ужгороду?
– Вважаю, потрібні, але не на цьому місці – тут він був би не вигідний навіть самим забудовникам. Для такого комплексу необхідно близько 1,5 га і не на роздоріжжі транспортних потоків.
– Як далеко зайшло зі спорудженням цього об’єкту?
– Надзвичайно далеко – проект погоджений міською архітектурою, нині перебуває на експертизі, у забудовників уже є дозвіл на підготовчі роботи. Зокрема, це включає демонтаж улюбленого ужгородцями дитячого майданчика «Рошен», знищення дерев, які там ще збереглися й зняття верхнього шару ґрунту, – тобто повну ліквідацію скверу.
Забудовники вже збиралися демонтувати дитячий майданчик і перенести у сквер поблизу площі Народів. Ми призупинили це до вирішення питання й будемо намагатися зупинити спорудження.
– Який механізм – справа розглядатиметься у суді?
– Поки що намагаємося переконати забудовників. Адже судова тяганина не вигідна ні їм, ні місту. Хоча допущено більш ніж достатньо порушень, аби йти і до суду.
– Очевидно, це не єдиний головний біль для вже нової міської влади?
– На жаль. Маємо попередню інформацію, що майже всі внутрішньоквартальні території в житлових зонах роздані близьким до попередньої влади підприємцям для зведення багатоповерхівок...
– Хіба ж нині вигідно зводити багатоповерхівки? Невже люди аж так поспішають купувати квартири?
– Звичайно, цей бізнес уже не такий вигідний, як до кризи, але коли є можливість отримати ділянку, то хіба хтось відмовиться? А як була нагода продати землю, то хіба попереднє керівництво міста не прагнуло її використати?
Однак будь-яка забудова внутрішньоквартальних територій призведе до проблем – не тільки містобудівельних, а й соціальних. Адже це означає ліквідацію дитячих майданчиків, вирубування дерев і, як наслідок, погіршення житлових умов та надзвичайне обурення мешканців. Також комунальні мережі розраховані на певну кількість населення, а якщо будуть додаткові споруди, вони не витримуватимуть навантаження.
«Проблема не тільки нової влади, а біда всіх ужгородців»
– По всьому місту виросли нові будки, які гордо іменуються малими архітектурними формами (МАФи). Звісно, не такі потворні, як колись пластикові кіоски, але, виходить, знову перетворення всього міста на базар?
– Мабуть, це моя карма – у 2000–2001 роках ми переймалися очищенням міста від старих металевих павільйонів, які виготовляв «Турбогаз», нині треба позбуватися нових. МАФи повинні встановлюватися тільки з огляду на детальне планування й забезпечення потреб мікрорайонів. А насправді продукували нові базарні ряди. Наприклад, тільки на площі Шандора Петефі планували встановити близько 10 МАФів.
Інший кричущий факт – будки біля пішохідного мосту. Вони встановлені навіть усупереч рішенню міськвиконкому 2008 року, що на примостовій території не має бути торгівлі, підписаному самим Ратушняком.
– Багато років на слуху й забудова площі Народної та спорудження будівлі Нацбанку.
– Коли це питання постало, 2005-го року, я, будучи головним архітектором міста, у своєму висновку написав, що годиться зробити історичний аналіз, чи планував будівлю автор площі, архітектор Антонін Курупка, і якщо так, то яку. Для цього треба було подати запит до Празького історичного музею – там є підрозділ, який займається історією Підкарпатської Русі. Також у висновку я зазначив, що спорудження можливе тільки у разі міжнародного конкурсу на проектування цієї будівлі. Якось тишком-нишком мій висновок зник – у земельних документах я його вже не бачу.
Наразі містобудівельні ради – і міська, й обласна – не дали чіткої відповіді, чи варто будувати, чи ні. Моя особиста думка, що це нині не на часі.
– А «футбольне поле», як називають площу перед будівлею обласної влади? Адже теж були проекти її якось забудувати?
– Це через те, що років 7–8 тому, коли робився проект реконструкції площі, але його не завершили. Передбачалося партерне озеленення – і треба його втілити. Про забудову мова йти не може.
– Під забудову мав піти і єдиний уже в місті Боздоський парк. Яка ситуація?
– Триває ревізія. На щастя, проекти тотальної забудови на цій території допоки не реалізовані, облаштували лише два невеликі ресторани. Ще є можливість зберегти парк.
– Натомість Підзамкового парку уже майже не існує. До речі, що за фундамент, який майже впритул наблизився до території тепер уже колишнього басейну «Спартак»? Схоже на основу багатоповерхівки.
– Коли парк був на балансі Інституту інформатики, тут планували тир – споруда напівпідземна, одноповерхова. І вона нормально вписувалася в контекст використання парку. Однак, судячи з нинішнього стану, рішення було змінене і втілювався якийсь інший задум. Цей об’єкт належить до тих, щодо яких ще шукаємо повну інформацію. Додам, що саму чашу басейну, як з’ясувалося, таки продали – на черговому таємному аукціоні наприкінці вересня.
– Завжди при зміні влади люди бояться: прийдуть, відберуть землю... Чи справді буде тотальний перегляд власності?
– Варто боятися лише тим, хто дістав ділянки незаконно – наділи, що входять у якісь захисні, санітарні зони, де державні норми і стандарти не дозволяють певні види будівництва. У таких випадках влада вимушена буде втручатися й ухвалювати рішення, адже завжди краще виправити проблему на папері, аніж коли вже зведено будівлю.
– Попередня міська рада під завісу своєї каденції ухвалила рішення повернути людям кошти, які збирали на розвиток інфраструктури, коли виділяли ділянки. Як це можливо зробити?
– Новообрані депутати на сесії вже скасували це рішення, бо, з огляду на отриманий у спадок від попередників загальний стан міського бюджету, це удар нижче пояса. Розумію людей, яких змушували платити, а взамін нічого не робили. Проте якби ці гроші збирали в якийсь фонд і витрачали на обумовлені цілі, то місто могло б прозвітувати, а так кошти йшли кудись у загальну «прірву». Очевидно, буде проведено комплексний аудит діяльності попередньої мерії і на його основі ухвалюватимуться рішення. На жаль, наслідки господарювання Ратушняка є не тільки проблемою нової міської влади – це насамперед біда ужгородців.
Зробити ревізію і вирішувати
– Що можете сказати щодо нового проспекту – Легоцького?
– Це не проспект, бо таке поняття передбачає певні параметри, яких вулиця Легоцького не витримує. Наприклад, немає можливості розмістити там зелену роздільну смугу між напрямками руху тощо.
Благоустрій, хай і якихось 100 метрів, – це чудово, однак там же заплановано й забудову багатоповерхівками зелених зон, які безпосередньо примикають до пішохідних доріжок. Територію віддано комерційній фірмі. Тому позитив від упорядкування було б згодом зведено нанівець. Ця проблема не настільки кричуща, як на площі Б. Хмельницького, але теж доведеться її вирішувати і, вочевидь, домовлятися з власниками.
– Остання каденція Ратушняка запам’ятається ліквідацією базару на площі Корятовича. Але, зітхають ужгородці, – звільнили для кого і для чого.
– Те, що звільнили, – дуже добре. Планувалося це й за попередньої каденції Погорєлова, але завадили політичні опоненти. Згодом, уже прийшовши до влади, вони зробили те, що ми планували, однак уже з вигодою для себе. Нині там багато клопоту з упорядкуванням, забудовою ділянок, де старі будинки майже розвалилися.
– Є сподівання, що площу Хмельницького ще вдасться врятувати. А що робити з такими об’єктами, як «Леон» – торговий центр, зведений як кілок у серці другої історичної частини міста – площі Ш. Петефі?
– Великий італійський архітектор часів Ренесансу Леон Батіста Альберті дуже влучно відзначив: архітектор повинен дуже серйозно ставитися до своїх робіт, бо його помилки нагадуватимуть про себе нащадкам століттями. І «Леон» – один із таких прикладів. Гонитва за прибутком з квадратного метра призвела до таких наслідків.
– Тривалий час навпроти готелю «Закарпаття» обгороджена під будівництво територія скверика рясніла протестними гаслами. Яка доля цієї зеленої зони?
– За моєю інформацією, поряд із магазином «Ювілейний» було заплановане (з порушенням норм) будівництво, і єдине, завдяки чому ця споруда ще не стоїть, – принципова позиція мешканців прилеглих будинків, які перешкоджали зведенню. Це ілюстрація того, що майже всі прибудинкові території попередня міська влада роздала підприємцям.
– Під час попередньої каденції Віктора Погорєлова було споруджено новий залізничний вокзал. Однак плани реконструкції тамтешньої площі так і залишилися планами. Чи будуть вони реалізовані?
– Так, міська влада тоді змогла використати потужні фінансові ресурси держави й забезпечити Ужгород вокзалом. А щодо площі, то був російський інвестор, який розробив документацію, викуповував земельні ділянки, але, мабуть, через кризу, це питання загальмувало. Шукатимемо вихід, оновлюватимемо стосунки з інвестором, можливо, знайдемо інших, бо площа нині тільки тимчасово облаштована й справді не відповідає вокзалу, поряд із яким міститься.
– Що буде з такими знаковими об’єктами, як Ужгородський замок, собори, обласний театр?
– Театр – серйозна проблема, бо, хоч детальної інформації наразі не маю, відомо, що земля між драмтеатром і вулицею Толстого продана з аукціону під забудову. До того ж – ділянки різного розміру і мають різних власників. Навіть не уявляю, до чого може призвести така забудова.
Що ж до соборів і замку, то, на щастя, довкола них не було вільних ділянок, тому й не наробили біди. Інше питання, що потрібні ремонтно-реставраційні роботи, благоустрій прилеглої території.
– Ужгороду треба розвиватися. Але як? За рахунок лісу з боку словацького кордону абощо?
– На мій погляд, усі зелені насадження в межах і околицях Ужгорода треба зберегти, бо це наші «легені», а місто дуже потерпає від забруднення, особливо транспортом. Щодо аеропорту, то важко зрозуміти не тільки логіку попередньої міської ради, яка виділяла поряд із ним ділянки, а й логіку людей, які їх отримували. Як можна жити майже під злітною смугою?
А стосовно розвитку, будемо робити тотальну ревізію: що виділяли, де, на основі чого. Вважаю, що слід насамперед відновити норми Генерального плану – оскільки він із часу ухвалення у 2004 році брутально порушений. Треба внести корективи, ще раз затвердити Генплан на сесії міської ради, а відтак дотримуватися його – так вимагає законодавство та й, урешті, здоровий глузд.
Слід працювати з владою Ужгородського району, з власниками ділянок, адже є й закон про вилучення (з компенсацією) для суспільних потреб. Альтернативи немає – Ужгород повинен розвиватися, а ми, як міська влада, маємо шукати шляхи і можливості, як це робити.
