У найменшому селі Словаччини проживає 12 жителів, автобуси ходять лише влітку (ФОТО)

«Цього, на мій погляд, достатньо. Після «оксамитової революції» тут жило лише п’ятеро людей», – каже сільський голова Мирослав Голдір, який працює на півставки, його зарплата становить 100 євро. Тому він також є штатним оператором м’ясного цеху в сусідньому місті Свидник. «Насправді всі радіють, що тут не так багато людей живе. Мені теж так подобається, тут тихо. Ми в долині, тихе місце, навколо гарна природа, стільки грибів. Ніхто в Прикрі не сумує за сучасним життям. Вночі видно прекрасні зірки, тут немає світла», – каже мер.Тут немає ні пошти, ні продуктового магазину, ні шинку. Автобусне сполучення працює виключно під час літніх канікул. Якщо людям потрібно зробити покупки, то кілька людей збираються разом, беруть таксі і їдуть до найближчого міста. Буває, що м’ясо для жителів купує сам мер. Також в селі немає дітей - 15 років тому тут народилася остання дитина. Найстаршому мешканцю 74 роки. У хатах немає водопроводу, ні каналізації, ні природного газу. Гріються та готують їжу лише на дровах. Особливо важко взимку, адже снігоприбиральні машини іноді не можуть дістатися до села. Грошей у села якраз вистачає на оплату електроенергії в муніципалітеті. Вуличні ліхтарі вмикають лише за потреби, наприклад, коли приїздять туристи, відбувається святкування, наприклад, на Новий рік. Цікаво, що багато хто хоче придбати будинок у селі, але ніхто з мешканців не хоче продавати своє майно. Село Прикра було засноване в 1573-1598 роках. Між 1715 і 1720 роками село обезлюдніло через погане економічне становище. Його жителі виїжджали в більш родючі, більш південні регіони в пошуках засобів до існування, де після відходу турків відчувався брак робочої сили. У середині ХІХ століття в Прикрі починає діяти скляний завод. У 1828 році тут було 19 будинків та 143 жителів, в 1940 році — до 28 дворів і 160 жителів, які займалися переважно землеробством або працювали в лісі. Найбільша пам'ятка - дерев'яна греко-католицька церква св. Михаїла Архангела, 1777 року. Йдеться про храм т. зв лемківського типу. Найвідоміший земляк - Іван Склярський – Югасевич (1741 - 1814), русинський (лемківський) педагог і поет, іконописець, поет, художник, педагог та збирач фольклору. Вважається укладачем першого рукописного збірника закарпатських прислів'їв та приказок, який видав у 1809 році. Від 1775 року був «півцоучителем», церковним куратором та старостою с. Невицьке Ужгородської округи, де і помер. Щодо Закарпаття, то найменшим населеним пунктом краю є село Лікіцари Перечинського району. Село розташоване в горах під полониною Рівною, за кілька кілометрів від найближчих сусідів – Липовця, Лумшор та Туричок. У Лікіцари маршрутні автобуси не їздили і за радянських часів. У селі відсутня школа, а найближча знаходиться у селі Турічки. Перші письмові згадки про село можна знайти у часописах 15-го століття. Місцеві кажуть, що назва Лікіцари має румунське походження, у перекладі означає "місце для торгівлі". За часів Австро-Угорської імперії село назвали Куруцвар, за легендами саме цю території заселяли народні повстанці куруци. Ще у 1960-70 роках тут проживало 350 людей і було понад 70 будинків. Була і початкова школа. За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 49 осіб, 100 % населення вказало своєю рідною мовою українську мову. Зараз у селі проживає зо два десятки чоловік, і це переважно влітку. Взимку діти забирають батьків у місто, і в селі залишаються одиниці. Більшість місцевого населення – пенсіонери. Є у Лікіцарах і облюбований туристами об'єкт - дерев'яна Церква святого Василя 1748 року побудови. Служби у ній проводять раз у чотири тижні, адже священик один на три села. Утім колись неперспективне село має шанс відродитися - сюди часом їдуть і оселяються люди з інших регіонів. Слідкуйте за нами у Facebook та Instagram. Також підписуйтесь на наш Telegram та Youtube. Дізнайся першим!