Щороку 17 травня у Берегові відзначається День міста, однак в славний ювілейний рік цього не сталося – мабуть, цьому завадили виборча кампанія за крісло міського голови. А шкода, бо не кожне європейське місто може похвалитися таким поважним віком. Цікаве місто для туристів своєю історією, архітектурними пам’ятками, виноробними традиціями, термальними басейнами. Сьогодні Берегово відоме як центр угорської культури в Україні та Закарпатті, натомість є інтернаціональним – тут мешкають представники багатьох національних меншин. І у давнину будували місто люди різних народів – не лише угорці, а й німці (саси), італійці (далматинці), серби (раци), русини. Археолог та фундатор музейної справи на Закарпатті Тиводар Легоцький (1830-1915) на основі археологічних пам'яток довів, що слов'яни розселилися у Тисо-Дунайській низовині ще до приходу сюди угорців під керівництвом Арпада у 896 році. Зокрема йдеться про це у його головній праці — «Монографії Березького комітату». У 1890 році Тиводар Легоцький в Берегові на правому березі річки Верке, поблизу міської лікарні, заклав шурф, де знайдено велику кількість фрагментів грубої кераміки, ножі, уламки серпів, які ідентифікував як слов'янські старожитності. Тому Берегово (у минулому Лампертсас, Берегсас) не можна вважити ні суто угорським, ні суто слов'янським містом. Це місто, яке довгі століття показує приклад толерантності у ставленні одного народу до іншого, принаймні у мирний період життя. Щось докорінно змінити у його спокійному укладі можуть хіба що певні політики (вірніше політикани), які розпалюють ворожнечу в суспільстві за національною ознакою. Так приклади у довгій і трагічній історії міста були, але сподіваємося, що подібного більше ніколи не повториться… Використавши дослідження доктора наук Леонтія Войтовича ("Берегово: міфи та історія") та «Путівник по Берегову (Берегсасу)», спробуємо показати основні віхи становлення цього чудового старовинного закарпатського міста. 1063 – перша згадка про місто як маєток герцога Ламперта (Villa Lamperti), наймолодшого сина угорського короля Бейли I. Герцог Ламперт був наймолодшим сином короля Бейли I (1061-1063). Ламперт заклав тут поселення, де потім з’явилось мсто Лампертсас, нинішнє Берегово. Історики вважають, що тут був на початку лише невеликий мисливський замок, розташований на березі річки. 1085 – напад половців під керівництвом хана Кутешка на місто. Привів їх сюди Шоломон, син угорського короля Андраша І і онук Ярослава Мудрого, який намагався повернути собі угорський трон, який відібрав у нього Ласло І. Пообіцявши віддати ханові Трансільванію, Шаламон вторгся в Угорщину, ведучи за собою печенізьку орду. Місто Лампертхаза було спустошене. У 1845 році, при будiвництвi мосту через Верке, біля католицького собору знайдено поховання дружинників з угорськими типами мечів і ножів. Могильник, напевно, належав дружинникам Ламперта, які захищали його замок. 1143 – угорський король Гейза ІІ переселив у місто саксонців (німців), вихідців з Саксонії. Поселенці діставали певні привілеї, а взамін несли вiйськовi повинності. Німці охоче переселялися на iншi землi, де могли розраховувати на отримання майна i землi. Вiд нових поселенцiв мiсто дiстало назву Лампертсас, а в саксонському варiантi – Лумпрехтсас. Існує припушення, що ім’я Сас мав вождь перших саксонських переселенців. 1241 – у березні 1241 року Лумпрехтас також був вщент зруйнований монголами. 60-тисячна армія монголів на чолі з ханом Батиєм прорвалася через Карпати. У грудні 1240 року Батий оволодів Києвом. Пройшовши через руські Галичину і Волинь, 12 березня 1241 р. в районi Нижнiх Ворiт монголи розбили військо палатіна Денеша. 1247 – угорський король Бейла IV надав поселенню статус королівського міста. Зокрема було дозволено право вiльної торгiвлi в суботу. Певнi поступки отримала і католицька плiбанiя. Тоді ж у місті поселилися садівники з Північної Італії, які принесли культуру вирощування винограду та виробництва вин, що стало основою розвитку та багатства міста. 1271 - угорський король Іштван V зробив Лампетрсаз центром Березького комітату (до нього входили сучасні Воловецький, Свалявський, Мукачівський, Іршавський, Берегівський райони Закарпаття та східна частина Соболч-Сотмар-Березької області Угорщини). Тепер місто управлялося старостою та 15 радниками. Цікаво, що у ці часи землі Березького комітату належали до володінь руських (українських) зятів короля Бейли ІV - спочатку Ростислава Михайловича, а потім Лева Даниловича. Останній був одружений на доньці угорського короля Констанці. Існує також припущення істориків, що герб міста Лампертсас, яким мiсто користується досі (золотий крокуючий лев на голубому фонi), мiг бути наданий князем Левом Даниловичем центру своїх володiнь на Закарпаттi. Герб збігається з раннім гербом міста Львів. 1320 - угорський король Карл Роберт надав мiсту новий привiлей. 6 липня король Карл Роберт одружився з дочкою польського короля – Єлизаветою. Своїй дружинi він подарував Лампертсас. Тут королева збудувала лiтню резиденцiю. Єлизавета заклала в мiстi монастир домiнiканцiв, котрий проiснував до 1573 року. 1342 – Лампертсас отримує Магдебурзьке право. Єлизавета, яка володiла мiстом до своєї смертi у 1380 році, добилася надання Лампертсасу прав королiвського мiста, а трохи пiзнiше – права користування печаткою. Напевно, при нiй розпочалося будiвництво кам’яного храму, яке, судячи з напису пiд трiумфальною аркою, завершилося в 1418 році. 1396 – угорський король Жігмонд подарував Березький комітат з центром Лампертсас у довічне володіння подільському князеві Феодору Корятовичу, який доводився йому дядьком. Існує припущення, що Феодор Корятович був похований після смерті саме у каплиці тутешнього собору. 1427 - угорський король Сигізмунд надав мiсто сербському деспоту Георгію Бранковичу разом з мiстами Мукачево, Токай та іншими. Бранкович почав переселяти сербiв, які перебували під загрозою турецького поневолення, у свої новi володiння. Сербські переселенці – „раци” дiставали привiлеї подiбнi до немешiв (немешами звали русинiв-українцiв). У Лампертсасі з’явились i грецькi купцi, стали селитись i русини-українцi. Стали розвиватись ремесла. 1446 – у Лампертсасі створено перший цех шевців. 1484 - король Матяш І Корвін надав Лампертсас своєму позашлюбному синові Яношу Корвiну, який відомий тим, що переслідував євреїв в Угорщині. 1504 – перша згадка про місто під назвою Берегсас. Безсумнівно, перша частина назви походить вiд назви комiтату – Берег, а друга – скоріш за все вiд німців-сасів, які залишаються на той час основним населенням міста. 1508 – король Лайош II перетворив мiсто у свою лiтню резиденцiю. Розвивалося виноградарство, берегiвськi вина навіть стали вивозити в сусiднi краї. 1514 – місто позбавлене привілеїв через участь мешканців у народному повстанні Д'єрдя Дожи. Цікаво, що у його загонах поруч воювали угорцi, українцi, серби-раци i румуни. Після поразки повстання з його учасниками жорстоко розправилися, а до бунтарських мiст було вiднесено i Берегсас, який опісля позбавили прав i привiлеїв, а жителiв прирiвняли до селян. 1515 – воєвода Трансильванії Iштван IV Баторi напав на мiсто i пограбував його пiдвали. 1526 – після смерті короля Лайоша ІІ Берегсас перейшов до королеви-вдови Марiї Угорської. 1537 - австрiйцi здобули штурмом замок Мункач i пограбували околицi Берегсасу. 1549 - королева Угорщини Ізабелла Ягеллонка повернула Берегсасу міський статус. У 1559-67 роках мiстом володiв її син трансiльванський князь Жигмонт Янош. 1565 - пiдбуренi проповiдниками кальвінізму жителi Берегсасу штурмом здобули католицьку церкву i перетворили її на свiй храм. У 1573 році був розорений i закритий монастир. 1568 - татари спалили Берегсас і його околиці: Вари, Бучу, Дiдово, Мочолу, Нодьбiгань, Косино, Нодьберег, Квасово, Бене й інші села. 1595 – Берегсас переходить до рук трансільванського князя Жіґмонда Ракоці. 1657 – найбільш трагічна дата для міста. Солдати польського князя Єжи-Себастіана Любомирського спустошили місто і спалили церкву, в якій сховалися жителі Берегсасу. Мстячи за похiд на Польшу трансільванського князя Д’єрдя ІІ Ракоці, Любомирський палив безбороннi села, нищив реформатськi та православнi храми. 17 липня 1657 року рейтари Любомирського ввiрвались в Берегсас. Мешканці сховались в соборi, котрий на той час був перетворений в реформатську церкву. Рейтари пограбували двiр Бетлена, а потiм обклали церкву хворостом i пiдпалили. Бiльшiсть жителiв задихнулось у димi. Мiсто було розорено i перетворено в руїни. 1661 – союзники турків, кримські татари знищили Берегсас. Володарка міста княгиня Жофiя Баторi була доброю католичкою i прихильницею Габсбургiв. Вона повернула собор у Берегсасі католикам. 1680 - по смертi Жофiї Баторі її володiння перейшли до Iлони Зрiні. 1686 – 8 червня Берегсас згорів вщент через зіткнення куруців та лабанців. Капiтан Мукачівського замку Андрiй Радич виступив в Берегсас, сподiваючись поповнити замковi пiдвали вином. Але у мiстi були лабанцi, які укрiпились за кам'яними стiнами церкви. Капiтан велiв розiбрати навколiшнi дерев'янi будинки i оточив церкву подвiйним вогнем. Лабанцiв, якi вискакували з вогню, куруци розстрiлювали з мушкетiв. 1688 - реформатам Берегсаса дозволено будувати собi церкву, лише не на мiсцi католицької. У 1690 році призначено католицького плебана у вiдбудовану каплицю Михайла Архангела. 1690 - в мiстi стрімко розвиваються ремесла: було 11 майстрiв-кравцiв,19 шевцiв, 3 бондарi, 4 гончарi, 5 ковалiв, 5 кушнiрiв, а також майстри iнших спецiальностей . На початку ХVIII століття в мiстi було 12 ремiсничих цехiв, хоча основним заняттям жителiв залишалось виноградарство. 1703 – 22 травня на торговій площі міста Томаш Есе оголосив повстання проти Габсбургів. Почалася національно-визвольна війна угорського народу під проводом князя Ференца Ракоці II проти габсбурзького гніту. Саме в Березькому комітаті почалося повстання – в селах Вари і Торпо. 1715 – Берегсас став прикордонною заставою та місцем збору мита. 1728 – Берегсас переходить до рук графа Лотара Франця фон Шенборна. 1739 – велика пожежа у Берегсасі, більшість будівель міста згоріла. 1785 – населення Берегсасу нараховувало 1834 осіб. 1825 – у місті споруджено греко-католицьку церкву. 1836 – у місті створено комітатську пошту, друкарню. 1852 – у місті з візитом перебував австрійський імператор Франц Йосип I. 1872 – із залізничної станції Берегсас відправився перший потяг за маршрутом Берегсас-Чоп-Будапешт. 1880 – величезна пожежа в Берегсасі, більшість будівель міста знов згоріла. 1909 - збудовано величну будівлю Комітатського суду. 1919 – у березні в місті проголошено радянську владу; у квітні місто окупували румунські війська. 1920 – у Берегсасі встановлюється чехословацька влада (за умовами Сен-Жерменського та Тріанонського договорів). Місто перейменували на Берегово. 1938 – у листопаді за Віденським арбітражем місто знову ввійшло до складу Угорщини. 1943 – населення міста нараховувало 19 тисяч людей. 1944 – у травні значну частину населення (понад 7 тисяч чоловік) було вивезено нацистами у концтабір смерті Аушвіц лише за те, що вони були євреями. 1944 – у жовтні Берегсас зайняли війська радянської армії, енкаведисти вивезли більш ніж 1,5 тисяч угорців на каторжні роботи (так звану „маленьку роботу”). 1946 – Берегсас знову офіційно перейменували на Берегово, був утворений Берегівський район з центром у Берегові в складі Закарпатської області УРСР. 1954 – на базі колишньої літньої резиденції графа Шенборна створений Берегівський вин завод. 1967 – відкрито навчально-спортивну базу „Закарпаття”, де пізніше збудовано знаменитий берегівський термальний басейн. 1973 – на площі Героїв під час земельних робіт знайшли масове поховання. На думку фахівців, воно відноситься до 1657 року, коли війська польського князя Любомирського спустошили і спалили місто. 1976 – відкрито палац культури, під який перебудували колишню синагогу. 1990 – проведено перший референдум щодо повернення місту історичної назви Берегсас. 1994 – у Берегові відкрито Закарпатський угорський інститут ім. Ференца Ракоці II. 2001 – Берегово отримало статус міста обласного підпорядкування, відкрито консульство Угорської Республіки. 2002 – в колишньому палаці графа Габора Бетлена відкрито районний музей Берегівщини. 2006 – відкрито Берегівський туристично-інформаційний центр. 2013 – Берегово відзначає 950 років.