Такого розвою, як нині, закарпатська Інтернет-журналістика, очевидно, ще не знала. Та причина цього піднесення – банальна та мінлива до непристойності.
Мова не про прихід нових кадрів, які б спеціалізувалися саме на Інтернет-комунікаціях, не про створення конвергентних нюзрумів чи інформагентства, не про нових інвесторів.
Хоча ні, останнє все ж має місце. Та коли політики та політичні сили, або бізнес, який вирішив йти в політику створюють ЗМІ, аби потрапити у владу, а головним фактором піднесення є вибори – то, перепрошую, про розвиток журналістики важко говорити.
За натяком на конкуренцію та появою ніш в закарпатській Інтернет-журналістиці приховується інше. Тобто, те саме, що вже існувало досі.
Ніші – суто політичні та географічні.
Політичні – через необхідність кожної з політичних сил бути присутньою в мережі та ретранслювати свою позицію.
Географічні – через звичну закарпатську містечковість.
Як на мене, жодного прогресу, чи то стрибка у розвитку не відбулося. Наголошую жодного. Усе це уява, «замилювання очей».
Чому?
По-перше, насправді, ці вибори дозволили утвердитися закарпатській Інтернет-журналістиці як «прислузі» окремих політичних сил чи угрупувань. Іншими словами, нарешті усі основні фінансово-політичні команди мають власний або лояльний більш-менш відвідуваний Інтернет-ресурс.
Принагідно зауважу, це нормальний процес у розвитку будь-яких типів ЗМІ.
По-друге, як і раніше, конкуренція між ресурсами відбувається на нецивілізованій основі. Змінилася лише кількість гравців – їх і справді стало більше.
Утім, на даному етапі низка редакцій, до прикладу, зловживають Законом України про доступ до публічної інформації – завдяки відповідним зв’язкам, що випливають зі статусу рупора влади чи то в області, чи то в місті.
Інший приклад. Значна кількість редакцій продовжує далі передруковувати чужий унікальний контент (про прес-релізи не йдеться) без дотримання правил та етики посилання.
Часто це виправдовують браком технічних можливостей, обмовками про тестовий режим роботи сайтів, тощо. Хоча тут трапляються дива – для когось технічні можливості спрацьовують, а для когось ні. Натомість, у телефонних розмовах усі запевняють, що все виправлять чи розберуться. Дуже рідко, коли виправляють. Епопея продовжується.
Йдемо далі. Є редакції, які часом вигадують настільки куртуазні методи уникнення необхідності дотримання правил посилання, що диву даєшся.
Особливо це було помітно кілька тижнів тому, коли, либонь, не одночасно проходили партійні конференції у різних місцях Закарпаття. Дивно читати на інших сайтах ідентичні новини до тих, що готувала твоя редакція, з посиланням на власних кореспондентів, які, ти точно знаєш, на події не були. Та менше з тим. Це квіточки.
Було й інше ноу-хау – посилання на джерела. Ось тут вже криється небезпека для професії.
Зізнаюся, я як медійник багато витрачаю часу на роботу з джерелами, або інсайдерами. Не хочу довго розводитись про це, але є довіра, є спілкування, є факти, є культура їх оприлюднення та посилання. Тут важко щось регламентувати. Але йдеться про репутацію не тільки ЗМІ, а й професії журналіста.
А коли на сайтах з посиланням на джерела оприлюднюється інформація, яка була сказана публічно – то це вже профанація.
Або коли посилаються на джерела, яких або не існує, або яким взагалі не варто довіряти, бо вкидується в інформ-простір нісенітниця. Так було із висунення одного з кандидатів у мери: два дні, після його офіційного висунення, ще товкли воду в ступі, мовляв, висунуть чи ні. При чому, що жодного посилання на заяви чи коментарі офіційних осіб не було. Лишень на одні джерела.
Як після такого довіряти журналістам? А тим паче тому, що вони пишуть?
Або давайте ще так: чи будете Ви, як читач, довіряти джерелам сайту, який посилається на власних кореспондентів, яких не існує?
Ось такі справи. Виявляється, нічого не змінилося.
Закарпатської Інтернет-журналістики, як сфери взаємодії колег-професіоналів, досі не існує, оскільки досі відсутні цивілізовані норми взаємодії та культура комунікації між редакціями. Куди там – відсутня культура виконання власного суспільного обов’язку як ЗМІ, його усвідомлення.
Як на мене, рух у напрямку заповнення даних прогалин, прірв і є справжнім розвитком Інтернет-журналістики краю.
А тому – читайте «Ми граємо за новими правилами».