Щось багацько новин навалюється на голову громадян як на здебільшого святкову першу декаду травня. І все це під репортажі про вшанування жертв та перемоги над нацизмом у другій світовій війні. А й справді – треба б думать про вічне, про пам’ять, про недопущення практики дослідів над ЛЮДИНОЮ, коли цинічно говорилося, що треба просто винищити слабих, немічних, інвалідів, а то й цілі народи, що не вписувались в «арійське» розуміння цивілізації.
А тут доводиться пережовувати заяви (а кого?), ну, одним словом - із Печерських пагорбів. Бо й справді, як їх назвати? Владоможці? Представники правлячої коаліції? Слуги народу? Цвіт нації (чомусь на гадку йде цитата з Леніна про інтелігенцію як « не цвіт нації, а г – но нації»)?
І чомусь пригадалося зі студентської молодості. Спецкурс «радянське право», здається на останньому, п’ятому курсі, коли на пари ходилося вже із задоволенням, як на побачення. Та була й банальніша причина високої відвідуваності здавалось би непотрібної філологам правничої дисципліни – цікавий викладач збоку - Ганчин Василь Юрійович. Це саме він заставив усіх нас перед заліком вивчити напам’ять гімни СРСР і УРСР.
А пригадався цей аксакал (хоча йому тоді було десь стільки, скільки мені зараз) не тільки як такий, що встиг повчитися в Ужгородській реальній гімназії і Дебреценському королівському університеті, а й своїми оригінальними педагогічними прийомами і методами навчання. Наприклад, кожного разу починав заняття із повідомлення про сьогоднішній день – чим він примітний у календарі для вічності. Так ось, коли йшлося про трудове законодавство, і закарбувалося на десятиліття оце цікаве слово-поняття ХЛАМ. Як абревіатура від назв професій - художники, літератори, артисти, музиканти.
Виявилось, що в радянському законі про працю представників цих категорій не можна було звільнити за такими ж нормами, як усіх смертних. З огляду на творчий характер їхньої праці. Важко сказати, чим керувались радянські законодавці і, власне, оригінальний наш доцент, але згадується цей ХЛАМ при нагоді пошуків паном Парубієм стимулів і шляхів, як заставити (це, цього, цих)… цю псевдоеліту, обрану нами, до речі, працювати хоча б відповідно до нині чинного закону про працю.
Адже відомо, що в цьому кодексі чорним по білому записано буквально таке – відсутність працівника на робочому місці упродовж 3-х чи більше годин є ПРОГУЛом, що в свою чергу є підставою для звільнення. Крапка. І ніяка профспілка не допоможе, коли роботодавець захоче позбутися хламу, себто, не дуже працьовитого індивідума.
Хто є роботодавцем у дорогих наших народних(?) депутатів? Парубій чи народ? Бо щось мені здається, що невдовзі новоспечений спікер писатиме розпорядження (чи накази) на кшталт, як у якомусь радянському фільмі, – за прогул нарахувати премію 50% окладу.
Звичайно, дорогі наші нардепи не є митцями. Але інколи можуть таке відчебучити, що й екстраординарним постмодерністам годі до них дотягнутися.
Наприклад екс-депутат і міністр, а віднедавна – соціальний віце-прем’єр, додумався заявити, що селянам необхідно відмовитись від газу (щоб не бузили і не просили субсидій), а реально подумати про альтернативні джерела енергозабезпечення. Тобто, селянин з пенсією у 1130 гривень повинен сам (а не НДІ з АН) здійснити технічну революцію на селі і втілити на практиці інноваційні винаходи з використанням біогазу, сонячної енергії, холодної атомної реакції чи сформульований кіровоградським (кропивницьким) школярем принцим видобутку електроенергії з повітря по 3 копійки за кіловатт. Або вернутися до кізяків (соломи, хворосту).
Як інтелігент лише в першому коліні, до того ж, дикуватий, такий, що до 16 років жив у суцільній темряві і вчився при гасовій лампі, що на фоні хрестонакладення на ідею газифікації верховинської глибинки змушений був відкласти вбік усілякі методрозробки і купити за половину відпускних Вушкварну (бензопилу, здається, шведського виробництва), а значить, підтвердити своє лісорубське походження й освоїти ще одне ремесло – дроворуба (на селі всякі ремесла пригоджуються, навіть інтелігентам, особливо в умовах постійно повзучої світової (чи всеукраїнської) фінансово-економічної кризи), можу сказати, дуже стримуючись, наступне: «Дурний вас піп хрестив, пане віце-прем’єр-міністре!». (Хоча піп тут і справді не винуватий).
Бо перекладання проблем енергозабезпечення на старенькі селянські плечі змахує на те, що панувало в середині 20 століття і потім засуджувалося у Нюрнберзі.
Як і глибокодумна заява ще одного представника коаліції і, на диво, колеги – сільського вчителя в недалекому минулому, про відрізання двох кімнат нафік від теплопостачання, якщо хтось невзмозі оплатити хитрозакручені тарифи. Ну, слухайте, так недалеко і до закликів відрізати ще щось (доволі актуальне саме для цього нардепа у його контактах з колишнім вже прем’єром), аби не народжувались на голову урядовців нові просителі допомоги при народженні (а потім до 3, 6 років, а потім на підручники, а потім на університети…). Згодом можна подумати ще радикальніше – як взагалі позбутися слабих… (див перший абзац).
Ага. Ще подумалось – 3 тижні тому, на першій аудієнції в парламенті, новоспечений Прем’єр різко відреагував на доволі невинне пояснення чиновниці з безголового міністерства про відсутність ліків ( і таки звільнено вже її).
А зараз чомусь тишина. Як на цвинтарі у глупу ніч.
Лиш погавкують окремі журналісти та гудуть соцмережі. Ото й усе.