Сьогодні день пам’яті героїв Крут.
Щойно показали в теленовинах сюжет про покладання квітів до пам’ятника крутянським юнакам високопосадовцями на чолі з Прем’єр-міністром України М.Азаровим. Наскільки це щиро – інше питання, але ритуал здійснили.
Побували там і представники опозиції.
Коли мені було сімнадцять-вісімнадцять, як отим київським семінаристам та студентам, що стали на прю з більшовицько-російськими загарбниками, я про крутянську трагедію не знав геть нічого. В десятому класі вперше потрапив на станцію метро «Арсенальна» і побачив кулемет на п’єдесталі як символ боротьби робітників за радянську владу проти «буржуазно-націоналістичної» Центральної ради. Зрештою, тоді саме так і сприймалася наша історія, яку «неможливо читати без брому».
Радянська пропагандистська машина робила свою справу, вкладаючи в наші «комсомольські» голови «єдиноправильне» розуміння історичних процесів. І не тільки через уроки історії в школі та університеті, а й через романи М.Островського «Як гартувалася сталь», А.Головка «Мати»,«Артем Гармаш», Ю.Смолича, Ю.Яновського, фільми, картини тощо.
Ще через три роки мій друг В.Федорик, що вчився в КДУ, барвисто розповідав мені про помпезність святкування в Києві 60-річчя проголошення радянської влади в Україні, що перевершило й такий же ювілей «Великої жовтневої соціалістичної революції». І якось відходило на задній план, що влада та, радянська, чомусь проголошувалась у Харкові, а в Києві довелося ще піднімати січневе повстання на «Арсеналі» і проганяти буржуазних націоналістів.
Звичайно, якісь порухи думок були в студентські та подальші роки про перипетії встановлення радянської влади на крові в Україні, та цілісна картина відкрилась лише в період перебудови і гласності, коли на звичайного обивателя, нехай і думаючого та освіченого, обрушилася вся інформація про ті буремні події. Публікації на історичну тематику стали чи не основними в журналах «Огонек», «Україна», «Дзвін» (й зокрема, наукова розвідка Олега Романчука «Ультиматум» у ньому), газеті «Літературна Україна»… Саме вони відкрили очі на справжню, не перекручену по-комуністичному, історію нашого народу.
А якось, десять років тому, довелось побувати в тих краях. Звичайно, на заробітках. Але в мойому доробку з’явився вірш «Під Крутами».
Хороше озеро, Махнівка, Крути, Омбиш –
Типові біляніжинські краї.
Ефекту бомби досягне хіба що бомба,
І лиш на хвильку вмовкнуть солов’ї.
Чекають щось згорьовані пенсіонери,
Ганяючи на призьбі комарів,
Суботні київські легіонери
Лиш деяких потішать матерів.
Два голови – колгоспу і сільради –
Патякатимуть кожен про своє,
Один про техніку, що вийшла з ладу,
Другий про небо, що тижнями ллє.
Єдина втіха – самогонка й залізниця,
І газик-всюдихід, що править за таксі.
На станціях у бронзі – лиш радянські лиця,
На барельєфах згадані не всі.
На стенді в центрі та ж «Деснянська правда»,
І одинокий на сільраді синьо-жовтий стяг.
Чи зможе з ним стара радянська гвардія
Розчистити від муравйовців страдний шлях?
Сьогодні стало ознакою доброго тону лаяти президента України Віктора Ющенка. Зрештою, є за що. Та саме третій український президент зумів підняти пласт гуманітарних проблем нашого суспільства. Саме за його безпосередньої участі для більшості громадян України постали питання нашого історичного минулого, без якого, як знаємо, немає майбутнього. Голодомор 1932-1933 років, Биківня, Батурин, УПА... – це ті пам’ятні віхи, якщо хочете, моральні орієнтири, до яких долучились політичний та чиновницький істеблішмент, широкий загал і який дає надію на наше національне одужання. Бо коли в Биківнянському лісі чи біля Меморіалу жертв голодомору бачимо всіх чотирьох українських президентів, то це щось та значить.
І хоч політики в своїх діяннях часом нещирі і ладні використовувати навіть трагедії у своїх політтехнологіях, але здійснення ними певних ритуалів свідчить, що крига таки скресла (комуномаргінес до уваги не братимемо).
Днями натрапив на сайт kruty.org.ua, з якого довідався чимало цікавого. Раджу відвідати.
А вчора електричкою Київ – Конотоп здійснили паломництво на станцію Крути українські пластуни. Вони спеціально поїхали на день раніше, аби уникнути політичної штовханини і тусовки.
Бо від щирого серця.