У Мукачеві я народився, це моє рідне місто. Всі спогади про дитинство, мрії, пов’язані саме з ним.
Хоч мені лише 23, та пам’ятаю Мукачево різним: за останні роки воно сильно змінилося, так само як і люди. Подорослішало, відкрилося країні, в кінці-кінців – місцями постаріло.
Коли я ще був школярем, батько розповідав мені про Мукачево, якого я не бачив. Уже тоді я зрозумів: вік для міста – це його гордість.
Моя робота пов’язана з постійними відрядженнями. Досить часто я буваю і в Перечині, і в Ужгороді (тут взагалі по декілька разів на тиждень), у Великому Березному, Хусті, Рахові, Тячеві… Порівняно з ними, Мукачево справді тримає першість за чистотою та порядком. Я так кажу зовсім не тому, що я тут живу, хіба що трішки по цій причині…
Єдине, що мене непокоїть в Мукачеві – це ставлення жителів до нього. Дехто з тих, хто приходить до влади у місті, миттєво забуває, що він тут живе, немов, би проблеми громади самоусунулися, і все забуто на років 5. Іншим жителям просто байдуже. І це ще гірше.
А Мукачево – це не тільки красивий архітектурно та охайний центр міста. Є ще околиці, мікрорайони. Тут безліч проблем: і з освітленням, і з під’їздами, і з дитячими майданчиками, і з водою (вона подається все ще погодинно)… За опалення я взагалі мовчу. Це тільки маленька доля тих проблем, з якими повсякденно зіштовхуємося ми, мукачівці.
Та наголошую: Мукачево – це наше місто, і його проблеми, ми повинні вирішувати разом. У Європі саме так. А Мукачево – це також європейське місто. Мені особисто дечим нагадує сусідні Ніредьгаз, чи Кішвард. А там, коли житель міста приходять додому, то не замислюється над тим, чи є вода в крані, чи ще не час. Там не ходять по темних вулицях, бо всюди справні ліхтарі. А головне, жителі цих міст уже давно не тільки обирають на виборах справді достойних, сподіваються лише на них та вимагають від влади реальних дій, а й самоорганізовуються, бо знають, що місто – це їхній спільний дім.