Все було готове за кілька днів до самого дійства. В неділю домашні, порадившись, попередивши родичів, і замовивши гентеша запланували різати свиню. Володьку послали з пластмасовою п’ять літровою каністрою і хрусткими купюрами до Серьожі, який живе біля поворота. Сам Серьожа працює на бензовозі на базі і десь не десь спускає бензин людям на дрібні потреби: чи свиню обпалити чи «Верховину» заправити.
Зима цього року була тепла, тому діснов-тор постійно переносили, дочікуючи якщо не снігу то хоча би файних морозів. І от дочекавшись – зробили всі приготування.
Тютка Ержія начистила цибулі повну миску і часнику. На базарі купила червоної поприґи, солі, ґершликів і попрю. Помила і висушила деревяне корито, роботи діда Василя. Іван із Володькою на санках притягли від тьотьки Моріки великий алюмінієвий горнець, від Ферія – м’ясорубку і гурко-тив-тив. Бачі Андрій наколов ялових дров і заніс до хати, під шпагрийт. Маленьким топриком нарубав тих же ялових дров на трісочки – на розклад, і поклав їх у духовку. В потрібний час вони пахнучи теплою сосною загоряться від сірника, наче облиті бензином, і за лічині хвилини наповнять кімнату затишним теплом.
Рано, о шостій годині, тютка Ержія вже була на ногах – клала гріти воду на шпагрийт, а бачі Андрій, ще не повністю прокинувшись замотував ноги в чисті, висушені онучі і одягав чоботи. Іван дрихнув у передній, а Володька мабуть передчуваючи завртішню роботу, і чекаючи ранку, зовсім не виспавшись, прийшов до діда з бабою і попросив чаю.
– А чи не забулась, шо вчора ввечорі не треба було свині давати? – запитав бачі Андрій.
– Та за тілько років уже знаю, а чинь не дурнам, – з ноткою гордості відповіла тютка.
Доки баба кормила і одягала Володьку, бачі Андрій вийшов на двір, закурив самокрутку і перевязав Бобія у керт, аби не гавкав на чужих людей. Потім пішов розбудити Івана. Прийшов Фері, а за ним, через кілька хвилин, гентеш Сашо з паяльною лампою на кермі біціглів, тайстрою з різними ножами і великим топором. Володька збігав за сусідом Василем, і вже всі разом вони пішли у хлів.
– Володику, не боїшся на то дивитися? – жартома запитав гентеш.
– А мені ся шо бояти, хай она ся боїть, – в тому ж стилі відповіло хлопчисько.
Відчуваючи близьку загибель майже двомажова худобина почала нервувати і крутитися в кецку. Малий Іван не любив дивитися на такого роду насильство і пішов ніби то заспокоїти пса. Гентеш і бачі Андрій зайшли в кецок, і спритним рухом Сашо накинув спеціальний зашморг з дроту на морду свині. ЇЇ витягли на сніг і повалили на землю. Іван спостерігаючи цю сцену здалеку осідлав пса , присів разом з ним, і обома руками затулив вуха. Крізь стиснуті долоні почувся заглушений визг, і все скінчилось.
Тютка Ержія винесла на двір тазик з теплою водою, мило і рушник. Помивши руки усі зайшли до хати щоб випити чарочку горілки, а хто бажав – погарчик теплого вина. Випили, закусили хлібець з тогорічною пікнічкою, а потім випили дужого, чорного кавілю.
Сусід пішов додому, прихопивши з собою «дякую» від господарів, а тютка Ержія висадилася на чоловіка.
– Но, шом казала, опять забувись ножі нагострити, люди у дворі, йматися до роботи, а нічим…
– Шо уже скулиш, зараз піду та нагострю, стільки би біди було, – напів виправдовуючись, напів йдучи в «атаку» відповів бачі Андрій.
– Айбо то не можна приготуватися скоріше!? – риторично пробуркотіла тютка і пішла собі в своїх справах.
Гентеш налив у паяльну лампу бензин, насосом накачав у неї кілька атмосфер тиску і підпалив жерло. Голубі і жовті пламені виривалися з нього створуючи майже реактивний гул. Запахло горілою шерстю. Такий неприємний запах… та тільки не в зимні дні у закарпатських селах. Володька з Іваном стояли осторонь і підтираючи рукавами червоні носи тихо спострігали. Їх, так би мовити, двоюрідний дядько Фері лопатою зчищав обгорілу шерсть.
– Добре шо канікули, нє, хлопці? – крізь рев лампи кричав дід.
– А ми би і так не пішви у шкову, шо там гобити у тій шкові, це цікавіше, – пояснив діду Володька.
Після того як лампа почала ритмічно «гохкати», себто падав тиск, її знову накачали, а свиню обпалили дочорна. Поклали на старі двері і почали зішкрібтувати чорноту гострими ножами. Цим зайнялися Бачі Андрій і Фері, Володька і Іван лили теплу воду їм під ножі. Важкодоступні місця, тобто копита, вуха і рийку мили жорсткою щіткою. Чорні кігті відривали і кидали собаці. Коли вуха були почищені хлопці вже стояли в очікуванні делікатесу. Дід відрізав їм по шматочку, посипав сіллю і попередив щоб ті запили все це діло полянською водою.
– Смачне, нє? мм… – смакуючи запитав брата Володька, хоча зовсім і не чекав відповіді.
– Угу, – жуючи, так же байдужо відповів Іван.
Тютка Ержія на підносі винесла по чарочці, вино і кавіль. Закусили питво тим же делікатесом з під ножа.
Чистеньку, біленьку свиню поклали лапами догори, гентеш зробив маленький розріз на грудині у формі хреста (такий сохташ), і взявся до роботи.
Один за одним шовдарі заносилися до хати на прикриту клійонкою дідову постіль. За ними – шматки черевного сала, дві довжелезні чуки, що потім підуть на відбивні, ребра, хребет, «заєць», сало зі спини, сало з шиї з м’ясною прослойкою, яке так добре зварити з часничком і спеціями, і нарешті органи: серце, печінка, легені, нирки.
Вчасно прийшла тьотя Моріка – якраз допомогти чистити черевний жир і шлунок. Голову фийсою розрубали і поклали варити, а язик віднесли до хати, варити з іншими органами.
Коли свиня «лежала» на дідовій постелі, Фері видав фіглю яку всі знають, і яка повторюється з року в рік, тим не менше не втрачаючи своєї веселящої сили: «Кладу фляшку палінки тому дохтору, хто цю свиню складе знову докупи». Всі дружно засміялися, навіть Володька, який не зовсім зрозумів зміст жартика.
– Хлопці, ану принесіть старий стіл із пивниці, – попросив онуків дід Андрій.
Тим часом тютка Ержія налила всім по погарчику палінки, а гентеш Саша попросив «фрич» – вино розбавлене полянською водою.
– Но, звідси уже нікуди не дінеться, – киваючи головою на постіль, виголосив такий, трохи дивний, тост той же гентеш Сашо.
Коли стіл стояв посеред кімнати, акурат під люстрою, Сашо взяв гострого ножа і почав оббирати шовдарь. Плавним, але швидким рухом зробив надріз у формі майже ідеального кола, потім частими дрібними надрізами зняв зайве сало. Гострою ножівкою відрізав копитце, що з нього на Великдень зроблять кляганиць. Все повторилося рівно чотири рази.
За сало взялися малий Іван, дід Андрій і Фері. Довжелезні шматки вони ділили на акуратні прямокутні полотки, схожі на великоформатні книжки. Мрія гурмана-букініста. З шматків які не потрапили в «тираж» здирали шкіру і різали на маленькі шматочки.
– Володьку принеси лем горнець, той шо від тьоті Моріки, – попросив бачі Андрій, – будеме зразу сало кидати, хай помали шкварчить. Цього року смальцю буде менше як торік.
Доки мужчини були зайняті калібровкою м’ясопродуктів тьотя Моріка з різих окрайців нарізала кілограми півтори худенького м’яса і поставила жарити на папрікаш. Тільки но зварену картоплю тютка Ержія топтала на пюре, Володька приніс із пивниці банку огірків і парадичок, а з холодильника тертий буряк із давидківським хріном.
На це все прийшла Юлька і принесла гурки, вони ж свиню різали того тижня. А принесла вона її не із-за гастрономічних намірів, а для того щоб пожартувати над сусідами. Бачі Андрій схопив ту гурку і побіг через вулицю до сусіда, що також в цей день різав свиню, і похваливися, шо він шіковніший ґазда.
Бачі Андрій фіглював над сусідом, а в хижі тривала робота. Не жаліючи солі шовдарі і полотки сала натирали і складали в деревяне корито, яке потім винесуть у холодну пивницю. Фері з гентешом вийшли на двір, аби на ковбиці порубати хребет на шматки, потім те ж саме зробили і з ребрами. Володька ріжучи сало на смалець трохи порізав палець. Юлька надала йому першу допомогу: перевязала перст бинтом, а баба Ержія пожартувала, мовляв більше м’яса буде.
Далі Івана послали по дрова, малого Володьку знову до пивниці за кампотом, а тьотя Моріка витерла стіл і прикрила його газетами. Юлька накрила на стіл, бачі Андрій приніс дві лавиці.
Хто бував на закарпатському діснов-торі скаже Вам, що смачнніших огірків, картопляного пюре і буряка немає на білому світі, я вже мовчу про паприкаш. Навіть тепер, клацаючи цей текст, мій шлунок атакує ностальгія.
Так от, близько одинадцятої по місному, в хижі Бачія Андрія і тютки Ержії цоркали вилки і погари. Старші пригощалися вином і плінкою, а менші кампотом із петрівок і смородини.
Після гостини жінки швидко зібрали зі столу, поки мужчини курили надворі. Іван прикрутив м’ясорубку до столу і помолов цибулю, а потім часник. Далі за агрегат став Фері. Сашо різав м'ясо на шматки, а той молов його на фарш. У м’ясну масу додали часник, солі, перцю, червеної поприґи і грамів сто вина. Дужими руками Сашо місив цю масу, а бачі Андрій, на правах господаря, додавав інгрідієнта, якого, на його смак, було замало.
Ідеальну консистенцію заправляли в гурко-тив-тив, який наче кулемет з чіткою періодичністю видавав ковбаску-пікницю. За кілька хвилин було вистріляно з десяток пікниць, довжина декотрих перевищувала метр. Іван із Володькою лиш те і робили, що вибігали на двір і вивішували свіженьку ковбаску на грядку, під щипучий морозець.
Такі от стрільбища продовжила гурка, лише на цей раз поршневий апарат заправляли сумішшю варених ґершликів, себто перловки, часнику, і мясом дрібно мелених варених органів. На «дуло» одягали вимочені у теплій воді кишки. Кілька обертів ручкою і на столі зявлялася гурка. Шіковними руками бачі Андрій завязував кінці, і клав гурку у марлевий мішечок, а той – на кілька хвилин у кипяток.
Всі видихнули з полегшенням коли остання гурка, вже окроплена, була на столі. Тьотя Моріка вмить зажарила її до хрусткої кірочки, нарізала чорного хліба і освіжила погарики. Дегустацію проводили без зайвих слів, лише вдоволено хитаючи головою. Офіційно діснов-тор було завершеоно. Лишилося ще смалець розлити по відрах, процідивши шкварки, помити весь посуд і інструмент, поділити всім по шматочку сала, пікнички, гурки і мясця. Але все це вже робиться наче у відлунні дня минувшого.
Дітваки пішли в керт щоб перевязати ситого за весь день пса на місце, розрахувавшись з гентешом бачі Андрій провів того до вулиці, і подякувавши попросив його прийти нанарік.
Родичі, зібравшись у хаті, допомогли прибрати все тютці Ержії, і згодом попрощавшись з ґаздами розійшлися по домівкам.
Іван із Володькою помилися і попросили від бабки чаю, хоч на дворі і темніло, спати лягати ще було рано. Решток вечора сімя провела обговорюючи день сьогоднішній і плануючи день прийдешній.