На другий рано після діснов-тора, бачі Андрій будив стомлених від учорашньої роботи хлопців. Тютка Ержія вже давно подбала про затишок у сімейному гнізді також під заклики свого чоловіка: «Динь, динь, білий динь – вставай дівко, клади огинь».
Доки в палачинташці шкварчала гурка і солонина Іван і малий Володька трохи прочухалися, та зашаркали папучами до кухні. Бачі Андрій помивши руки сів за стіл, потім до нього приєдналися і онуки. Сама тютка Ержія рідко коли їла з іншими, наїдаючись в основному під час готування їжі,- кушаючи то це, то те. Наливши чоловіку пів деци сливянки наклала на стіл все що залишилося від учора та ще й випражену до хрусткого гурку. Хлопці спільними зусиллями відкрили банку гостренької аджики і товсто намастили її на білий хліб. Їли так, як то кажуть, шо аж за вухами їм ся махало. Після трапези випили кавілю, - дорослі чорного, а діти білого, тобто сильно розбавленого молоком.
- Но хлопці, убирайтеся потепліше, обувайте чоботи, ідеме ннись у ліс, - сказав бачі Андрій.
- На вадаску? – вигукнув Володька.
- На яку вадаску, знаєш шо у діда уже давно ниє пушки, - відповів йому старший Іван.
- Та мош узяти луки з ствілами, авать павіттю, - наполягав менший.
- Но добре, іди бери свій лук, а ти Іване візьми топор і тот менший – собі, - сказав бачі Андрій.
- А Бобія узьмеме з собов, фазанів буде пужати, а я буду стріляти? – не заспокоювався Володька.
- Но бери, но, - погодився дід.
Бачі Андрій зніс з пода старі дялоги, ті самі, що ще вдитинстві допомогав робити своєму батьку. Малий Володька взяв на озброєння вербовий лук і розвязав пса. Іван погрузив шпаргу і топори на дялоги і взявся допомогти діду тягти їх по снігу. До лісу вирішили іти напопереки, а не дорогою, яка все одно була засніжена. Володька грався з Бобійом, періодично кидаючи того в сніг. Підійшовши до лісу, бачі Андрій закурив самокрутку а Іван відвязав балти. Всі троє зайшли до лісу, залишивши свій транспортний засіб з іншого боку ярку.
- Так, Іване, іди з Володьком нарубайте акацвових гілок, і несіть їх на тот бік. Рубай такі, шо май товщі, аби скоро не горіли, то нам треба буде завтра пікницю будити. А я іду поглядаву грабові деревця на держеня на вили, бо на поді ся запаси кінчили, - наказав дід.
Хлопці швидко нарубали повні дялоги акацвових гілок і міцно звязали той жмоток. Побавившись із псом і дочекавшись діда, який приніс із лісу три двометрові грабові палиці, всі разом впрягшись у великі санки рушили додому.
Наступного ранку, доки хлопці доїдали свій сніданок, бачі Андрій почистив місце роботи від тогорічного попелу, поклавши у чавунний казанець без денця кілька сторінок з газети і пару ялових трісочок - розклав вогонь у будилці. Позаминулого року їхня стара будилка згоріла, ще щастя без пікниці чи щовдарів або сала. А нову бачі Андрій вимурував вже із цегли і накрив шифером, двері поміг йому зробити сусід Петро, що столярить помаленьку.
Коли вогонь трохи розгорівся, хлопці переклали пікнички з довгої грядки, що стояла на торнаці, на дві маленькі і подали дідові, а той повісив їх у будильні над вогнем. Володька з Іваном ще вчора ввечорі нарубали гіллячя привезене з лісу і тепер потихеньку кидали його під пікничку.
- Хлопці, позирайте, тепер треба аби з пікнички мало масть зтекла, та даме мало жару. А потому закриєме решітков і будеся лем будити димом, - сказав дітвакам бачі Андрій.
Так продовжувалося кілька годин, запах диму ширився по всх сусідствах, і був він у селі не одинокий.
Наприкінці бачі Андрій садовими ножницями нарізав вишневих прутиків і закинув у вогонь – для файного червеного кольору. Дітлахи які постійно зазирали в будиллку подивитися «як там..», зі сльозами на очах від їдкого диму понесли вже готові пікнички до пивниці. Як місцевий делікатес перестав бути гарячим, дід прикликав тютку Ержію і хлопців, відкрив банку квашених огірків, натягнув із бочки канчів вина і на дошці нарізав свіженьку ковбаску – результат своєї сьогоднішньої, і не тільки, роботи.
Через два тижні, коли сало і шовдарі набралися соляного розчину в деревяному кориті, процедура повторилася, за винятком лише «інгредієнтів», які бачі Андрій додавав у вогонь. Крім усього, що було минулого разу, газда кидав у вогонь і струки кукурудзи, себто тингириці – щоб колір був трохи жовтявим і гілки з різних фруктових дерев, і навіть виноградну лозу. Крім того попросив від сусіда Петра відро дубових опилок, і ними клав вогонь на завершаючій стадії. Всі залишилася задоволені результатом, а особливо тютка Ержія, яка не заганьбиться таким красним шовдарьом перед челяддю на Великдень