Як стверджує літописець закарпатського спорту Василь Федак, на території Закарпаття настільний теніс почав культивуватися ще з 1912 року. Перші ж змагання проводилися із середини 20-х років минулого сторіччя. По-справжньому масовим пінг-понг, як колись називали цю гру, став у 1940 – 1950-х роках. Відтоді зазначений вид спорту в розвитку набирав темпів, даруючи раз-по-раз усе нових і нових переможців різноманітних усевкраїнських і всесоюзних змагань, майстрів спорту. Таких, як Людвіг Ференчик, Олексій Симонов, Микола Яковлєв, Ельвіра Малетич, Яна Демидова та інші.
Дух перемог намагається викувати в собі й сучасне покоління спортсменів. Серед них – багаторазова чемпіонка області Валентина Сиза з Ужгорода. Як зазначила тенісистка, вона вже звикла до виграшів, а щоб перемоги постійно приходили до спортсменів, просто потрібно ставити перед собою мету й неухильно працювати над її втіленням. Такий підхід може тільки втішати, але, на жаль, не все так безхмарно в настільному тенісі Закарпаття. Більше того, за останні роки під тиском загальнокризових тенденцій в українському спорті головного болю прихильникам малої ракетки додалося. Особливо дошкуляють фінансові труднощі. Приміром, учитель фізкультури села Попово Берегівського району, тренер районної ДЮСШ Шандор Пацюк зазначив, що місцева влада допомагає з придбанням ракеток, тенісних м’ячів, а ось набувають майстерності гравці практично на столах свого наставника. До того ж постійно потрібно шукати спонсорів, серед яких переважно друзі, котрі допомагають із придбанням якісного інвентаря лідерам. Адже „совковими” ракетками чемпіонат області вже не виграєш. І в цьому в черговий раз можна було переконатися на обласних спортивних іграх молоді краю, що пройшли не так давно в Ужгороді за програмою настільного тенісу.
Вистачає й інших проблем для представників настільного тенісу, на розвиток якого відбиток накладають і внутрішні протиріччя, і тенденції розвитку сучасного суспільства. Так, тренер ОДЮСШ із настільного тенісу Яна Демидова (Ужгород) справедливо вважає, що в сучасних дітей багато спокус. Відповідно вони швидше гаятимуть час за комп’ютером, ніж наполегливо пітнітимуть у спортивних залах під час тренувань. Тому, щоб виховати хороших гравців, потрібні ще й любов та ентузіазм наставників. Однак, як відомо, на одному ентузіазмі далеко не заїдеш. Чи ж буде увага до настільного тенісу такою, якими є його здобутки за всю історію розвитку, поки що прогнозувати важко. Особливо вистачає питань стосовно підготовки дівчат, яких із малою ракеткою дружить не так уже й багато. Дещо краща ситуація з юнаками. Наприклад, в Іршаві є чимало перспективних гравців 1997 – 2000 років народження включно. Намагається зберегти свої традиції в настільному тенісі Берегівщина, Ужгород, але вийти на серйозні висоти в найближчі роки буде вкрай важко.
Залишається, усе ж, бути оптимістами. Тільки, як зазначав свого часу польський поет і афорист Станіслав Лєц, витрачати оптимізм потрібно економно, щоб вистачило до кінця року.