Питання ґендерної рівності в Україні, здавалося б, уже не має хвилювати, адже жінка отримала рівні права з чоловіком, вона вже має право на освіту всіх рівнів, право голосу, їй дозволяється обирати майбутню професію, до її думки часто прислуховуються. Але насправді проблема не зникла, вона просто вдало маскується. Яскраво демонструє ґендерну НЕрівність порівняльне дослідження України та ЄС «Жінки та чоловіки на ринку праці України», згідно з яким жінка в нашій державі заробляє майже на 30% менше, ніж чоловік, виконуючи такий ж обсяг роботи, водночас компанії, котрі очолює жінка приносять на 18-69% більше прибутку. Але це не означає, що зараз потрібно звільнити всіх чоловіків з керівних посад і призначити жінок. Головне це дати можливість жіноцтву досягати своєї мети без якогось невмотивованого опору з боку суспільства.
В Радянському Союзі ця проблема вирішувалася демонстративно. Ще можна пригадати жінок-будівельників, жінок-космонавтів, жінок, котрі виконували важку фізичну роботу. А головне це подавалося з такого ракурсу, ніби вони самі обрали такий шлях. Сьогодні в Україні більшість жінок працює в п’яти «традиційно жіночих» професіях: догляд, громадське харчування, прибирання, канцелярія та касири. Водночас, рідко побачиш чоловіка вихователем, продавцем чи перукарем. Існує єдине вирішення такої проблеми – ламання стереотипів. Саме суспільство нав’язує нам думку, що в жінки на першому місці повинна бути сім’я, а вже потім прагнення задовольнити свої потреби. Наглядним прикладом є система освіти. У школі та університеті дівчатка здебільшого вчаться краще, ніж хлопчики, але йти далі в науку прагнуть одиниці. Жінки часто страждають від упередженого ставлення на роботі, їх не сприймають як політиків, а щоб досягти успіху в «чоловічих професіях» приходиться трудитися набагато більше, ніж сильній половині людства. До прикладу, моя знайома Інна Половчак працює таксистом вже шість років, але вона зізнається, що перший рік їй було дуже важко. Чоловіки не сприймали як колегу, диспетчери давали замовлення набагато рідше. І лише сила волі і мужність (як не парадоксально це звучить) цієї жінки допомогли їй стати на один щабель з чоловіками.
Можна навести купу прикладів, коли жінка ставала відомою і успішною, хорошим керівником, виконувала «чоловічі» обов’язки. Але кожен такий приклад подається як нестандартний, винятковий. Нам вже час звикнути, що жінка може бути не лише берегинею домашнього вогнища, захисницею сімейного спокою. Вона не повинна сидіти вдома і бути лише опорою чоловіка, готувати вечерю чи доглядати дітей. У всьому цивілізованому світі питання ґендеру вже вирішено чи майже вирішено. Чому тоді ж Україна пасе задніх?
Коли Європа потопала в середньовічному невігластві, Київська Русь виховувала розумну і освічену націю, де жінка мала рівні права і можливості, котрі захищалися законодавством. У такій країні майже кожна жінка була писемною, і це в той час, коли європейські монархи замість підпису ставили хрестик. Чому ж ми втратили цю свою індивідуальну, прогресивну особливість?
Медіа повинні донести до громадськості важливість вирішення цієї проблеми. Я не виступаю за феміністичні напрями, а лише нагадую про законне право жінки на самовираження. А думка, що не можна поєднувати сім’ю і роботу – вже давно застаріла, і є зовсім неправильною.