В родини Івана Павлишинця народилося одинадцять дітей чотири дочки та сім хлопців, більшість з яких здобули освіту вчителя і працювали сільськими вчителями, можна сказати про започаткування вчительської династії Павлишинців на Перечинщині.
В 1970 році Миколу Павлишинця переводять директором Неліпінської середньої школи. І знову неспокійна вдача керівника поринає в ініціативну діяльність: будівництво 8-квартирного будинку для вчителів, облаштування нової шкільної їдальні, створення одного з кращих в районі шкільного духового оркестру, але незважаючи на цю та попередню успішну діяльність освітянського керівника, він, за своє правдолюбство і відвертість, що віддавна культивувалися й успадковувалися поколіннями в рідній професійній династії, попавши в немилість до тогочасного керівництва райкому партії, був безпідставно понижений до рядового вчителя. Але це не зламало його творчу активність та не понизило його авторитет серед громадськості та інтелігенції району. В 1982 році його знову призначають директором Сасівської восьмирічки, де за його керівництва побудовано нову сучасну школу в якій і пропрацював до виходу на пенсію в 1989 році.
Микола Миколайович довголітній філателіст, учасник чисельних виставок, про що свідчать срібні та бронзові медалі з філателістичних оглядів у Ризі, Києві, Житомирі, Львові, Ужгороді. Володар великої особистої бібліотеки. Займався краєзнавчими пошуками, автор історії Свалявщини, яку публікувала Свалявська районна газета.
Все свідоме життя Миколи Павлишинця було спрямоване, як і його предків, на активну діяльність для загального добра. Тому він не жив в розкошах. Зате в нього було інше багатство – численне і дружнє, талановите і працелюбне сімейство.
Іван Іванович Крайник писав чудову музику, оспівував рідний край. Багато творів написано з відомим закарпатським поетом Василем Вовчком.Вокальні колективи виконували його твори «Я дівчина з Перечина», «Верховинське кохання», «Верховиночка"..
Дочка Йолана (1893-1978) разом з чоловіком Степаном Чайковським (1890-1967) працювали вчителями в с. Дубриничі, с. Ужок та с. Сімер. Виховали дочку Любу (1928-2000), яка працювала вихователем та завідуючою дитсадка в Перечині та сина Мирослава.
Син Мирослав (1927 -1995) після закінчення Ужгородської СШ №1 із золотою медаллю вступив в Ужгороді одночасно у два навчальні заклади – державний університет на медичний факультет і в музичне училище. Працюючи з 1953 р. у Сваляві лікарем пологового відділення, відтак – головним лікарем райлікарні, він домігся значного розширення мережі й удосконалення роботи лікувальних закладів. Водночас як справжній ентузіаст музики і народної пісні Мирослав Чайковський блискуче розкрив і другу сторону свого таланту, організувавши у 1953 році хор при райспоживспілці, яким незмінно керував упродовж 42 років. Прославлений хор успішно виступав на різноманітних оглядах, святах і фестивалях, у селах і містах, зокрема Ужгороді, Києві і Москві, а також за кордоном, і здобув почесне звання народного.
В 1992 році разом з однодумцями створив і церковний хор греко-католицької церкви. Понад 1300 концертів, літургійних піснеспівів подарував людям з цими хоровими колективами. В 1995 році на одній з репетицій церковного хору Мирослав Чайковський знепритомнів. Він раптово пішов із життя - та залишилися жити його пісня, його дух. Самодіяльний народний хор Свалявського районного Будинку культури носить його ім'я, хоча ще за життя самого музиканта й диригента колектив називали не інакше, як хором Чайковського. З свою працю був удостоєний почесних звань – заслужений лікар і заслужений працівник культури України, відзначений іншими високими урядовими нагородами. Одну з вулиць Сваляви названо його іменем, занесено до Книги почесних громадян міста, а також встановлено його барельєф на адмінбудинку міськради в галеї визначних діячів Свалявщини.
Стефан Йосиф Марта Ірина Ернест
Син Стефан (1900-1946) Працював вчителем в с. Тур’я-Пасіка з 1922 року до 1944 р. Змушений був виїхати в Чехословаччину де і трагічно загинув в 1946 році.
Дочка Марта (1912 -1997) Працювала вчителем в Перечині, але в 1944 році виїхала в Будапешт. Чоловік Туболь Кароль. Викладала російську мову в одному з університетів Будапешта.
Син Йосиф (1916-1998) працював вчителем в с. Тур’я Поляна та Завбуч. В 50- тих роках перейшов на роботу в Перечинський лісокомбінат де й пропрацював на різних керівних посадах до виходу на пенсію. Разом з дружиною Юлією Кедюлич виховав сина Йосифа та дочку Ольгу.
Дочка Ірина також вчитель за освітою разом з чоловіком Шафранком проживала в м. Пряшеві.
Син Ернест в 1944 році виїхав в Угорщину. Син Євген загинув в першу світову війну. Син Кирило в 1944 році виїхав в Угорщину.
Педагогічну працю Івана Павлишинця продовжують на теренах нашого краю та Перечинського району зокрема його правнуки, праправнуки та прапраправнуки
