Свій дебют почну з важкого для розуміння і сприйняття, але наболілого – з Податкового кодексу… Навряд чи додам щось нове до вже написаного – Інтернет рясніє коментарями, прогнозами, відгуками, закликами, намірами, погрозами на цю тему, як щедрий яблуневий сад золотої осені.
Не маю наміру аналізувати наш вимріяний збірник податкової творчості (надалі – ПК) – я не фаховий економіст, не буду хвалити чи критикувати, бо працювати в такому руслі над цим творінням законописців наразі нема сенсу – адже нема ще ПК як такого, дяка Богу, ще береже…
Хочу поміркувати про явище «законоподаткописання» на тоталітарний манер, яке запанувало останнім часом в Україні, як таке. Начебто й не сплю, але дуже хочу переконатися, що все, що відбувається навколо розробки, підготовки, розгляду та ухвалення Податкового кодексу, - це просто сон, випадкове жахіття, яке непрохано вкралося у підсвідомість якоїсь не найкращої ночі. Та скільки себе не щипай чи не скубай, мара не зникне – ЦЕ НЕ СОН! Це, тьху-тьху-тьху, щоб не накаркати, за півкроку наша нова реальність, а миритися з нею ой як не хочеться!
Не те, щоби я проти податків, заробляєш – ділися, тим паче, хочеш розвивати громаду, в якій живеш, чи країну, в якій народився, то тим паче - ділися. Я це розумію, і переконана більшість свідомих громадян, а несвідомі – на підсвідомому рівні, це розуміють і приймають як належне. До того ж, Україна за свою новітню історію ще не мала власного повноцінного ПК, а без нього бодай на півкроку придушити корупцію в сфері оподаткування, чого так хочеться, годі й сподіватися. Це усі також розуміють. І як би добре було, аби написали нам наші обранці такиииииий ПК, який би зробив сферу оподаткування бізнесу простою, як два рази два, прозорою і доступною. Доступною у сенсі сплати цих самих «коханих» податків. Може, тоді й почали б повертати з тіні на світло тисячі підприємців, які і в нелегальному статусі ой як бідують (бо ж негласна опіка з боку податківців чи не дорожча за чисте декларування діяльності), може, й зарплати перестали б конвертувати, може, й економіка тоді, гляди, запрацювала по-новому, й емігранти повернули б додому, і зажила б Україна тоді, як у Бога за пазухою.
Це теж сон, тільки інший, той, що з солодких і майже нездійсненних, бо нема на здійснення його доброї волі тих, хто пише нам безглузде законодавство – не вигідно. Легше панувати в бридкому болоті, на яке перетворили країну, і стригти «зелень» у свою кишеню. Та не недалекоглядність законописців обурює, вона вже звична і майже рідна.
МЕНЕ НАРОД ДИВУЄ! НАШ, УКРАЇНСЬКИЙ… До прикладу, отой простий згорьований Іван, Михась чи Юрко, Володька чи Сергій (простий мужик), за підприємницьких старань якого печеться запашний хліб чи ліпиться вареник, вирощуються буряк і картопля, доправляється за призначенням вантаж, ремонтується будинок чи одяг, продається усілякий вітчизняний та імпортний крам. Ви ж зрозуміли, про якого я Івана (про того, що малим-середнім бізнесом зветься)? От дивний той Іван-Михась. Забрали пів комори заробленого – мовчить, забрали двір і машину – мовчить, хату відібрали – потай сердиться, а – мовчить. Вже тепер прийшли по останню сорочку, а він і далі, побачите, мовчатиме. І не треба заперечувати, мовляв, протестує… Ні, мовчить! Бо, те, що зараз здійнялося на вулицях багатьох міст у відповідь на розробку горе-ПК, це не протест, це… «маски-шоу». Можливо, не замовне, а так, стихійно-дике. Не вміє наш народ конструктивно працювати зі владою. НЕ ВМІЄ. А ще страшніше – НЕ МАЄ НАШ НАРОД СВОЄЇ ВОЛІ. І не знає, чого прагне і до чого йде. Тому й маємо саме те, на що заслужили. Візьми свій омріяний ПК і підпишися, що отримав, а тоді за роботу – відпрацьовувати борги.
От хоч вбий, не збагну я цієї загадки, що зветься «український народ», хоча люблю його до сліз безмежно! Писав Нечуй Левицький: «Хіба ревуть воли, як ясла повні», та то ж воли, а тут і люди не ревуть, аж би й з мисок їм хтось повиїдав… Іване, що робитимемо, як прийдуть по останню сорочку? Корчму на колодицю, і в Чехію на заробітки? Ееех, Іване-Іване! Чого бідний? Бо… нерозумний. А нерозумний чого? Бо… бідний. Замкнене коло?
А що, любі братці, гайда сварити мене за несправедливе слово і звинувачувати в необ’єктивності:)