Завів я собі блог, розправив крила, сів до свого персонального і… І задумався. Задумався-замислився… Про що, про що ж, власне, писати?
Адже, як виявляється, блог не є щоденником у його класичному розумінні. Скоріше, він взагалі не є щоденником. Тому, що поняття інтимності і конфіденційності при його веденні повністю відсутні. Твої думки стають одразу доступними не тільки тобі, не тільки твоїм друзям, яким, у принципі, ти міг би дещо із сказаного довірити, не тільки твоїм ворогам, яким би ти спеціально міг дещо підкинути, але і спецслужбам, які, як і в сталінсько-брежнєвські часи прагнуть контролювати не тільки свідомість, але і підсвідомість своїх громадян. Про це свідчить не тільки історія з блогом Олега Шинкаренка, але і все те, що я прочитав у записах блогерів на своєму улюбленому порталі mukachevo.net (інформація прозвучала на правах реклами).
Про що ж пишуть тут мої колеги? Про те, хто і скільки думає про секс, про смерть фестивалів, про статки губернатора, про відомих письменників, про відмирання чоловічих генів, про Інтернет, про театральний сезон, про демократію, про нові мерські проекти, про неприйняття ідей і дій ненависника України та її дітей Табачника, про соціологічні дослідження, про комісію з питань моралі, про… Та що там говорити! Лише дехто, як от Росана Бісмак, ділиться своїми переживаннями щодо власної закоханості та роздумами про майбутнього чоловіка. Це свідчить про її сміливість, щирість та відкритість (саме такими рисами вона наділяє і всіх оточуючих, вбачаючи у їх помислах тільки добрі наміри). А ще все вищесказане говорить про те, що більшість користувачів не мають бажання ділитися своїми думками та глибоко інтимними переживаннями з усіма читачами.
Висновок? Очевидно, що блог – це додаткова можливість для журналістів, письменників, науковців, політологів, цікавих неординарних особистостей публікувати свої дослідження без втручання всюдисущої цензури. Крім того, публікація в блозі знімає відповідальність з редакції за позицію автора, яка не співпадає з офіційною, загальноприйнятою, провладною і такою іншою позицією. Адже тут люди самі пишуть, самі редагують і самі вирішують про що саме писати сьогодні, завтра чи потім, пізніше, коли тема стане не такою гострою і небезпечною.
Тож про що писатиму тут я? Цікаво? І мені цікаво!
Поживемо – побачимо! Хай нам тільки щастить!