Мукачево, Карлсбад, Париж, Петербург, Венеція, Стокгольм, Відень, Рим…
Між цими містами сотні, а інколи й тисячі кілометрів відстані. Там живуть різні люди. Там різні мови і різна культура. Але у пам’яті цих міст, людей, культур і мов, обов’язково знайдеться бодай одна мить, що є спільною історією для всіх. Великою, чи незначною, видатною, чи невідомою - кожен для себе вирішує сам...
На межі 17-18 ст. у Європу на навчання вирушають однодумці та сподвижники молодого російського царя-реформатора Петра. Серед них, на навчання навігації, математики, геометрії, механіки, фортифікації та європейських мов, відправився шурин російського царя князь Куракін.
Молодий князь, якому ледь перевалило за 20 років, виявився талановитим учнем. У Римі, та Венеції йому пророкували успішну кар’єру при дворі Петра І. Добрі відгуки і ще кращі зв’язки молодий росіянин зумів знайти у Відні, що на початку 18ст. був втягнутий у політичну й військову авантюру проти Парижу, відому в історії як «війна за іспанський спадок», що радикально змінила баланс сил у Європі.
Знання та зв’язки князя Куракіна отриманні у Європі стали у пригоді російській державі у протистоянні з Швецією та Турцією. Ведучи власну складну гру у Європі, цар Петро з одного боку готовий був об'єднатися з Габсбургами проти Карла XII обіцяючи йому допомогу проти повстанців-куруців. З іншого - у російського царя були підстави не довіряти Відню, що підштовхував турків до війни з Росією. Виходячи з цього, Петро I схильний був у дечому допомогти Ракоці ІІ в його боротьбі з австрійцями.
У цей самий час австрійський посол при дворі Петра І доповідав у Відень – «… для князя Куракіна готують дипломатичну місію у Європу. Нагадую, що князь отримав освіту в Венеції, і досить непогано володіє італійською та німецькою мовами…». Згодом, під виглядом лікування, князь Куракін відбув у Карлсбад. Це було його перше дипломатичне завдання, складність якого полягала у дотримані інтересів Росії у складному павутинні дипломатичних інтриг Петра І-го. Кінцевої метою подорожі Куракіна була резиденція князя Ракоці ІІ...
У архіві «привілейованого міста Мукачева» зберігається документ датований 15 листопада 1708 року, підписаний у Нодькаролі князем Ференцом Ракоці II. У ньому сказано, що Мукачево повинно було забезпечити підводою посла руського царя Петра І. Та оскільки цього не було зроблено, з міського бюджету належало відшкодувати циганові вартість підводи, забраної у нього.
За цим документом криється доволі цікава подія. Виявляється, що восени 1708 року посол російського царя Петра І проїжджав через Мукачево від князя Ференца Ракоці II. Комендант мукачівського замку зобов'язав міського суддю виділити для "московитян" дві підводи, але суддя виділив лише одну. Тоді супроводжуючі "московитян" представники князя Ференца Ракоці II, побачивши у цигана вільну підводу, забрали її і не повернули.
Циган звернувся до міського судді з проханням заплатити йому з міської казни 40 гульденів за встрачену підводу з кіньми. Міський суддя відмовив у позові, посилаючись на вказівку князя - забезпечити московитян тільки однією підводою. Другу мав забезпечити комітат. Придворний суддя князя наполягав на тому, щоб міський суддя оплатив вартість підводи з кіньми. Коли той категорично відмовився виконати наказ, рішення прийняв сам Ференц Ракоці II. У резолюції він написав: "Місто було зобов'язане потурбуватися про віз для московитян. Якщо не зробили цього, то тепер місто зобов'язане відшкодувати його збиток"...
Всього лише один день з життя міста. Один випадок, засвідчений скаргою невідомого цигана, серед безлічі подій. Але ж скільки маленьких історій – людей, міст, держав і народів, здатна поєднати одна мить, що є спільною історією для всіх.
Великою, чи незначною, видатною, чи невідомою - кожен для себе вирішує сам...