Народ, з властивою йому мудрістю, дуже точно відмітив – зустрічають по одежі, а по розуму проводжають. Майже так само пройшла моя особиста зустріч минулого тижня з санаторієм «Теплиця» у рамках прес-туру «Цілюща вода».
Через досить щільний графік того дня, довелося відмовитись від наданого організаторами транспорту і добиратись власним, аби встигнути на 16-ту годину повернутись у Мукачево.
«Зарезервувавши» собі звичні для Виноградова 40 хвилин на дорогу, спокійно виїхав у напрямку Сільця і… вже за Березинкою зрозумів, що прорахувався. Випустив, так сказати «фактор «Євро-2012». Тобто капітальне перебудування доріг за старою совковою схемою «весь мир насилья мы разрушим, до основанья, а затем – мы наш, мы новый мир построим…». Правда, у нас якось застрягло на стадії «разрушим», тому на майбутнє зробив для себе висновок – дорога з Мукачева на Виноградів займатиме вже півтори години. Якщо звісно ціллю є все ж доїхати, а не поховати власного легковика.
І все таки я майже вчасно наздогнав автобус з іншими учасниками туру і разом з ними відправився у міні-подорож оздоровницею. Подорож ця виявилася доволі цікавою, пізнавальною та інформаційно насиченою. Було загалом багато цифр. Гектари, номери, квадратні метри, місця, медкабінети, відпочиваючі, путівки/курсівки, відсотки й градуси. Не менше «хімії» (бори, броми, вуглеці, натрії з якимось хлоридами та залізо з мінералами) та майже стільки ж довжелезних медичних термінів/діагнозів. І хоча я, дякувати Богу, поки що не знаю й десятої частини всіх тих діагнозів, але сам масив інформації від головного лікаря санаторію справляв враження про «Теплицю» як доволі потужний оздоровчий заклад.
Було ще одне, майже «фонове», враження, яке не залишало протягом першої половини екскурсії. Це стійке відчуття «відполірованої» сучасними засобами, добротної, «взірцево-показової» радянської оздоровниці. І якщо «взірцева-показовість» тут мала місце від практичного бездоганних чистоти й порядку на території й у приміщеннях, то всю «радянськість» видавали простенька архітектура й окремі елементи інфраструктури. Особливо це відчувається на фоні сучасних санатороно-курортних комплексів краю, що виросли у останнє десятиліття.
Проте, свій запис про санаторій «Теплиця» я не дарма почав з народної мудрості. Перше враження у дусі «зустрічають по одежі» поволі тануло, а його місце впевнено займали симпатії з другої половинки народного прислів’я. Про розум, чи то розумність дій керівництва санаторію найперше казав сам склад запрошеної у прес-тур команди. Представники провідних видань Закарпаття, телевідео студій краю, найпопулярніших інет-ресурсів області, представники туристичного бізнесу й реклами. Щонайменше половина з них – активні користувачі соцмереж та блогери.
Однією ідеєю запрошення подібного «міксу» у гості до санаторію, мої симпатії до організаторів не вичерпалися. Мабуть вперше я зустрів насправді «живу» демонстрацію об’єкту. Тобто вся екскурсія проходила, так би мовити в режимі «он-лайн», коли розповідь головного лікаря санаторію про цілющі особливості, скажімо підводного душу-масажу ілюструвалася не картинками чи відео матеріалами, а реальними процедурами у бальнеології. Так само, аби показати нам як саме проходить одна з фірмових процедур санаторію - аквагімнастика з аквапоясом, що розвантажує хребет та сприяє його пасивному вертикальному витягненню (процедура здатна зняти біль у хребті вже за другим сеансом, а за 10-12 сенсів залікувати грижі хребта до 6-8мм), організатори не просто демонстрували сам термальний басейн, а відтворили сеанс наочно, на прикладі дівчини-моделі.
Чому я акцентую увагу на, здавалось би очевидних речах? Та того що для більшості санаторіїв, готелів чи ресторанів подібні «живі» демонстрації рідкість. Частіше буває, що адміністрація відмахується від якісних власних фото/відеосесій, інколи навіть «викачуючи» підходящі картинки для буклетів, каталогів, роликів просто з Інтернету. Як на мене, це є чи не найяскравіша ілюстрація ставлення як до власного закладу, так і до його потенційних клієнтів. Мабуть, якраз у ставленні до самих себе та своїх гостей і ховається справжній потенціал «Теплиці». Принаймні саме у той день мені здалося, що ніщо не здатне завадити комфорту відпочиваючого у цьому санаторії. Вся екскурсія для журналістів проходила паралельно з щоденним розміреним життям закладу. Жодного разу я не побачив і не чув, аби організатори, як часто буває у новомодних комплексах, казали комусь зачекати чи відсторонитися, бо ось приїхала преса і все знімають на камери.
А знімали, фотографували і писали того дня не мало. І, мабуть, головне, що повезли з собою учасники туру з санаторію, і про що потім неодноразово згадуватимуть, це далеко не фото, відео та промо-матеріали. Хоча у них браку не було – організатори й тут приємно здивували ґрунтовністю підготовки прес-пакету. Думаю справжньою «фішкою» став ґрунтовний підхід до розуміння істинного змісту народної мудрості – «по розуму проводжають» І справді, «Теплиця» що була збудована 30 років тому, в епоху «розвиненого соціалізму» на народні (колгоспні) гроші, поки що не може здивувати масштабністю забудов й архітектурними вишукуваннями на кшталт туристичних новобудов краю. Проте, за своїм оснащенням та рівнем лікувальної підготовки здатна «потягатися» з будь-яким санаторієм Закарпаття. А у своєму ставленні до клієнта, як вже наявного так і потенційного, що у випадку з оздоровницею є чи не найважливішим, та власного розвитку, вже точно дасть фору більшості подібних закладів регіону.
P.S. Я свідомо уникнув тієї частини програми у «Теплиці», що мала «смачну» назву «Бограч-брейк». Не хочу бути звинувачений у кулінарному підкупі -). Зазначу лише, що при розмаїтті закарпатських кулінарних традицій та фестів здивувати пишучу братію досить складно. Але смачнючою стравою з «чорної скрині» на вогні організаторам прес-туру у «Теплиці», думаю, це все ж таки вдалося. Принаймні всі тарілки залишилися порожніми-).