Одна з найпоширеніших фобій у сучасної людини – страх залишитись у суцільній тиші. Саме тому ми вмикаємо телевізор, радіо, магнітолу, мп3-плеєр і створюємо «звуковий фон» навколо себе. Більшість з нас надають перевагу музиці. Як каже Вікіпедія – музика це вид мистецтв, художнім матеріалом якого є звук, особливим чином організований у часі.
Музика як мистецтво не дарма має у своєму корені слово «муза», гарна і «вчасна» музика піднімає людині настрій, заспокоює думки, дозволяє відчути ностальгію, вирватись за рамки рутинного буття. Перші зародки музики відомі ще з первісного ладу у вигляді пісень шаманів під акомпанемент примітивних ударних та смичкових інструментів.
З плином часу, мистецтво збирати докупи звуки вдосконалювалось і розширювалось, з’являлись нові музичні інструменти, не стояла на місці і музична думка. Та найбільшим досягненням людства з часів виникнення музики як мистецтва є пісня. Пісня – поєднання тексту та музики є симбіозом передавання думок, музика доповнює і окреслює текст, спрямовує думки в потрібне русло, тобто служить своєрідним містком до свідомості слухача. Текст ,подекуди, віршований, а інколи і без рими, в свою чергу «підказує» музиці пікові емоційні моменти, задає загальний лад музики, додає їй життя.
Українці здавна вважаються співочою нацією і мистецтво пісні має історичну традицію і глибоке коріння в нашому фольклорі . Якщо з фольклорним жанром народної пісні в Україні все зрозуміло – він намертво застиг і не розвивається вже понад півстоліття, то інші жанри, як наприклад естрадний, бардівський, роковий, експериментальний, електронний, так-сяк представлені в нас на батьківщині створюють, якусь кволу ілюзію діяльності і розвитку.
Тож про українську музику та українську пісню, як про мерця, або добре або ніяк! Найважливішим елементом будь якого мистецтва є приголомшити, викликати співпереживання, наче серфінгіста підхоплює морська хвиля - слухача повинна підхопити пісня. А саме цього вже протягом багатьох років в українській музично-пісенній творчості майже не спостерігається. Рівнесенькі аранжування, слабенькі віршики на рівні 5 класу початкової школи. Суцільне засилля естрадної музики обумовлене світовим ринком і націлене на єдиний орієнтир – гроші, не «випускає» на велику всеукраїнську сцену тих людей, для яких музика не просто рахунки в банку та захоплення фанатів.
Говорити про те, що ніякого прогресу в українській музиці немає, звичайно, не можна, але вся більш-менш цікава та не рудиментарна творчість дислокується по дрібним залам і не збирає великої аудиторії, саме через низьку культуру споживання музики як продукту. Тай чого можна вимагати, наприклад. від дівчинки вихованої на Вєрці Сердючці?
Зниження загального культурного рівня призводить до того, що продюсери починають диктувати молодим гуртам свої умови, підганяючи, подекуди оригінальну творчість, під загальну «планку» яка зараз на такому рівні, що нижче вже нікуди. Зазвичай «редактори» від естради пропускають тільки пісні, текст яких містить ключові слова, на які, мов «собаки Павлова», реагує більшість зазомбованих слухачів радіостанцій та популярних музичних каналів.
Та проблема, навіть не в естрадній музиці, бо й серед незалежних виконавців або навіть відомих колективів, не сильно обтяжених зобов’язаннями перед продюсерською когортою АБСОЛЮТНО НЕМОЖЛИВО НІКОГО ВИДІЛИТИ. Був колись «Океан Ельзи» тай залишився він зрештою, проте тих емоцій, які викликала їхня музика вже немає, альбом «Дольче-Віта» можна любити бодай за фразу «ми не спали всю ніч, розбудили слова», але більшість матеріалу на ньому сприймається досить-таки рівно. Звісно, Вакарчук та хлопці з гурту не винуваті в тому, що їм зараз саме так пишеться. Але альтернативи немає. Якщо брати інші жанри, то там зазвичай йде сліпе копіювання цілих семплів музики. От хіба, що харківський актор і співак Сергій Бабкін, колись член славнозвісного дуету «Пятница», який відомий тільки в певних колах, а про інших досить яскравих представників української прогресивної музичної сцени й говорити не варто – їх імен не знатиме жоден пересічний громадянин України.
І на завершення, додам, що знаю кілька виконавців з України, практично невідомих , яких слухаю регулярно. Та це не вирішує проблеми тотального застою цього виду мистецтва в Україні.
Якщо хтось з вас, шановні читачі, зі мною не згодний, назвіть мені гурт, творчість якого хоча б суб’єктивно може зачепити емоції і приголомшити людину.