Спогади ліквідатора (рубрика)
Відлуння чорнобильської трагедії
у житті Івана Романа
У цьому році виповнюється 25 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС, яка сталася 26 квітня 1986 року. Про страшну аварію з масовими викидами радіації згадуватимуть ще багато поколінь. Свій відбиток вона залишила не тільки на екологічному становищі навколишнього середовища, а й на життєдіяльності живих організмів на частині українських та білоруських землях.
Сьогодні хочеться розповісти про людину, якій судилося стати одним з учасників ліквідації наслідків цієї страшної аварії. Це - наш односельчанин Іван Антонович Роман. Він залюбки поділився зі мною своїми спогадами перебування у радіаційній 30-тикілометровій зоні.
Народився Іван Антонович Роман у селі Терново Тячівського району. Зростав у багатодітній родині. За прикрих обставин того часу батька, який був греко-католицьким священиком та відмовився перейти у православ’я, заарештовують, а маму позбавляють роботи. Не в змозі самотужки прогодувати восьмеро дітей, а саме стільки їх було в родині, мати змушена чотирьох із них віддати до дитбудинку. Серед цих дітей опинився й маленький Іванко. Спочатку він перебував у Виноградівському дошкільному, а згодом й у Берегівському дитбудинках. Середню освіту він здобуває в Ужгородському інтернаті.
Після закінчення середньої школи поступає на фізико-математичний факультет Ужгородського державного університету. Відразу після літньої сесії першого курсу його забирають до лав Радянської Армії. Відслуживши три роки, повертається додому та продовжує навчання в університеті. Але не довго. Після другого курсу їде з друзями на Чукотку, щоб трохи підзаробити.
Повернувшись додому через два роки, йде працювати на Машинобудівний завод в місті Ужгород. Тут він зустрічає свою майбутню дружину.
Завжди вів здоровий спосіб життя. З дитинства любить грати у футбол. Невдовзі входить до складу ФК «Говерла». Спочатку грає півзахисником, а потім центральним захисником.
На заводі бере активну участь в художній самодіяльності. Завдяки вмінню грати на трубі входить до колективу духовного оркестру, який діє на базі заводу. Одним словом, життя Івана Антоновича вирувало на повну.
Несподівано у червні 1988 року його, як офіцера запаса, викликає військовий комісаріат та відправляє на ліквідацію наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. У так званій «зоні» разом з партизанами працює на могильниках. Іван Антонович був командиром роти.
- Ми повністю закопали два села, - мій співрозмовник поринув у спогади. -Села, в яких доводилося працювати ліквідаторам, були не дуже заможні. В основному люди, які проживали в цих селах до аварії, жили за рахунок сільського господарства та худоби, адже чорнозем та руки трударів сприяли хорошому урожаю. Тому люди, які населяли ліквідовані села, плакали та з важкістю на серці спостерігали за руйнуванням своїх рідних домівок. Багато хто з жителів пробував прорватися до своєї хати та бодай щось забрати зі своїх речей. Але солдати, які оточували вражені радіацією села, були невблаганними, бо опромінені речі могли завдати ще більшої шкоди населенню. Було важко і боляче дивитися на людей, які через прикру помилку втратили все, заради чого жили і важко працювали, - зізнається ліквідатор.
Упродовж чотирьох місяців, без виїзду, жив і працював Іван Роман у селі Тєшков. Можливо, працював би і надалі, але у зв’язку з непередбачуваною ситуацією з рідними у жовтні його відпустили додому, присвоївши ІІІ категорію ліквідатора на Чорнобильській АЕС. У 1993-му році у зв’язку з погіршенням стану здоров’я його визнають інвалідом ІІІ групи і присвоюють І категорію ліквідатора на Чорнобильській АЕС.
... Пройшли роки... Наслідки від отриманої радіації саме тепер сповна позначаються на здоров’ї людей та на їхньому самопочутті.
Радіаційний фон зменшився. Та чи можна з твердістю сказати, що небезпека вже минула?! Адже вчені попереджали, що серйозних наслідків від аварії на Чорнобильській АЕС людство зазнає через 20 років. На жаль, ці прогнози стали реальними. Так, саме зараз багато людей хворіє на страшні та невиліковні недуги, зокрема на онкологічні.
Не тільки живі організми, а й навколишнє середовище ще багато десятиліть будуть непридатними для нормальної життєдіяльності. З кожним роком все більше і більше буває випадків мутації рослин та тварин. Все це – Чорнобиль. На жаль, він важка спадщина для багатьох поколінь.
Оксана Хомутник