Уже понад сорок років співає у Закарпатському народному хорі заслужена артистка України Клара Попович-Лабик. Вона є примадонною цього самобутнього колективу, саме так кажуть про неї ті, хто разом з нею дарує народний спів жителям Закарпаття і не тільки.
Клара Попович-Лабик розповідає, що народилася разом із Закарпатським хором, адже їй нещодавно виповнилося 60 років. Після закінчення Ужгородського музучилища прийшла в колектив. Тут одружилася з танцівником Іваном Поповичем, тут колись співала їхня донька Аня. Колеги називають Клару неперевершеною мрійницею та оптимісткою. Не озлобилася від того, що 30 років минуло від заслуженої до народної артистки України. Усе на світі, навіть часто гроші, їй заміняють пісні. Знає їх тисячу, а може й дві. Виконує переважно народні — місцеві закарпатські, а також українські, словацькі, угорські, румунські, російські. Кращі увійшли до платівки й диску.
Ті, хто знає спів Клари Ласлівни кажуть, що голос у неї — народний, відкритий альт. Свого часу сватали солістку до хору імені Верьовки, але не зрадила рідному Закарпаттю. Їй постійно пропонують свої твори як професіонали, так і самодіяльні композитори й вона нікому не відмовляє.
А ще, Клара Лабик володіє неординарними вокальними даними, які виховати в людини неможливо. Це — дар божий. Кожна пісня — народна, легенька, простенька — це маленька жанрова картинка в її виконанні. Настільки вона відчуває образність.
Всього у Закарпатському хорі дві народні артистки. Перша, балетмейстер Клара Балог, у колективі понад 60 років. Обидві Клари нині переймаються тим, як відродити колишню славу хору. Хоча в нинішньому році зарплату артистам підняли на 50 відсотків, плинність велика серед танцівників, співаків-чоловіків. Порятунок бачать тільки в присвоєнні колективу статусу національного. Адже Закарпатський хор єдиний в Україні свій репертуар базує на творах національних меншин. Концерти відбуваються 5—6 мовами. Готується звернення до відповідних державних структур. Окрім роботи у філармонії Клара Лабик викладає уроки музики та співу в ужгородській загальноосвітній школі № 1. Якщо у вересні мало хто з першокласників знає хоч одну закарпатську народну пісню, то вже в кінці навчального року — десятки. І діти, як і вчителька, вже назавжди запалені фольклором. Життєвий девіз Клари Василівни такий: “Доки Бог мені дає голос, я співаю. І дякуючи Всевишньому, я це роблю”.