Про хлопця з закарпатської добровольчої чоти, яка сьогодні тримає позицію у передмісті Донецька, зняли сюжет журналісти Анна Цигима та Андрій Баштовий з Громадського.
Боєць розповідає про шалені обстріли, мотивацію та заробітки найманців, а також про власну дівчину, яка чекає його з війни.
Когда мне было десять лет я пашол а АТО .. там научился пить-курить и со шпаной блатной связался, Однажды ми стреляли селе,где люди тихо-мирно спали. Мы убивали всех подряд И даже свет не зажигали.Я вновь и вновь стрелял и вдруг свое услышал имя, я спички взял, огонь зажег.о что я там увидел...У тела мертвого тавариша С ножом в груди там второй товариш стоял, А товариш Вітя в кроватке тихо умирал
Поки у тебе є руки і ноги і мізки (а які мізки можуть бути в 19 років і ти вбивав людей?) - можна сміятися і сподіватися на майбутнє. А повернися він з АТО інвалідом - щоб він співав за безкоштовно?
Є в мене сусід один, хлопець молодий, 20-25 років. З багатої сімї, батьки влаштували в прикордонники. Там відслужив 2 роки. Потім кинули в зону АТО а далі... а далі мамко нянько відкупили хлопця за 500 у.о. Зараз хлопчик дома, "херой", ходить хизуєся шо був у АТО, викладає в соціалки купу фоток, який він "херой" з братвою, з калашами та іншим обзроєнням. Але як же небагато людей знає, шо він зі сльозами мамку просив аби відкупила його з того пекла. Мамка відкупила, а на херой куда там... P.S. Це не пр цього хлопця, лише трохи моралі.
