«Свободівка» Ірина Фаріон поділила діток на «правильних» і «неправильних»
Уже мінімум тиждень у ЗМІ та інтернеті об-говорюють, м’яко кажучи, неадекватну поведінку одного з лідерів Всеукраїнського об’єднання «Свобода» Ірини Фаріон у львівському дитсадку. Нагадаємо, депутат Львівської облради вирішила з’ясувати, чи правильно звати діток. Вона привселюдно, на очах у вихователів ДНЗ, дорікнула хлопчикові за те, що він представився Мішою, і назвала катастрофою те, що інші діти на запитання: «Як вам більше подобається: Міша чи Михайлик?» – хором назвали перший варіант. До того ж, повідомила дівчинці Лізі, що ім’я її походить від дієслова «лизати». А також похвалила вихованку, яка представилася Оленкою, «бо якщо ти станеш Альоною, треба пакувати валізи і виїжджати до Московії».
Зрозуміло, що цей вчинок обурив дуже багатьох. По-перше, батьки справедливо дорікають, що не діло якоїсь «тьоті з вулиці» розказувати, як їм правильно називати власних дітей. По-друге, знову з’явилися версії про те, що насправді за ВО «Свобода», яке вже неодноразово відзначалося подібними провокативними вчинками, стоять російські спецслужби. Тим паче, партія оприлюднила офіційну заяву, в якій стає на захист Ірини Фаріон.
«Найімовірніше, цей похід до дитсадка не був спланованою акцією, – говорить ужгородський політолог Віктор Пащенко. – Я просто не вірю в існування якогось інтелектуального центру, який планує такі тонкі операції. Інша справа, що безумовно різноманітні екстремістські організації, в тому числі такі політичні диваки, як Ірина Фаріон та «Свобода» загалом (з іншого боку можна згадати Наталію Вітренко з її ПСПУ), фінансуються спецслужбами сусідніх країн. Таким чином в Україні втілюють давнє правило: поділяй і володарюй».
Та навіть якщо виключити, що похід до дитсадка був запланованою провокацією, залишається етичний і професійний аспект у поведінці дипломованого фахівця з української мови та педагога.
«Зізнаюся, шокований побаченим і почутим з уст людини, яку досі мав за талановитого мовознавця, з добрим мовним чуттям, ба більше – педагога, – каже викладач УжНУ та вчитель Ужгородської ЗОШ № 2, філолог Василь Путрашик. – Про неетичність висловлювань Ірини Фаріон стосовно «неукраїнськості» імен малечі годі й казати. Принижувати дівча через її ім’я, оте сортування на «яка краса» і «катастрофа» видається мені верхом цинізму. Про врахування психологічних особливостей спілкування з дітьми цей «педагог» просто забув. Чи, може, й не знав ніколи. Вірогідна моральна травма малюка Ірину Фаріон просто не обходить.
Ну й маніпулювання мовними фактами на власний розсуд кандидата філологічних наук принаймні дивують. Вчепилася до бідолашної Лізи з Мішею, бо, мовляв, що то за лизи й миші такі? Неукраїнські вони. Звісно, неукраїнські – більша частина імен, що пролунали в дитсадку, запозичені. Українська ж адаптувала їх по-різному, зокрема й зменшено-пестливі та короткі варіанти. Жіночку дратує голосний і в цих іменах. При цьому пані просто ігнорує народну традицію й факт використання нашими класиками і Лізи, і Васі. А ними ж просто рясніють твори багатьох поважних письменників. Либонь, наступний крок – переконувати загал, що й літератори помиляються. За логікою Ірини Фаріон виходить, що в Україні і «Мону Лізу» треба якось по-інакшому звати. До речі, чомусь до Віки й Віті з тим самим голосним у першому складі знайти «викривальні» паралелі мовознавець не спромоглася.
Згадайте-но ще закарпатські Мішику, Мішку. Що, й у Росії так заведено звертатися? Збереження етимологічного і в цьому запозиченні при його адаптації русини-українці компенсували виразними питомими засобами. Мені тепер теж, виходить, забиратися з України, бо мама змалку кликала Васю, Ваську паралельно із Васильку, Василечку?
Науковець, на жаль, звела реальну проблему до примітивного просторікування, ще й з шовіністичним присмаком. Бо справді, скажімо, моду батьків записувати новонароджених Кірілами, Тімофеями, Артьомами тощо, замість природних і узвичаєних Кирила, Тимофія й Артема, інакше як проявом меншовартості не назвеш. Та виправляти ситуацію, очевидно, слід не в такий спосіб, як обрала Ірина Фаріон. Прикро, коли люди, від яких очікуєш посутньої допомоги у вирішенні складних питань національного життя, завдають шкоди справі формування української самосвідомості співвітчизників та провокують міжнаціональну ворожнечу».