Не дожив цей поет, прозаїк до Незалежності України, і не побачили світу його твори, присвячені новітнім подіям
...1965 рік. Молодою журналісткою, випускницею Львівського державного університету ім. І. Франка я вперше переступила поріг редакції Ужгородської районки. І так склалося, що в перший же день я познайомилася з Андрієм Патрусем-Карпатським.
Враження він справив надзвичайно приємне. Інтелігентний, він наче боявся когось образити
якимсь неделікатним словом, вигідно виділявся в колективі своєю любов`ю до слова. У 1965 році йому було ще лише 48, але для нас, двадцятилітніх з хвостиком, він видавався вже аж занадто солідним.
Вражали очі, повні чи то смутку, чи зажури. Вже потім ми дізналися що він «сидів». Про це не говорили вголос, тим більше з ним, боялися стривожити старі душевні рани.
Але якось, сидячи у скверику, що неподалік редакції, ми споглядали будову старого млина. «Млин меле, а невблаганний час перемелює
нас»,-ці слова пана Андрія запам`яталися мені на все життя. От тоді Патрус-Карпатський і розповів про себе. Сам з Тереблі, що на Тячівщині.
Друкуватися почав ще в 30-х роках у виданнях «Русскій народний голос». Полюбляв псевдоніми: Сірий, Гранчак, Карпатський. Його перші вірші друкувалися на сторінках «Голос молоді», «Карпатська правда». Вже у 1937 році побачила світ його перша збірка «Плетью по совести».
Нелегким був життєвий шлях поета. Його виключили з Хустської гімназії за належність до підпільної групи. Після окупації Закарпаття хортистською Угорщиною письменник потрапляє в концтабір
у с.Крива поблизу Хуста. У 1947 році письменник був звинувачений у шпигунській діяльності і його репресували. Був засуджений на 25 років тюрми. І лише в 1,956 році його реабілітували. Це лише тепер у роки Незалежності стали відомі всі віхи життя цієї непересічної талановитої людини. Його збірки «Іду життям», «Бескиде, відрадо моя», «Колиска орлина», «Терези часу» та інші збереглися у домашніх бібліотеках багатьох шанувальників поезії.
Час дійсно перемолов людські долі. Нелегко було Патрусу-Карпатському у цьому світі. Але його шанували за порядність ми, молоді, - за бажання допомогти нам відчути силу Слова.
Не дожив цей поет, прозаїк до Незалежності України, і не побачили світу його твори, присвячені новітнім подіям. Але всі, хто його знав, можуть гордитися, що працювали разом з ним. І як нині пише преса, може гордитися і українська література, що мала такого поета і прозаїка.
