Вишивана сорочка (вишиванка) сьогодні — це не лише модний бренд, а й невід'ємний атрибут кожного українця, який пишається своїм народом та традиціями. Вишиванка — незмінний атрибут святкового одягу, а також й своєрідний символ нашої боротьби за незалежність, за право вільно жити на рідній землі.
У кожній області України були власні традиції оздоблення вишиванки, не виключення й Закарпаття. Але тут не було єдиного орнаменту вишивки, у всіх районах і часом навіть сусідніх селах він був різним. Так склалося історично, адже область наша багатонаціональна та культурно різноманітна.
Спочатку на Закарпатті господині оздоблювали вишивкою переважно серветки або скатертини. Утім у середині ХIХ столітті починається справжній "бум" на сорочки-вишиванки. І практично кожне село мало свою кольорову гаму, свої візерунки, свої улюблені кольори.
Найдавніша закарпатська вишивка – це геометричні форми (ромб, кривульки-зиґзаґи), а вже у ХХ столітті сюди проникають рослинні мотиви.
Нині традиції вишивки на Закарпатті найбільше збереглися у Рахівському районі, де проживають гуцули. Вишиваний народний стрій вони досі обов'язково одягають на свята та коли щонеділі збираються до церкви. А, приміром, на Берегівщині, в селах, де мешкають етнічні угорці, традиційно використовувалися угорські рослинні орнаменти – найчастіше бордового, червоного, темно-синього кольорів на білому фоні.
На Мукачівщині та Ужгородщині у вишивці сорочок зустрічаються як рослинні стилізовані орнаментальні мотиви, так і геометричні орнаменти. Саме тут з давнини проживають долиняни. Про їхні традиції і піде подальша мова.
Дослідив традиційний народний одяг ужанських долинян кандидат історичних наук Василь Коцан, директор Закарпатського музею народної архітектури та побуту. Наразі у фондовій колекції музею зберігається понад шість тисяч елементів одягу та одягової вишивки.
Зазначимо, що комплект традиційного чоловічого вбрання у цьому регіоні не мав такої різноманітності форм та оздоблення як жіночий одяг. Типовий тогочасний ужанський долинянин виділявся короткою сорочкою з широкими рукавами, короткими полотняними штанами, білими сукняними штанами, білою, рідше чорною чи сірою сукняною курткою. Тож перші вишиванки у долинян на Закарпатті були виключно жіночими.
Наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ ст. для сіл Мукачівського району були характерні короткі (50–60 см) жіночі сорочки, пошиті з домотканого конопляного чи лляного полотна. Спочатку полотно ткали переважно із конопель, а з кінця 1920-х рр. – з використанням бавовняних («памутових») ниток.
У більшості сіл жіночі сорочки кроїли з одного прямокутного (160×50 см) шматка домотканого полотна, який згинали навпіл по довжині й зшивали з одного боку. Так формувався стан сорочки з одним бічним швом. Посередині передньої пілки робили овальний виріз горловини, який переходив у поздовжній розріз («розпірку») пазухи, що застібувався на 2-3 ґудзики («гомбиці»).
Сорочки декорували вишивкою рослинних орнаментів. По обидва боки «розпірки» пришивали вузькі поздовжні смужки полотна, які оздоблювали вишивкою у вигляді дрібних квіточок. На стику «оплічок» з рукавами вишивали рядки різнокольорових «перок», а низ рукавів оздоблювали стилізованими віночками з червоних, бордових, блакитних квіток.
На початку ХХ ст. у селах Кальник, Жуково, Лохово поширились жіночі сорочки із двома бічними швами. Довжина сорочок сягала до 62–64 см. Вишивкою оздоблювали «оплічки» та низ рукавів.
Певні особливості мала вишивка жіночих сорочок мукачівських долинян у 1930–40-х рр. Більшість жіночих сорочок не оздоблювали вишивкою обабіч «розпірки». Лише зрідка вишивали дві вузькі (1 см) смужки, які разом із вишивкою на планочці утворювали цілісну орнаментальну композицію.
Основними орнаментальними мотивами були ромби та скісні хрести, що послідовно чергувались. Їх вдало доповнювали рядки із «перок» або ламаних ліній («кривуль»). Часто єдиним оздоблення сорочок виступала вишивка на пришивних манжетах у вигляді різнокольорової галузки з квітів та трилисників.
Жіночі сорочки на Мукачівщині першої половини ХІХ ст. вишивали різними відтінками білих ниток («білим по білому»). Частково така вишивка збереглась в окремих селах до кінця ХІХ ст. Відомими вишивальними центрами були села Кальник, Великі Лучки, Ракошино.
Пізніше колорит вишивки збагатився чорними, світло-синіми, блакитними, помаранчевими, червоними, рожевими барвами. Але при цьому продовжували домінувати різні відтінки білого кольору. Найчастіше його поєднували з червоним, синім, світло-оранжевим.
З перших десятиліть ХХ ст. вишивка стала поліхромною. Домінуючими були різні відтінки білого, червоного і синього кольорів, що поєднувались із зеленими, голубими, жовтими та коричневими. При цьому головні частини ромбових геометричних мотивів та орнаментальних смуг з ламаних ліній, трикутників і хрестиків вишивали червоними і синіми (блакитними) нитками із незначним вкрапленням інших кольорів. Стилізований рослинний орнамент відзначався різнобарв’ям червоних, бордових, рожевих, голубих, синіх кольорів.
В орнаментальних смугах, утворених з рослинних мотивів, домінували червоні, бордові та зелені кольори. Таким чином, у колориті вишивки жіночих сорочок мукачівських долинян чітко прослідковуються періоди від одноколірності до поліхромності. Ще одна особливість місцевої вишивки – повна відсутність чи мінімальна присутність у ній чорного кольору.
До кінця ХІХ ст. в ужгородських долинян побутувала коротка тунікоподібна жіноча сорочка («опліччя») з довгими вишиваними рукавами. Далі вона поступово витіснялась блузкою міського крою із короткими рукавами.
Особливості святкових жіночих сорочок ужгородських долинян проявились у крої та варіантах їх оздоблення. Вишивкою оздоблювали лише манжети, а їх низ – мережками. У 1920–40-х рр. у селах Дравці, Баранинці, Коритняни, Барвінок, Великі Лази, Глибоке святкові жіночі сорочки кроїли із двох піл завдовжки 55–60 см, загнутих навпіл по довжині. Їх зшивали таким чином, що посередині передньої та задньої піл утворювався з’єднувальний шов. Якщо сорочка ставала вузькою (з неї виростали), то можна було розпороти дві частини стану сорочки і вшити «клин».
Сорочки оздоблювали хрестиковою вишивкою поверх морщення нагрудної частини, верхній плечовій частині рукавів і манжетах. У верхній плечовій частині рукавів вишивали широку (5-8 см) поперечну орнаментальну смугу, яка складалась з ромбів та трикутників з ріжками.
Площину рукава між даною смугою та манжетами оздоблювали вишивкою у вигляді трьох великих восьмипелюсткових квіток («косиць») та багатьох дрібних трилисників. На манжетах вишивали смугу з ромбів, закомпонованих стилізованими квітками.
Чоловічий одяг долинян Закарпаття за кроєм та оздобленням своїх складових більш-менш однаковий. В його основі були сорочки кількох різновидів, майже однаковий поясний одяг («гаті», «холошні», «череси»), плечовий («лайбик», «бунда», «пуслик», «жилет») та верхній плечовий («уйош», «гуня», «петек») одяг, взуття і головні убори.
Найдавнішим різновидом чоловічої сорочки з домотканого полотна у долинян Закарпаття була коротка сорочка, що у хлопців ледве сягала пупка, а в старших чоловіків – пояса. Шили такі сорочки з трьох пілок з вузьким стоячим комірцем.
Протягом 20–30-х рр. ХХ ст. у долинян поширились чоловічі сорочки міського крою. Вони були не широкими, інколи навіть приталеними, довгими, нижче пояса і заправлялись у штани. Довгі вузькі рукави завершувались манжетами, глибокий розріз пазухи застібували ґудзиками, а виріз горловини завершували відкидним комірцем.
У першій половині ХХ ст. певних змін у крої та оздобленні зазнали чоловічі сорочки мукачівських долинян. Тут побутували довгі сорочки, пошиті із двох піл домотканого конопляного полотна. На передній полі робили круглий виріз горловини, до якого пришивали вузький комір-стійку. Розріз пазухи на передній пілці застібували на 3 ґудзики. До стану сорочки пришивали довгі цільнокроєні рукави, які завершувались вільно. У середині ХІХ ст. стали шити сорочки з прямокутною вставкою («плечиками»). Тоді сорочки були ще без жодного оздоблення.
З середини ХІХ ст. сорочки шили вже з двох піл відбіленого лляного полотна. При потребі збільшення розмірів до них пришивали вузькі шматки полотна («цитлики»). Розмір пазухи застібували на ґудзики, а комір зав’язували на плетені шнурочки. Вже на початку ХХ ст. у селах на схід від Мукачева поширились коротші чоловічі сорочки, що кроїлись з чотирьох піл. І лише на початку 1920-х рр. чоловічі сорочки теж почали оздоблювати поліхромною вишивкою.
Обабіч розпірки вишивали стилізовані квітки («косиці»), у верхній плечовій частині – смугу з «перок», білих ромбів та скісних хрестів, внутрішню площину яких заповнювали дрібними жовтими та зеленими хрестиками, у нижній частині рукавів – стилізовану галузку з дрібних листочків.
Наприкінці 30-х – на початку 40-х рр. ХХ ст. у селі Ракошино та його околицях поширились довгі (60–65 см) чоловічі сорочки з відкидним коміром, довгими рукавами, низ яких обшивали чорною чи темно-синьою оксамитовою матерією. З лівого боку від розрізу пазухи вишивали пташку (голуба, синичку, ластівку) на гілочці дерева. Рідше зустрічались сорочки з двома пташками. Пташки шили зліва під серцем. У народних віруваннях голуб символізував любов, віру в міцне заміжнє життя.
У ХІХ – на початку ХХ ст. у селах Ужгородського району повсякденні сорочки кроїли з двох пілок (58×55 см). Розріз пазухи оздоблювали вишитими поздовжніми смугами з стилізованих квіток. Стилізовані квітки були основним орнаментальним мотивом і на пришивних манжетах.
Отже, у долинян Ужгородського та Мукачівського районів побутував комплекс жіночого вбрання із короткою сорочкою («опліччям»). Вона мала круглий виріз горловини, довгі широкі рукави з вилогами. Зібране довкола горловини полотно зшивали у вузьку «обшивку». У більшості випадків розріз горловини із неглибоким вирізом пазухи влаштовували спереду, а зрідка – ззаду.
У вишивці сорочок другої половини ХІХ ст. домінували геометричні і стилізовані орнаментальні мотиви, виконані синіми і червоними нитками. Навіть наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у багатобарвній вишивці «опліч» домінували сині і червоні барви.
Тогочасного ужанського долинянина, одягнутого у святкове вбрання, у натовпі румунів, угорців, гуцулів, бойків і лемків можна було виділити за короткою сорочкою з широкими рукавами, короткими полотняними штанами, білими сукняними штанами, білою, рідше чорною чи сірою сукняною курткою.
За матеріалами Наукового віснику Ужгородського університету
