«Мріяти – круто, але треба ще діяти», – керівне гасло громадської організації «Мрія в дії». Основною місією цієї відносно молодої організації є підвищення якості життя мешканців Закарпаття, зокрема людей з інвалідністю. Чому це важливо? Тому що для багатьох людей з інвалідністю досі існують бар’єри у доступі до освіти, працевлаштування та повноцінної участі в суспільному житті.
Наразі 9 осіб є членами організації, понад 50% з них – особи з інвалідністю, які прагнуть розвиватися, навчатися та жити на рівні з іншими. Йдеться не про особливі умови чи надзвичайні переваги, а про реалізацію законних прав та збереження людської гідності.
Керівниця ГО, Олеся Носенко, щиро зізнається, що її ображає, коли людей з інвалідністю називають «такими, як вони», «інвалідами» чи «каліками». Ми всі рівні, і боротьба за безбар’єрність стосується кожного, адже це безпосередньо впливає на якість життя всіх нас. Люди з інвалідністю потребують дружнього й толерантного середовища, яке враховує їхні потреби.
Одним із напрямів діяльності установи є просвітницька робота.
«Ми помітили, що багато людей замість правильного терміна «людина з інвалідністю» використовують інші слова, які є не лише некоректними, а й можуть образити чи принизити когось», – зазначає Олеся Носенко.
Вона додає: «Для мене було несподіванкою, що багато осіб з інвалідністю самі себе називають по-різному». Іноді почувши слово «інвалідність» люди починають хвилюватися і думають чи правильно так говорити. Ймовірно, це пов’язано з неодноразовою зміною термінів, перш ніж було затверджено єдиний.
«Ми регулярно відвідуємо школи, розповідаємо, як правильно поводитися і спілкуватися з людьми з інвалідністю. Надія Дьолог, керівниця напрямку безбар’єрності та користувачка крісла колісного, розповідає про свої досягнення і ділиться досвідом», – повідомляє керівниця ГО.
«У молодіжному просторі Ужгородського університету ми проводили захід, де навчали цього через вікторини та квести. Було багато помилок, однак це нормально, адже для нас важливий результат», – відзначила вона.
Проводити такі бесіди в освітніх закладах особливо важливо, адже діти – наше майбутнє і саме в цьому віці формується ставлення до інших.
Водночас реалізація різних проєктів значною мірою залежить від фінансової підтримки. На жаль, в Україні, особливо під час війни, фінансування громадських організацій залишається обмеженим. Попри це, команда подає грантові заявки та співпрацює з міською й обласною владою, на основі підписаного меморандуму. Окрім цього, усі охочі можуть підтримати ініціативу, зробивши добровільну пожертву на сайті «Мрія в дії».
Попри фінансові виклики, команда намагається підтримувати ініціативи, які запровадила раніше. Наразі найактивніше реалізується воркшоп з ненасильницької комунікації «Слова: вікна або стіни». Програма розрахована на різні вікові групи – від підлітків до дорослих. Окремі заняття також проводять для осіб з інвалідністю. Олеся Носенко зауважує:
«Проблеми з ненасильницькою комунікацією – наша пострадянська спадщина. Практика показує, що особливо важко перевчити старших людей, які більшу частину життя провели в нав’язаних переконаннях. Однак я спостерігаю, що молодь сприймає це по-іншому».
Програма цього тренінгу розроблена в Польщі, однак нещодавно її адаптували для України. Пройшовши навчання «Крила для Родин» у Києві, Олеся стала тренеркою та впровадила ініціативу в осередку. У її межах розвивають емоційний інтелект і навички толерантної комунікації. Це особливо важливо, адже в українському мовному середовищі досить багато сарказмів та ярликів. Використовуючи їх ми часто не відкриваємо можливість для щирої та якісної комунікації. «Ми навчаємо бути в гармонії з собою та іншими, а також розвиваємо емпатію», – пояснює голова організації. Воркшоп має чітку структуру і складається з 16 офлайн-занять. Метод ННК передбачає чотири основні кроки: говорити фактами, а не інтерпретаціями; розпізнавати власні емоції; усвідомлювати і називати свої потреби; визначати стратегію дій.
Ще одним важливим проєктом є «Крок до мрії». У його межах створено пілотну карту доступності об’єктів у місті Ужгород, яку розміщено на сайті ГО. Надія Дьолог зазначає, що разом із командою вони оцінили 50 об’єктів, однак частина з них уже припинила роботу, тому на карті їх менше.
«Ми брали до уваги всі заклади, якими користуються люди: кафе, перукарні, ресторани, просвітницькі заклади, лікарні та об’єктивно описували їхні переваги і недоліки», – пояснює вона.
Під час оцінювання звертали увагу на безперешкодний вхід, відсутність високих сходів та окрайків; стан прилеглої території і наявність облаштованої вбиральні.
«Мене вразило, що в міській раді вбиральню для людей з інвалідністю використовували, як склад миючих засобів», – підкреслює пані Надія.
Олеся Носенко додає, що її обурює аргумент про те, що не варто робити прилаштовані вбиральні для декількох людей.
«Не можна оцінювати потреби людей з інвалідністю лише через статистику. Чому б не зробити одну доступну вбиральню, якою зможе скористатися кожен?», – зауважує вона.
Важливим аспектом оцінювання став рівень комунікації працівників, адже людині з інвалідністю важливо отримувати не надмірну опіку чи увагу, а рівне ставлення.
«Ми провели багато розмов із власниками закладів, наголошували на недоліках і деякі з них погодилися на зміни. Наприклад, один із закладів міста – Ляльковий театр – змінив вхідну зону, і тепер вхід до театру є доступним», – зазначає Надія.
Водночас необхідно, щоб працівники міської ради, державної адміністрації та архітектори усвідомлювали свою відповідальність. На жаль, багато об’єктів зроблено «задля галочки» і такий неякісний підхід до роботи досі залишається поширеним. Йдеться лише про виконання чинних ДБН, які прописані в законодавстві. Варто усвідомити, що їх дотримання є корисним для кожного. Наприклад, пандусами радо користуються батьки з дитячими візками, велосипедисти чи люди похилого віку. Разом із тим, залученість людей з інвалідність до процесу є критично необхідною, адже саме вони найкраще можуть озвучити власні потреби.
Серед ініціатив, які вдалося реалізувати, особливе місце посідає проєкт «Надихаючі дівчата». Разом з організацією, яка опікується кав’ярнею «Янгол», наставниці провели тематичне навчання. Воно спрямоване на підтримку дівчат і жінок з інвалідністю у працевлаштуванні. Учасниць ознайомили з основами роботи баристи та офіціанта, допомогли попрактикуватися у спілкуванні з відвідувачами, а також заповнили анкети для платформи працевлаштування людей з інвалідністю. Також проводили круглі столи та зустріч у форматі «Жива книга», де Надія розповідала про свій життєвий шлях і досвід. Після цього провели квест, під час якого кожен міг спробувати пересування на кріслі колісному.
Водночас діяльність організації не обмежується лише соціальними проєктами. Учасники «Мрія в дії» впроваджують різноманітні еко-практики і намагаються працювати за принципом еко-френдлі офісу. «Ми сортуємо відходи, використовуємо просвітницьку й офісну продукцію з перероблених матеріалів, проводимо молодіжні кемпи на природі та навчаємо жити в гармонії з нею. Також організовуємо тренінги й семінари, де розповідаємо про відповідальне використання ресурсів», – ділиться Олеся Носенко.
Окремою гордістю є використання квітучих листівок для друкування запрошень і додаткових матеріалів – їх можна посадити в землю і з них виростуть квіти. Темою екології та альтернативних джерел енергії Олеся займається вже давно, зокрема вона створила в одній із громад першу в Україні майстерню сонячних колекторів. «Ми були дотичні до створення першої в Україні майстерні сонячних колекторів. Проводили навчання для молоді та розповідали про альтернативні джерела енергії», – додає вона. Окрім цього, в межах 22 Мандрівного Docudays UA у співпраці з Освітнім центром «Інсайдер» команда проводила екскурсію Ужгородом, під час яких привертала увагу до важливості збереження дерев у місті.
Команда «Мрія в дії» позиціонує себе як відкрите середовище для людей, які хочуть долучитися до спільних ініціатив. Участь у проєктах не має жорстких обмежень – приєднатися може будь-хто за власним бажанням. Організація також розглядає нові ідеї та, за можливості, підтримує їхню реалізацію. Наразі їй потрібні волонтери, а для участі достатньо заповнити анкету на сайті. Важливою умовою є мотивація та готовність брати участь у спільній діяльності.
Яна Шкрамко, студентка відділення журналістики УжНУ
