Історію Андрія, бійця штурмового підрозділу, розповіли на сторінці 128 окремої гірсько-штурмової бригади.
Родом Андрій з Буковини та раніше проходив тільки строкову службу. З початку "повномасштабки" сам прийшов у військкомат і потрапив у 128 гірсько-штурмову. Сам вчився воювати, побратими вчили, підказували. Кожен може навчитися, було би бажання.
Як розповідає боєць, при звільненні населених пунктів на Запоріжжі наше відділення теж завжди першим іде на штурм. Андрій розповів, як проходив один із боїв.
"Ми висунулися до заданої точки на броні, а далі спішилися й пішли за бехами. Одразу почався обстріл, з’явилися поранені. Командир прийняв рішення розвернути беху й евакуювати нею 300-х, а ми пішли далі й захопили ворожі окопи. Там уже нікого не було, тільки кинутий боєкомплект і документи. Видно, що росіяни тікали дуже поспіхом. У наступні дві доби вони кілька разів намагалися відбити позиції – крили нас із артилерії, мінометки, дронами, автоматичними гарматами з БМП. Кілька разів ішли в атаку, але ми відкинули їх. У них були втрати, ми чули, як кричать поранені, котрих ніхто не забирав. Ми в будь-якому випадку, як би не було важко, все робимо для того, щоб допомогти своїм, витягнути їх. А росіяни своїх тупо залишили", — розповідає військовий.
Зі слів Андрія, в 128-ій бригаді дуже сильне бойове братерство — якщо відділення діє злагоджено і кожен може покластися на побратима, тоді й бойові завдання легше виконувати. Навіть при тому, що не все залежить від нас, наприклад, прильоти ворожої арти.
"Ми тримали позиції дві доби, а далі нас замінив інший підрозділ. Коли виходили звідти, у мене був день народження – 50 років, ювілей. І те, що я вийшов живий і неушкоджений, – найкращий подарунок для мене за всі дні народження. Ніколи не мав такого цінного подарунка…", — підсумовує захисник.
Слідкуйте за нами у Facebook та Instagram.
Також підписуйтесь на наш Telegram та Youtube.
Дізнайся першим!
