25 лютого в Ужгороді відбулася урочиста церемонія нагородження володарів престижного титулу «Лідер року». Серед лауреатів 2010 року – приватний підприємець Людмила Ґаламбіца, виробник шоколадних цукерок із Буштина на Тячівщині.
Яким був шлях до успіху пані Людмили і як їй удається розвивати власну «солодку» справу у сільській місцевості, вона розповіла «Замку».
— Шоколадний бізнес із сухофруктами бере початок з 2006 року. До цього – чотирнадцять літ на Хустській фетрофільцевій фабриці, а в дев’яності – базари, продуктові кіоски, праця в пекарні.
Чоловік пані Людмили, Іван Іванович, спеціалізується на сушінні фруктів.
– Дуже багато кондитерських фірм приїжджали до нас, прохаючи продати їм чорнослив для кондвиробів, – згадує моя співрозмовниця. – Чоловік пояснював, що сухофрукти потрібні на цукерки – такі, які колись, ще за радянських часів, виготовляли й на Закарпатті. Тоді я замислилася: а чому ми не можемо робити це самі? І заробити більше з’явиться нагода, й мерзнути на базарах не доведеться.
Тоді Іван Ґаламбіца, аби втілити ідею дружини в життя, обладнав маленький цех – дві кімнатки п’ять на шість метрів, де трудилося шестеро жінок.
– Спочатку і я працювала з ними нарівні, бо сама хотіла вивчити весь технологічний процес. У нас було мінімум обладнання. Шоколад робили в каструлі на парі, – згадує Людмила Костянтинівна. – Чорнослив наколювали виделкою і вмочували в розтоп¬лену масу. Важко було, адже спочатку через 3–4 дні цукерка псувалася. Ми не знали, що з цим робити. Аби опанувати тонкощі технології, їздила навіть до Львова – на кондитерську фабрику «Світоч». Але, звісно, ніхто не хотів ділитися секретами. Тож минуло кілька місяців, доки ми відшліфували кожен етап процесу. Були певні проблеми і з реалізацією. Магазини не горіли бажанням брати нашу продукцію. Добре, хоч дозвільні служби – санепідемстанція, «Закарпатський науково-виробничий центр стандартизації, метрології й сертифікації» – допомагали і підтримували нас. За порадою фахівців ми розробили власну технологію. І коли продали перші десять кілограмів солодкого товару, то було для нас справжнє свято!
Тож Іван Іванович пересвід¬чився, що справа дружини має успіх і на продукцію зростає попит. Побачив і те, що супутниця його життя всерйоз захопилася цим бізнесом. Тоді й сам вирішив докласти рук і вмінь для того, аби модернізувати виробництво. Насамперед було потрібне обладнання. Придбали спеціальну заливну машинку з ємностями, де топиться шоколад. Чоловік збудував ще один цех, став шукати устаткування. Купили апарат із холодильником, де цукерка заливається шоколадом двічі.
Обгортки спочатку виготовляли вручну.
– Коли приходила додому, мала лиш одну роботу – різати етикетки, – розповідає пані Людмила. – Уявіть собі: кілограм – це 48–50 цукерок, а робили ми їх по 20–30 кг – скільки то треба було нарізати обгорток!
Тим часом «Солодощі від Людмили» розходилися на ура всією Західною Україною. Терпкувато-солодкий смак чорносливу в шоколаді відчули й за кордоном.
На електронну адресу подружжя стали надходити листи з Ізраїлю, Канади, Америки, Португалії, Чехії, Австрії. Знайомі розповідали навіть, що наші солодощі їм подали в одній із кав’ярень у Дубаї. Люди писали, що цукерки допомогли їм згадати смак дитинства. Ми були приголомшені.
Тож незабаром треба було вирішувати питання сировини. Окрім закарпатських слив, для виробництва цукерок були придатні лише плоди сорту Валівка (від назви місцевості Валєво у Сербії, де вони ростуть). Аби не закуповувати чорнослив за кордоном, Іван Ґаламбіца реалізував свій давній задум — закласти сливовий сад у рідному селищі. Виграв аукціон із продажу землі й торік засадив 13 гектарів.
– Цього року плануємо закласти всі 100 гектарів, – ділиться планами на майбутнє його дружина. – Догляд за садом – це величезна робота, однак воно того варте.
З часом Ґаламбіци запустили пакувальну лінію, котра відповідає всім європейським нормам і стандартам. Однак, як із самого початку, виготовлення смаколиків залишилося ручним.
– Сам процес виробництва цукерок дуже важкий. Його можна порівняти з доїнням корови, – пояснює Людмила Костянтинівна. – У підвареної розірваної сливи треба розправити кути, витягнути кісточку, загорнути в неї ядро горіха, віджати один шар, інший – і так кожну цукерку. Якщо не докласти зусиль, слива при термічній обробці здувається. Не всі витримують таку працю. Я й сама на перших порах добряче втомлювалася. Тому без перебільшення можна сказати, що у наших працівниць золоті руки.
Зацікавившись ринком солодощів, Людмила Костянтинівна вирішила й собі поекспериментувати. Якось купила 200 грамів кураги, вдома на кухні приготувала в цукровому сиропі. Спробувала загорнути в чорнослив горіх, а зверху закрити курагою. Так само – з фініком, персиком. Ласунам такі мікси припали до смаку.
– Хотілося б спробувати виготовити й інжир із горіхом у шоколаді, – мріє бізнес-вумен. – У планах є й продукування шоколадної плитки.
На жаль, економічна криза не найкращим чином позначається на розвитку справи. Робітниці працюють на півставки. Улаштувати на повну немає можливості, інакше доведеться скорочувати людей.
– Попри те, що багато їжджу, пропоную продукцію, є проблеми з реалізацією цукерок. Якщо минулого року продали 50 відсотків, то цьогоріч – лише 25.
Однак підприємці не здають¬ся і шукають нові ринки збуту смаколиків. У січні побували в Угорщині – у місті Дюлі.
– На скромному стенді деле¬гатів із Закарпатської області були мінеральні води, туристичні буклети й наші цукерки, – ділиться враженнями пані Людмила. – Люди дуже цікавилися як водою, так і солодощами. Було приємно, що організатор запросив нас навесні на виставку паленки, оскільки продукція викликала в угорців непідробний інтерес. Навіть радник посла пообіцяв посприяти у виході на ринок Угорщини.
– Хочемо довести, що закарпатський крам може бути якісним, екологічно чистим і корисним. Тому нагорода «Лідер року» – велика честь для нас, – підсумовує Людмила Костянтинівна. – Приємно, що наші зусилля не залишаються непоміченими. Але найперша заслуга в цьому – мого чоловіка, котрий в усьому мене підтримує й багато допомагає, а ще, звичайно, колективу, котрий робить усе для того, аби смак наших сухофруктів у шоколаді запам’ятався надовго.
