Олександр служить водієм вантажівки у самохідному артилерійському дивізіоні 128 Закарпатської бригади. Йому 55 років, і він найстарший у своїй батареї.
Історія військовослужбовця, у якого у ЗСУ служать ще троє рідних розповіли на сторінці 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. У 2014–2015 роках Олександр також служив у самохідному артилерійському дивізіоні на цій же посаді. В лютому 2015 під час виходу бригади з Дебальцевого він вивіз із оточення своїх товаришів і частину боєприпасів.
Після демобілізації в 2015, Олександр повернувся на свою цивільну роботу – працював майстром-установником неіржавіючих конструкцій у відомій київській компанії «Альтіс», разом із колегами виконував підряди в різних куточках України.
– 24 лютого 2022 року десь о 4-й ранку я прокинувся в себе в квартирі на Троєщині й вийшов на балкон покурити, – згадує Олександр. – І так якось не по собі стало… Повертаюся в квартиру і чую гучні вибухи. Виходжу знову на балкон і бачу приходи у Вишгороді. Майже одразу подзвонив товариш, із котрим ми служили в АТО, й розповів, що в Броварах недалеко від його хати прилетіла ракета. Того ж дня ми зв’язалися з іншими товаришами й усі разом, не чекаючи повісток, приїхали в свою батарею самохідного артилерійського дивізіону. Нас було 17, але за ці майже три роки війни більшість хлопців звільнилася (здебільшого за станом здоров’я після поранень). На щастя, ніхто не загинув. Зараз із тієї групи нас залишилося п’ятеро…
На своєму «Уралі» Олександр доставляє різні вантажі – боєприпаси, колоди для будівництва бліндажів та укріплень на бойових позиціях, різне спорядження.
– Стараюся їздити тільки вночі або в погану погоду, бо «Урал» – жирна ціль, якщо ворог помітить його з неба, втекти буде непросто. Недавно в нашу посадку прилетів 152-міліметровий снаряд, і осколки пошкодили вантажівку. Але некритично, їздимо далі.
Чимало рідних і близьких Олександра також у ЗСУ.
– Обидва мої зяті – офіцери, сват теж у ЗСУ. Рідний молодший брат служив у піхоті, але після поранення звільнився за станом здоров’я.
Дома Олександра чекають дружина, дві доньки і двоє внуків. Саме заради них боєць пішов у бойову бригаду. Після закінчення війни він планує повернутися до своєї мирної роботи – продовжить встановлювати металоконструкції по всій Україні.
