Португальська "Брага" виявилася для "Динамо" занадто міцною. Тому народжений літати зміг лише повзати. Вочевидь, не пригадаєш і кількох епізодів, коли хтось із киян на швидкості обійшов суперника й загострив гру.
Та чи могло бути інакше? Навряд чи. Бо народжені літати повзали. Їм, себто динамівцям, явно не вистачало швидкості. Звісно, їм не вистачало ще багато чого. Проте саме завдяки швидкому переходу від однієї фази гри до іншої, завдяки індивідуальним прискоренням у цьому матчі "Динамо" могло на щось розраховувати. Натомість прискорювалася передовсім "Брага".
Вочевидь, не пригадаєш і кількох епізодів, коли хтось із киян на швидкості обійшов суперника й загострив гру. Тому й розчинилися гості в такій в’язкій та жорсткій грі. Виявилися просто неготовими до неї. Хоча чогось іншого від цього матчу годі було й чекати.
Чому ж сталося не так, як гадалося? Особисто я стосовно цього свою точку зору чітко сформував ще після першого матчу цих команд. І після повторного не змінив. Радше навпаки – ще більше пересвідчився в її доцільності. Так ось, вважаю, що Сьомін відверто помилився, вираховуючи на даному етапі відрізки піку форми колективу. Після лютого-початку березня, коли команда справді літала, почалася затяжна криза. Передовсім функціонального гатунку. Повторний поєдинок проти "Манчестер Сіті" цю кризу контурно позначив, повторний же матч проти "Браги" ці контури обвів товстою жирною лінією.
"Динамо" ніби повернулося в газзаєвський період, коли для того, аби зробити зайвий рух, потрібне неймовірне зусилля волі. Команда нині виглядає непереконливою функціонально. Усі значущі дуелі з португальськими футболістами динамівські гравці програли. Ну, в усякому разі, не виграли. І в цьому гріхові особисто я ладен вважати Сьоміна ледь не головним винуватцем. З його то досвідом варто було прискіпливіше вираховувати ці "критичні дні" своїх підопічних. Коли вже визнані спринтери Гусєв та Кравець, навіть маючи кілька метрів фори, не можуть просто оббігти своїх візаві, то що вже тоді говорити про Мілевського чи Хачеріді, котрі й у ліпші часи не нагадували Електроніка. Не вгадав із цим нюансом Юрій Павлович, ох, як не вгадав.
А ще російський фахівець прогадав і щодо якісного показника лави для запасних. Чомусь довжина цієї лавки йому видалась достатньою. У підсумку вийшло так, що динамівський тренер з горем навпіл назбирав гравців для основної обойми. Підсилювати гру реально ніким. Красномовно це продемонстрував перший матч проти "бражців". Не менш показово – й повторний. І якщо в захисті ще хоч якось можна зробити рокіровку, то в півобороні й особливо атаці – ні. Ну, не вважати ж справді панацеєю від усіх бід Зозулю. Схоже, він поки що так і залишається тільки перспективним.
Парадокс, проте в той же час демонстративно відряджається до Бразилії Гільєрме – загалом непоганий нападник, якому Сьомін так і не надав шансу. Як не підняв питання й щодо залучення до колективу нового форварда. Лише зараз, коли ця дилема стала ребром, а то й іншим способом, ЮрПавлович заговорив про форварда таранного типу. Пізно, дуже пізно.
Проте було б принаймні несправедливо звалювати всіх собак безпосередньо на Сьоміна. Провини футболістів у тому, що бразький бар’єр так і залишився нездоланним, не менше. Як мінімум.
Мабуть, чи не головний динамівський невдаха зручно розташувався на трибунах. Допомога Андрія Миколайовича для всієї команди була конче необхідною. Він мав бути лідером, мав стати рятівником. А хто ж іще? Проте став яскравим прикладом динамівського розгардіяшу.
За відсутності Шевченка гру мали вести Гусєв, Ярмоленко та Мілевський. В усякому разі, так здавалося. Так хотілося. Саме так говорилося на усіляких прес-конференціях. Але знову повз цілі. Олег, схоже, після київського автоголу так і не оклигав, як слід. Важко пригадати бодай одну разючу атаку, що її розпочинав колись нестримний півоборонець. Від чого не міг оговтатись Ярмоленко – залишається здогадуватися. Очевидно інше: хлопець ще надто невпевнено почувається в непростих зламних ситуаціях. Забити із вигідної позиції – не виходить, зате непотрібних фінтів – ціла купа. Невже він справді зараз потрібен "Мілану"?
Кому зараз потрібен Мілевський – здогадуюсь. Проте вголос афішувати цього не буду. Боюсь травмувати нестійку психіку гламурного шанувальника нічних клубів. Що Артем робив на полі – особисто для мене велика загадка. Якщо він чимдуж намагався сховатися за широкими спинами португальських оборонців, то з цим завданням він чудово впорався. Інших завдань він, на превеликий жаль, на свої тендітні плечі не звалив. Добре, що суддя вилучив футболіста "Браги" фактично на початку зустрічі – таким чином склади обох команд зрівнялися.
А що тоді вже казати про інших? Не вражали. Не творили. Вище голови не стрибали. Навіть не намагалися. Більше того, здалося, що кияни боялися масовано йти в атаку. Боялися тому, що не складеться. Що суперник відповість контрнаступом. Тому й діяли гості якось обережно. Головне – відібрати м’яча. А куди й кому його віддати – то вже інша справа.
Я добре усвідомлюю, що певним чином такі динамівські вчинки можна пояснити грамотними й організованими діями супротивника. Не заперечую проти цього. Проте, знову ж таки, певен, що ні загальнокомандним класом, ні навіть рівнем індивідуальної майстерності, як би це дивно зараз не звучало, португальці не перевершують "Динамо". Радше навпаки – поступаються йому за багатьмя параметрами. Значить, справа в готовності і мотивації. А відтак цей аргумент винесемо за дужки.
Не варто зайвий раз акцентувати увагу й на різких, а часом і відверто грубих діях "Браги". Кожен танцює так, як уміє. Хіба це було чи стало для когось одкровенням? Хіба в Києві ця команда чинила інакше? Хіба не можна було знайти якусь противагу цим брудним танцям?
Вірю, що можна було. Можна було знайти потрібні "ліки". Й потрібні слова. Й потрібні дії. Можна було пересилити себе. Й зіграти через "не можу". Варто було вчинити хоча б останній штурм.
Але нічого не вийшло. Не склалося. Суперник, усього-навсього, був ліпше підготовленим.
Цей хмільний напій виявився для "Динамо" занадто міцним. Тому народжений літати зміг лише повзати.
Відтак і програв головний матч сезону...
